Станція «Держпром»

Як повідомити людині, що вона втратила зір? Як навчити самостійності без гіперопіки? Чи може незряча людина працювати з комп’ютером і телефоном? Чи може їздити в метро? Як люди з порушеннями зору відрізняють кольори?У харківському військовому шпиталі відбувся тренінг для реабілітологів і психологів. Радіожурналіст Володимир Носков на власному прикладі розповідав, як комунікувати з ветеранами, які втратили зір. Ділився, що ображає і дратує незрячих, а що — ні. Розвінчував стереотипи й учив ходити та нарізати ковбасу навпомацки.Володя не бачить, але своїм прикладом показує: йому все до снаги. Він успішно закінчив університет, працює журналістом і ведучим, стрибає з парашутом, підіймається на Говерлу та знімається у художньому кіно.Дуже важливо, певен він, щоб у перші хвилини реабілітації поруч були люди, які вміють підтримати й поселити в людині ці віру та силу. Наш новий репортаж із тренінгу для військових медиків. Рушаймо.

Синдром розбитого серця. Це не метафора, це реальні слова лікаря, які сьогодні дедалі частіше можуть почути українці.Медичною термінологією діагноз звучить як стрес-індукована кардіоміопатія. Розмовно — синдром розбитого серця. Бо спричиняє цю хворобу саме стрес — фізичний або емоційний.Інтервенційний кардіолог і доцент Харківського національного медичного університету Ігор Полівенок каже, за 32 роки своєї роботи такої кількості пацієнтів із синдромом розбитого серця не бачив.Симптоми можуть бути схожими на ознаки інфаркту, але на кардіограмі лікар побачить різницю. Чи можна вилікувати «розбите серце»? Хто частіше стикається із цим синдромом? Чому ця хвороба й досі лишається маловивченою? У сьогоднішньому випуску говорили про все це і з пацієнтами, і з кардіологами. Рушаймо.

Два мільйони чотириста тисяч гривень компенсації за будинок, який самі ж і знесли. Суд у Харкові засудив жительку Куп’янського району за те, що намагалася обманути державу на чималу суму. Вона подала заяву за програмою «єВідновлення», додавши фото зруйнованого будинку в селі Сенькове на Куп’янщині. Члени комісії засумнівалися і звернулися до правоохоронців, а ті з’ясували: стару бабусину хату родина знесла ще до початку повномасштабного вторгнення — 2021 року.Як це доводили в суді? Яку кару дістала жінка за кількома статтями Кримінального кодексу? Як часто жителі Харківщини намагаються обманути державу для отримання таких компенсацій? Про все це у свіжому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

До харківського військового шпиталю доправили бійця, який зазнав обмороження ще 53 доби тому, тобто в лютому. Загалом на позиції Сергій провів рівно 120 діб.Військові медики зізнаються: у квітні вже не чекали пацієнтів із обмороженнями, але за ці чотири роки повномасштабної війни бачили тут уже стількох «рекордсменів», що здивувати персонал шпиталю важко.Піхотинця, що обморозив ноги ще в середині лютого на Куп’янському напрямку, змогли евакуювати тільки тепер: каже, побратими виносили його пішки протягом тижня.Через удари дронів і розширення кілзони евакуації поранених із передової стають дедалі важчими й довшими. Як сьогодні почувається боєць і чому обморожень на фронті цієї зими було значно більше — у сьогоднішньому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Двадцять сім куп’янських дітей перебувають у розшуку. Соціальні служби не знають, де нині ці діти: чи лишаються у громаді, де точаться запеклі бої, чи виїхали за кордон і змінили номер, чи їх вивезли до росії.Сьогоднішній гість програми «Станція “Держпром”» — очільник Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін.З ним обговорювали:– чому призупинено компенсації людям, чиє житло пошкоджено обстрілами;– чому власники зруйнованих, але не стертих із лиця землі осель заздрять тим, чиє житло знищено під нуль;– як відбувається дистанційне обстеження пошкоджених будинків;– скільки депортованих із Купʼянщини дітей удалося повернути з росії додому.

Чи зможуть гуманітарні місії використовувати прилади радіоелектронної боротьби (РЕБ) для убезпечення себе й тих, кого вони евакуюють? Чому міжнародні партнери виступають проти використання РЕБ волонтерськими екіпажами?Після нещодавнього прицільного удару російського дрона по автівці гуманітарної місії «Проліска» на Донеччині — коли загинули дві жінки, яких евакуювали з Дружківки, а ще двоє людей дістали поранення — питання використання спецзасобів постало з новою силою.Чому люди, яких із прифронтових населених пунктів просять вивезти родичі, відмовляються евакуйовуватись, і волонтерські екіпажі їдуть ні з чим? І чому наступного дня їдуть знову й умовляють?Евакуації на початку 2026 року стали вкрай складними: кілзона щодня глибшає, російські дрони прицільно бʼють по евакуаційних екіпажах, швидких і поліції. Як далі працювати в таких умовах — говорили сьогодні із заступницею голови гуманітарної місії «Проліска» Владиславою Зомарєвою.

