Тримаю небо

Вони везуть останню дорогу полеглих військових. Їхня місія називається «На щиті». Турист і Тихий — водії, які евакуюють тіла загиблих українських захисників із прифронтових територій, щоб рідні могли віддати останню шану героям. За роки виснажливих рейсів чоловіки звикли ховати гостроту втрат за міцним водійським жартом, але навіть тепер трапляються історії (і хлопці згадають таку в своїй розповіді), коли серце зривається на відчай: «Вони мали жити, жити, жити!»Ірина Вовк, волонтерка і авторка воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі», розпитувала співрозмовників і про машини, які працюють в місії «На щиті» — чи належно оснащені до такої роботи, чи вистачає технічних і людських ресурсів. Почуєте про цінності, коли йдеться не лише про останню дорогу Героя, а й нагадування живим: пам'ятати. Тримати стрій. І перемогти. Фінальний епізод сезону «Тримаю небо: Корчі» — про пам’ять, відповідальність і дорогу, яка повертає Героїв додому.

Нацгвардієць Юрій — водій мобільної вогневої групи ППО. Його завдання — за кілька хвилин після сигналу тривоги виїхати на точку і допомогти знищити повітряну ціль.«Так склалось,» — каже Юрій про свою причетність до Нацгвардії і підрозділу ППО. А от рішення захищати свою землю було кроком усвідомленим і миттєвим. Бо «народ існує доти, доки його чоловіки здатні захищати свою землю» — цитує давніх римлян наш герой. Юрій відповідає за стан авто і швидку їзду, але будь-якої миті готовий підмінити кожного члена екіпажу. Як і кожен з побратимів.Чим різниться робота ППО на лінії бойового зіткнення і в умовному тилу; як виглядає виїзд оборонців неба після сигналу повітряної тривоги; які автівки до цього найбільше надаються та які цілі вистежують хлопці-дівчата на пікапах? Про це розкаже авторка подкасту «Тримаю небо: Корчі» Ірина Вовк.

«Білі янголи» — так місцеві діти назвали поліцейських, які вивозять людей із прифронтових міст Донбасу. Усе через колір «швидких», на яких перші екіпажі донецьких копів розвозили гуманітарну допомогу та вивозили цивільних з прифронтових зон. Згодом ця місія набула офіційного статусу — рятівники пересіли на броньовані інкасаторські машини. Тепер їздять на спецтехніці, оснащеній засобами від бездоріжжя, мін та дронів. Тут правоохоронці, під обстрілами і засідками ворога, щодня вирушають на порятунок своїх же земляків, проте евакуація мирного населення досі відбувається через сильний опір, а то й обман. Дається взнаки агресивна роспропаганда, роки примарних очікувань та обіцянок