97 % жителів Добропільської громади полишили домівки. Останніми місяцями люди евакуюються ще активніше. Адже росіяни інтенсивно штурмують на цьому напрямку, день у день перетворюючи місто на сусідній Покровськ.Колись — майже 30-тисячне Добропілля, нині — дедалі більше місто-руїна. У самому місті станом на березень 2026 року лишається менш ніж тисяча люду. Ті три відсотки жителів громади, які не хочуть покинути рідний дім, щодня потерпають від обстрілів, відсутності зв’язку, комунікацій і доступу до медицини.Який сьогодні вигляд має Добропілля, «перлина Донбасу», як про це місто пишуть у вікіпедії? Чому росіяни так завзято намагаються перерізати трасу Добропілля — Краматорськ? І чому військовослужбовці кажуть, що замість лінії фронту мають тут нині «гребінець із зубчиками»? У сьогоднішній програмі — подорож до Добропілля.

У харківському військовому шпиталі від початку року з пораненими бійцями розпочали працювати за допомогою VR-технології — віртуальної реальності.Так, це саме ті окуляри чи шоломи, які надівають, щоб погратися у стрілялки, бродилки й решту популярних нині ігор.Медики шпиталю отримали обладнання для такої реабілітації, вигравши грант. І тепер у коридорах, палатах або кімнатах терапії можна зустріти бійця, який годує дракона, переходить прірву чи блукає печерою.Для лікування фантомних болів, черепно-мозкових травм, важких контузій, порушень зору, для пацієнтів із інсультами та мінно-вибуховими пораненнями ніг чи рук або для проживання у психотерапії важкого травматичного досвіду втрати побратимів VR-технології дають чудові результати. Тож рушаймо.

Привезла шестирічну дитину до Куп’янська, коли там уже оголосили обов’язкову евакуацію, залишила прабабусі й сама повернулася до Харкова.Через таку материну недбалість дівча дістало важкі поранення голови та обличчя, досі лікується і потребуватиме пластичних операцій.Суд у Харкові ухвалив вирок 23-річній матері дитини. Свою провину жінка на суді визнала й з аргументами прокурора не сперечалася.Обвинувачуваній загрожувало до п’яти років тюрми. Це перша така справа, що її розслідували в Куп’янській окружній прокуратурі. Який вирок? Слухайте в нашому новому репортажі із зали суду. Рушаймо.

За час повномасштабної війни волонтери — майстри з видалення перманенту й татуйовань допомогли сотням постраждалих від російських обстрілів — і військовим, і цивільним.Ініціативу харків’янина Ярослава Вінніченка підтримали понад сто майстрів у всіх регіонах України. Від 2022 року він став видаляти травматичні татуйовання з облич, рук, тіла постраждалих від обстрілів і закликав приєднуватися до своєї ініціативи колег з інших міст.Нині отримати таку допомогу безплатно можна в будь-якому регіоні України — треба тільки написати Ярославові, який координує майстрів з усієї країни.Наскільки важче видалити сліди вибуху з обличчя, як порівняти з тату? Скільки процедур знадобиться? Історія постраждалої соцпрацівниці з Костянтинівки Олени Зеленської — у свіжому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Рекорд останнього року: до військового шпиталю у Харкові евакуювали бійця, який пробув із турнікетом на частково відірваній нозі 42 доби.Досі найдовшим терміном у закладі вважали 36 діб: стільки з турнікетом на пораненій нозі провів і вижив піхотинець Олександр. Це було в грудні 2024 року.Й ось в останні дні січня 2026-го до шпиталю з Вовчанського напрямку фронту привезли 36-річного Артема: він дістав поранення ще торік 18 грудня. А отже, вижити бійцеві вдалося, провівши з важким пораненням і турнікетом на нозі 1008 годин — замість двох годин за нормами.Завдяки чому Артемові вдалося вціліти, що про його історію кажуть військові хірурги та як таке взагалі стало можливим — у нашому новому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Він утратив ногу на фронті, але, побачивши його в спортзалі, ви забудете про його протез уже за кілька секунд. Харківський ветеран Михайло Тарасенко сам бере участь у міжнародних змаганнях, а віднедавна тренує й інших вояків і ветеранів після важких поранень.Тренування проводять разом із професійною фітнес-тренеркою Ганною Семененко, яка нині вчиться у медичному на фізичну терапевтку.Зал для цих благодійних занять кілька разів на тиждень їм надає один із харківських мережевих спортклубів.Після полону, ампутацій рук або ніг, контузій і важких проникних поранень їхні підопічні виробляють на тренуваннях таке, що не до снаги багатьом здоровим людям. Наш новий випуск про спорт, який повертає з війни до життя. Рушаймо.

Купʼянський медичний центр від початку року запрацював у Харкові. Це і первинна ланка - сімейні лікарі, і профільні: кардіолог, офтальмолог, невропатолог, терапевти, лабораторія, кабінет щеплень тощо.  Зранку під кабінетами лікарів можна побачити черги: купʼянці, які мешкають у Харкові у гуртожитках або винаймають житло, приїздять до своїх, купʼянських лікарів, яких знають багато років. Частина пацієнтів - харківʼяни, яких тут теж обслуговують.  Більшість персоналу - це колектив Купʼянської лікарні: побитої, потрощеної за рлки вторгнення. Наприкінці цього року будівлю захопили росіяни, нині сили оборони зачищають центр міста, й після боїв від лікарняних корпусів мало що лишиться.  Як працює релокований заклад, історії медиків та пацієнтів, яких поєднує туга за рідним домом - у сьогоднішній «Станції Держпром», рушаймо.

Куди виписуватися з лікарні після поранення купʼянцям, яким уже нікуди повертатися? Куди везти літню жінку з прикордоння, будинок якої зруйновано, а внук воює за росію? Де житиме евакуйований із Херсонщини чоловік після ампутації обох ніг?Ми так часто чуємо «головне, що вцілів/-ла», але так мало говоримо, що після ось цього «вцілів/-ла». В Україні нині щодня нові жертви російської агресії, а в центрі уваги зазвичай ті, хто потрапив під обстріл сьогодні, постраждав сьогодні, поранений сьогодні.Наш новий випуск про те, що стається далі з евакуйованими, пораненими, літніми та немобільними. Усі спеціалізовані заклади — геріатричні, госпіси, приватні будинки для літніх людей — в Україні переповнено.«Велика родина» — волонтерський прихисток для людей старшого віку, які опинилися у скруті через війну. Його в Харкові створила відома архітекторка й авторка проєкту з реконструкції Саржиного Яру Ольга Клейтман. Тут історія кожного підопічного й кожної підопічної — драма в кількох діях. Рушаймо.

Чи бачили ви колись, як виготовляють протези? Чи вистачає Україні фахівців у цій галузі та підприємств, які мають потужності виробляти протези?Адже кількість людей із ампутаціями — і цивільних, і головно військовослужбовців — в Україні сьогодні безпрецедентна.Відкритих даних про такі поранення серед армійців немає, але є цифра у звіті Всесвітньої організації охорони здоров’я: понад 100 тисяч ампутацій зробили в медичних закладах України від початку повномасштабного вторгнення. Інші дані свідчать, що ця цифра може бути більшою за 120 тисяч ампутацій.Наш новий репортаж із Полтави. До тамтешнього військового шпиталю відправляють поранених із ампутаціями з Харкова після стабілізації стану. Військові медики зі свого боку мають серед партнерів велике протезне підприємство в Полтаві та власні стаціонар і реабілітаційне відділення. Рушаймо.

Наш свіжий репортаж із медичного евакуаційного потяга, яким перевозять поранених із прифронтових шпиталів у тилові медичні заклади.Це спільний проєкт Командування Медичних сил та Укрзалізниці. Уявіть собі звичайні вагони, якими ви багато разів їздили, тільки всередині вони схожі на лікарняну палату.Один із вагонів у таких потягах може бути реанімаційним: тут — непритомні поранені, замість яких дихає обладнання; стан цих бійців удалося стабілізувати для їх транспортування.Хто обслуговує такі потяги, чи можна робити операцію на ходу, чим відрізняється робота медсестри в шпиталі й евакуаційному вагоні — про все це дорогою будемо розпитувати самих медиків. Попереду — багато годин дороги. Рушаймо.

Назавжди - 11, назавжди - 6, назавжди - 2 місяці. У Харкові відкрили виставку портретів дітей, яких вбила росія. Її ініціаторкою стала матір загиблого 11-річного Марка, Тетяна Матяш-Мирна. Марко загинув у жовтні 2024го на Салтівці. Кадри з похорону цієї дитини - точно одні з найжахливіших, що світ колись взагалі бачив: матір через чисельні травми не змогла бути на кладовищі і прощалася із власною дитиною телефоном, який біля дитячої труни тримав батько. Ідею Тетяни створити виставку «Ангели Харківщини» підтримали Харківська правозахисна група та обласна прокуратура. Й ось, у приміщенні Медіахабу у 5 підʼїзді Держпрому тепер висять світлини з портретами загиблої малечі. Найменшій дитині на цій виставці - лише 2 місяці. Є тут і портрет 13-річного Антона з Чугуєва, який став першою дитиною, яку росія вбила під час повномасштабного вторгнення - у перші ж хвилини 24го лютого 2022го. Наша сьогоднішня програма - про невимовний біль рідних і рішучість правозахисників довести у міжнародному трибуналі ці злочини. Рушаймо.

Друкувати штучні шкіру, рогівку ока, хрящі й кістки вчаться науковці разом зі студентами в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна: у виші з’явився єдиний у Східній Європі біопринтер.Тепер тут мріють про створення університетської клініки. Адже такі надсучасні технології дають змогу, наприклад, вирощувати клітини міокарда, допомагаючи так тим, хто переніс інфаркт. Або ж надрукувати ракову клітину чи пухлину й проводити вже на цьому, штучному, матеріалі дослідження, шукаючи ліки проти раку.Свіжий випуск подкасту «Станція “Держпром”» про унікальну лабораторію та унікальних харківських науковців, які попри обстріли й проблеми зі світлом, водою та опаленням роблять неймовірні дослідження. Запевняємо вас: зараз ви потрапите в майбутнє. Рушаймо!

Вони відшили понад 300 тисяч одиниць адаптивного одягу для поранених бійців. Вони шиють удома, в офісах, школах, лікарнях, швейних цехах та укриттях — усюди, де можуть. Вони — «Швейна рота».Хоча за своєю нинішньою чисельністю цей волонтерський рух тепер швидше не рота, а батальйон чи навіть полк. Ініціатива об’єднує уже понад 800 волонтерок і волонтерів у різних містах та країнах — аж до Канади.Вони шиють адаптивний одяг — те, чого потребують нині майже всі поранені. Футболки, штані, гуді, спіднє, шкарпетки, які вдягають не звичним способом, а через застібки по боках. Надсилають усе це безплатно. Замовити такий одяг можна одним клацанням на їхньому сайті.А ще — розносять по палатах шпиталів, додаючи до одягу обійми та смаколики. Наш новий репортаж про харківський осередок «Швейної роти». Ми побували вдома в однієї з кравчинь та у військовому шпиталі. Рушаймо.

Вони відшили понад 300 тисяч одиниць адаптивного одягу для поранених бійців. Вони шиють удома, в офісах, школах, лікарнях, швейних цехах та укриттях — усюди, де можуть. Вони — «Швейна рота».Хоча за своєю нинішньою чисельністю цей волонтерський рух тепер швидше не рота, а батальйон чи навіть полк. Ініціатива об’єднує уже понад 800 волонтерок і волонтерів у різних містах та країнах — аж до Канади.Вони шиють адаптивний одяг — те, чого потребують нині майже всі поранені. Футболки, штані, гуді, спіднє, шкарпетки, які вдягають не звичним способом, а через застібки по боках. Надсилають усе це безплатно. Замовити такий одяг можна одним клацанням на їхньому сайті.А ще — розносять по палатах шпиталів, додаючи до одягу обійми та смаколики. Наш новий репортаж про харківський осередок «Швейної роти». Ми побували вдома в однієї з кравчинь та у військовому шпиталі. Рушаймо.

Тридцять дев’ять ворожих цілей за один день. Їхній результативності на фронті позаздрить чимало великих підрозділів. Вони — одне з найменших, але водночас одне з найефективніших з’єднань, яке сьогодні нищить ворога.Наш новий випуск про групу спеціального призначення «Гострі картузи» 2 окремого загону «Омега» Нацгвардії України.Цей підрозділ родом із Харкова та складається суто з добровольців. Один із засновників «Гострих картузів», Антон Спіцин, загинув у лютому 2025 року. Його брат Олександр із побратимами продовжують боротьбу.Віднедавна до «Гострих картузів» приєдналася доброволиця Марина Воронцова — переселенка, що 2014 року виїхала з окупованої Луганщини, волонтерила в Харкові, а тепер відповідає за забезпечення і медицину «Картузів».Отже, це репортаж із Покровського напрямку фронту. Рушаймо.

Історія Михайла на псевдо Східний — справжнє диво. І не тільки тому, що він якимось чудом уцілів, діставши кулю в лоба.Його історія — сюжет із кіно ще й тому, що вже за кілька місяців після такого надважкого поранення боєць повернувся у стрій і тепер воює на Покровському напрямку фронту.Куля влучила хлопцеві в лоба, і далі якимось незрозумілим способом він удихнув її в легені. Поранення лишило слід на його обличчі, але не зупинило намірів вибити росіян із його рідної Донеччини.Підрозділ, де служить Східний, — це Перший окремий штурмовий полк. Новий випуск подкасту «Станція “Держпром”» саме про нього. Рушаймо.

Чи є загроза Краматорську та Слов’янську? Чому росіяни змінили напрямок і пішли на Добропілля? Чому їм удався серпневий прорив на цій ділянці фронту?Сьогоднішня «Станція “Держпром”» — це інтерв’ю з командиром 1 окремого штурмового полку Дмитром Філатовим на псевдо Перун, одним із найвідоміших командирів українського війська, який ніколи не боявся критикувати тих, хто вищий за посадою.Це інтерв’ю ми записуємо на командно-спостережному пункті 1 ОШП. Іще навесні він був батальйоном, а нині полк активно розширяється, створює власний батальйон БпЛА, зачищає села в районі так званої Добропільської клішні й наводить страху на російські бригади цього відтинку фронту.Чому від розлуки з дружинами та дітьми страждають не тільки солдати й командири, але й лінія фронту? Яка роль штурмовиків у нинішній оборонній війні України? Чи вдосталь фортифікацій було під Покровськом? Яка головна проблема українського війська? Про все це — у свіжому випуску. Рушаймо.

Титулована спортсменка — багатоборка, чемпіонка й рекордсменка світу — Аліна Шух доєдналася до лав війська. Окрім успішної спортивної кар’єри, дівчина мала кар’єру експертки з фінансів і була операційною директоркою компанії. Усе це 26-річна Аліна полишила в цивільному житті, бо, як сама каже, «зробила в цивільному житті все, що могла. Настав час іти з тилу на фронт». Ось уже кілька місяців Аліна є військовослужбовицею бригади «Хартія», працює з англомовними бійцями з 15 різних країн. Її функції — від рекрутингу й побуту до виряджання на бойові завдання. Сьогоднішня «Станція “Держпром”» — це репортаж із півночі Харківщини, з тренування іноземних бійців, які приїхали битися на боці України. А ще ― це інтерв’ю з Аліною Шух про те, чому про військо вона каже: «Іще ніколи не почувалася так на своєму місці». Рушаймо.

У нього було сім надскладних операцій. Йому пересаджували кістку з ноги на руку. А тепер він має успішний бізнес, не встигає з усіма замовленнями й мріє навчити своєї справи інших ветеранів. Наш свіжий випуск про Олександра Гончаренка — майстра з ремонту спортивних тренажерів. Це була його справа до вторгнення, і саме ця робота витягла його після поранення. У двох харківських медзакладах, де займаються реабілітацією поранених бійців, тепер стоять розроблені Олександром тренажери. Сам він обслуговує понад три десятки спортзалів Харкова: ремонтує і налаштовує обладнання.Нині Сашко створює громадську організацію: мріє передавати свої навички іншим ветеранам і ділитися замовленнями. Чи справді майстри з ремонту тренажерів мають такий попит? Що для цього потрібно? Про це — у новій «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Борова. Колись — чимале селище міського типу та райцентр на п’ять тисяч люду. Сьогодні — прифронтове селище на межі Харківщини та Луганщини, де не лишилося жодної цілої будівлі, але досі лишається 480 людей.Наш новий репортаж про, ймовірно, найпекельніший регулярний автобусний рейс Харківської області, а саме — Борова — Ізюм. Він курсує через п’ять сіл Борівської громади, які вже були під окупацією і які нині росіяни ретельно нищать.Цей рейс безплатний. Рік тому його запустила гуманітарна місія «Проліска». Вона відправляє автобуси в такі населені пункти, бо люди там позбавлені елементарного: відвідати лікаря, купити ліки та продукти, зняти пенсію.Як нині живе Борова, до якої фронт підбирається одночасно з трьох боків? Як це — жити за десять кілометрів від росіян, коли раніше вже пережив окупацію? Де знайти перевізника, який погодиться їхати туди, куди долітають і КАБи, і дрони на оптоволокні? Рушаймо.

Найвідоміший харківський автоволонтер. Слава про нього розноситься з підрозділу в підрозділ. «Юрко приїде» навіть туди, куди не всі штабні вояки доїжджають. Евакуює поламану автівку, віджене на СТО й поверне транспорт у стрій.Наш новий випуск програми «Станція “Держпром”» про Юрія Кочубея, якого до вторгнення у місті знали як власника компанії з оренди фото- та відеотехніки, а тепер — як людину, що відремонтувала вже приблизно 650 військових автомобілів на загальну суму майже 35 мільйонів гривень.Усі ці понад три роки Юрко ремонтував армійські та медичні автівки коштом меценатів — здебільшого IT-компаній, з якими співпрацював до вторгнення. Нині бюджети виснажено, тому Кочубей збирає донати в соцмережах.Чи можна повернути в стрій бусик після трьох улучань FPV-дронів? Що буде з людиною, яка проїдеться на пропаленому фосфором пікапі? Чому автомобілі на фронті не менш важливі за дрони? Про все це у свіжій «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Восьмеро дітей, двоє батьків та їхній новий «американський будинок» у прикордонні. У Прудянці, що за 10 кілометрів від межі з росією, на донати жителів США звели великий модульний будинок на місці розтрощеного росіянами.Житиме в цьому просторому — аж на 140 квадратних метрів — будинку багатодітна родина Гусєвих. З Прудянки їм довелося виїхати в травні 2022 року через обстріли.На вигляд їхній новий будинок — з п’ятьма спальнями й трьома санвузлами, альтанкою, свіжим газоном і зоною барбекю — наче з американських фільмів. Будинок сильно контрастує з прудянськими пейзажами: розбитими вщент хатами. Скільки коштував такий будинок, хто донатив на нього та яке нині становище в прикордонній Дергачівській громаді? Розповідаємо в цьому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Вийти з бойового наряду о п’ятій ранку, пролікувати зуби тут-таки, у лісі, і знову повернутися на позиції. Пересувний стоматологічний кабінет воїнам 226 батальйону 127 бригади ТрО подарували благочинці з Польщі.Рвати та пломбувати зуби запросили медиків із 5-ї стоматологічної поліклініки Харкова. Хірургиня, терапевтка й медсестра встигли відпрацювати зміну в лісі під Вовчанськом іще до початку свого робочого дня, а вже на 13:00 поспішили до поліклініки в місто.Поїхали від армійців медикині кожна з букетом квітів, а ще — з обіймами та подякою від комбата. Коштував цей пересуваний стоматологічний кабінет понад сім мільйонів гривень.Із чого складається ця сума й чи правда, що воїни, які не бояться виходити на передову, бояться стоматологів? Наш новий репортаж із Вовчанського напрямку фронту. Рушаймо.

Від лєнінградської області й до Кавказу росіяни бояться їхніх літачків. 14 окремий полк безпілотних авіаційних комплексів виходить із тіні. Це підрозділ, на рахунку якого удари дронами Deep Strike по летовищу в енгельсі, коли вдалося знищити 96 російських балістичних ракет, і влучання по нафтопереробних заводах та складах боєприпасів в рф.брянськ, енгельс і навіть єлабуга в татарстані: бійці 14 окремого полку БпАК залітають на відстань до 1 800 кілометрів у глиб росії. Як воно — воювати інтелектом і бачити безмежні простори рф у монітор безпілотного літачка? Говорили із заступником командира полку Романом Пархановим.

Два-три відсотки всіх уражень ворога на день по всій лінії фронту — їхніх рук і картузів справа. Вони водночас один із найменших та один із найефективніших підрозділів Сил оборони. «Гострі картузи» — група спеціального призначення спецпідрозділу «Омега» Національної гвардії. Група, заснована братами-харків’янами Олександром та Антоном у перші дні вторгнення. У лютому 2025 року один із засновників «Гострих картузів», 34-річний Антон Спіцин, загинув від поранень, зазнаних на фронті. Його побратими та молодший брат і далі воюють. Нині «Картузи» нищать ворога на Покровському напрямку. Наш новий репортаж саме звідти. Рушаймо.

Приблизно чотири кілометри — стільки росіянам лишилося до адміністративної межі з Дніпропетровщиною. Чому комбригам окупаційного війська віддали накази до дев’ятого травня вийти на кордон із Дніпропетровською областю? Чому Покровськ такий важливий для росіян? Чи відчувається на фронті підготовка до травневого перемир’я, про яке напередодні заявив путін? Сьогоднішня «Станція “Держпром”» — це інтерв’ю із Дмитром Філатовим на псевдо Перун, одним із найавторитетніших командирів українського війська. Він очолює 1 окремий штурмовий батальйон імені Дмитра Коцюбайла, який нещодавно став полком. Записували ми це інтерв’ю під Покровськом. Говорили про загрози для міста Покровськ та Дніпропетровщині; чому в їхньому полку успішно воюють відмовники й ті, хто самовільно залишив частину (СЗЧ); чи вдосталь укріплень на шляху росіян на цьому відтинку фронту спорудили місцеві адміністрації; а також що таке «фортифікації минулої війни». Рушаймо!

Фронт підбирається на Сумщину. Ви могли пропустити ці новини, бо ж уся увага традиційно до лінії зіткнення на Донеччині та Луганщині, а також трохи на Харківщині, але нині бойові дії тривають і на Сумщині.Сірими на мапі аналітичного проєкту DeepState стали кілька сіл та селищ Сумської області: Веселівка, Журавка, Новеньке й Басівка.Краснопілля — великого й колись густонаселеного центру громади — уже дістають російські FPV-дрони. Вони б’ють по цивільних автівках. Миропілля зруйновано вщент. Осоївка, куди ще місяць тому можна було спокійно заїжджати, тепер під щільними ударами КАБів та «шахедів».Дедалі менше людей лишається після кожного такого удару. Про те, як виїжджають і відмовляються виїжджати, як рятують уціліле майно та тікають у чому були, — у свіжому репортажі з прикордоння Сумщини. Рушаймо.

Як відрізнити свій дрон від ворожого за звуком? Чи якісні міни надходять нині на фронт? Чому розрахунок 120-мм міномета — одна з пріоритетних цілей росіян?Наш новий репортаж із позицій мінометників 16 батальйону 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.Ми побачимо й почуємо їхню бойову роботу, трошки побігаємо від російських безпілотників і, поки ховатимемося в укритті, порозмовляємо про можливі переговори з ворогом.Свіжий випуск «Станції “Держпром”» ми веземо для вас із півночі Харківщини, із самісінького кордону. Рушаймо.

Її створили бійці Третьої штурмової бригади в ізюмських лісах на Харківщині. У цій лабораторії армійці власноруч паяють і прокачують ударні дрони, щоб нищити ворога ще ефективніше. Адже приблизно 70–80 % усіх уражень нині на фронті, як стверджує командир Третьої штурмової Андрій Білецький, — це робота саме безпілотних літальних апаратів. Бійці з різних підрозділів вирішили об’єднатися і спільно робити те, за чим майбутнє. Кожен із них пройшов свій шлях у піхоті — це обов’язкова умова. По наш новий репортаж ми їдемо під Ізюм — до дронарів ударного взводу Revenge Group 1 механізованого батальйону 3 окремої штурмової бригади. Рушаймо.

Від 15 до 35 % поранених після мінно-вибухових травм мають проблеми із зором. А медикаментозного лікування цих розладів немає. Донедавна військові медики в Харкові, коли до них приходили пацієнти з такими проблемами, тільки зітхали. Але коли дізналися, що в США розробили спеціальну програму зорової реабілітації й цієї методики можна навчитися, ухопилися за цю можливість. Від грудня 2024 року в харківському військовому шпиталі працює програма зорової реабілітації для військовослужбовців: фізичні терапевти разом із офтальмологами допомагають бійцям. Перші пацієнти вже мають успіхи, адже через зорові порушення після мінно-вибухових травм і контузій військовослужбовці скаржаться і на головні болі, і на двоїння в очах, і на посилення посттравматичного синдрому. Наш новий репортаж про зорову реабілітацію у шпиталі. Рушаймо.

Поки всю увагу зосереджено на Донеччині — іноземні журналісти сотнями акредитуються для роботи там на фронті — з півночі Чернігівщини масово виїжджають люди. Від початку січня населені пункти в прикордонні під щільним вогнем артилерії, «шахедів» і КАБів. росіяни гатять по лікарнях, приватних та висотних будинках, готелях і магазинах. Примусової евакуації на Чернігівщині не оголошували, але із прикордонної Семенівської громади, наприклад, за останні дні виїхала приблизно третина населення. Наш новий репортаж із Сіверщини. З країв, де вимова дуже схожа на білоруську, а до кордону від будинку може бути і десять кілометрів, і пів кілометра. Рушаймо.

Наш новий репортаж ми веземо з-під Вовчанська. В одному із сіл, де неабияк чутно гупання боїв, що точаться на цьому напрямку, ми знайшли артіль «Бойові швачки». Ось уже півтора року кравчині щодня збираються в одному із сільських будинків і шиють для вояків. Великі замовлення теплого флісового одягу, чохли для озброєння, ремонт того, що погризли миші чи порвалося, навіть котячі однострої. У більшості цих жінок чоловіки, сини й онуки на фронті. Кілька з кравчинь — переселенки зі знищеного Вовчанська. Ця артіль — їхня розрада та спосіб боротися з безсиллям і тривогою, коли чекаєш близьку людину з фронту. Сьогоднішня «Станція “Держпром”» про надію і силу знайти те, що триматиме в складні часи. Про те, що робити щось задля перемоги може абсолютно кожен. Рушаймо.

Завдяки їм ми маємо змогу накривати святкові столи, прикрашати ялинки й обирати подарунки. Вони ж усі ці дні заварюватимуть каву на газових горілках, розстелятимуть тоненькі спальники у бліндажах, мерзнутимуть в окопах і чатуватимуть на вогневих точках. Хтось із них загине просто в новорічну ніч, а хтось дістане поранення на Різдво. Хтось так і не зможе почути привітання власної дитини, бо зв’язок буде поганим, а до найближчої позиції зі «старлінком» іти кілька кілометрів і під вогнем. Ми зустрічаємо новий, 2025-й, рік, поки вони там, на фронті, тримають ціною власних життів лінію оборони. Наш новий репортаж із нульових позицій піхотинців на півночі Харківської області. Поки вони там стоять, ті землі не окуповано. Рушаймо.

Вісімсот шістдесят чотири години з турнікетом на пораненій нозі. Це диво й випадок, що вивчатимуть студенти медичних університетів і військові хірурги. Сталося це диво на Харківщині. Бійця, який дістав мінно-вибухове поранення на Вовчанському напрямку, змогли евакуювати тільки на 36-й день. У харківському шпиталі військовослужбовця прооперували. Попереду в нього довге лікування, складна реабілітація і протезування. Але щоб людині вдавалося вижити за таких умов — понад місяць із турнікетом, гангреною, без ліків та із сильним виснаженням — такого військові медики не бачили в жодному підручнику. Новий репортаж із харківського шпиталю. Рушаймо.

Спецпризначенці, розвідники, диверсанти, християни. Добровольчий батальйон «Братство» Головного управління розвідки Міноборони нищить нині окупантів на Куп’янському напрямку. Бійці беруть полонених один за одним, улаштовують засідки й диверсії на загарбаній ворогом території, мінують бліндажі, регулярно роблять вилазки в тил росіян. Вони не вірять у смерть, натомість вірять у праведний гнів на полі бою. Вони не зважають на мінометні обстріли, коли всі разом моляться. Вони готуються зустрічати Різдво у спогадах про свою «Брянську четвірку» — побратимів, перших українських диверсантів, які загинули на території росії 25 грудня 2022 року. Наш новий репортаж із нульових позицій між Куп’янськом і Боровою. Рушаймо.

Хто вони — ті, хто краде людей у смерті? Яких кадрів потребує харківський шпиталь — дізналися в інтерв’ю з його очільником Едуардом Хорошуном.

Не забронзовіле й по-совєцькому несвіже, а щось про життя і розвиток. Премію «Генерація Ніка» у пам’ять про вісімнадцятирічну мисткиню і літераторку Вероніку Кожушко започаткували в Харкові. Минулого літа її вбила російська авіабомба. Ініціатором премії став Харківський літературний музей. Ініціативу підтримали батько Вероніки, Ігор Кожушко, і письменник та військовослужбовець Сергій Жадан. Саме в такий спосіб — не пам’ятником і не меморіальною дошкою або назвою вулиці — краще зберегти пам’ять про юну харків’янку, яка так любила малювати, писати й жити, уважають у Літмузеї. Премію у 40 тисяч гривень можуть виграти митці й літератори віком від 16 до 21 року. Сьогодні ми рушаємо місцями пам’яті Ніки: до Літмузею, де вона так часто бувала, до кав’ярні, у якій тепер висять її малюнки, і на бульвар Юрʼєва, де обірвалося її життя. Рушаймо.

У середу, четвертого грудня, росіяни знову прорвалися до міста Куп’янськ. Кілька одиниць техніки й піхота пішли на прорив. Їх знищили Сили оборони, підтвердив голова Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко. Окупанти не полишають спроб удруге захопити місто. Цей напрямок фронту нині — один із пріоритетних для росіян. Українським військовослужбовцям напередодні вдалося вибити ворога з плацдарму біля населеного пункту Новомлинськ. Там росіяни, які переплили річку Оскіл і висадилися на правому березі, протрималися трохи більш ніж тиждень. Наш новий репортаж із Куп’янська. З міста, яке вже пережило окупацію, а тепер щодня потерпає від російських обстрілів та є такою бажаною ціллю для окупантів. Поговорили з місцевими жителями про те, чому вони не хочуть виїжджати; з головою міської військової адміністрації — про те, як комунальним підприємствам удається працювати під обстрілами; з поліціянтами й волонтерами — про те, як вони, ризикуючи власними життями, вивозять людей на велику землю. Рушаймо.

Вони — колишні айтівці, інженери, вантажники, поліціянти й навіть керівники лікарень. Нині — військовослужбовці, які вчаться у бою робити самотужки вибухівку, конструювати безпілотники та знаходити на них гроші. Сьогоднішня «Станція “Держпром”» про бійців 226 окремого батальйону 127 окремої бригади тероборони. Після важких боїв у Бахмуті й на Запоріжжі вони повернулися туди, де починалася їхня війна — на Харківщину. Нині підрозділ воює на Вовчанському напрямку, де щодня фіксують накати російських військ, де ДРГ пробираються по кілька разів на добу й де найефективніший спосіб їх зупиняти — це безпілотні літальні апарати. Якщо бомберів, FPV-дронів або розвідників бракує — самоуки із 226 бату створять їх самотужки. «Миша» — так називається новітня розробка, маленький літачок, що його розробили ентузіасти підрозділу. Рушаймо. Реквізити для допомоги: 1. Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/6JvbU4ufat. 2. Номер картки банки: 4441 1111 2949 1712. 3. PayPal: [email protected].

Як уціліти під ударом російського FPV-дрона й уберегти реактивну установку — слухайте в новому репортажі з Вовчанського напрямку.

У новому випуску програми «Станція “Держпром”» з’ясовували, як живе Херсон сьогодні. Обласний центр перебуває під постійними обстрілами росіян.

Новий репортаж про мобільний польовий шпиталь на Куп’янському напрямку. Докладніше — у подкасті «Станція “Держпром”».

Поки українці відновлюють свої домівки, зруйновані чи пошкоджені внаслідок ворожих ударів, російські окупанти знищують їх знову.

Як рятують поранених бійців у харківському шпиталі — слухайте у свіжому випуску програми «Станція “Держпром”».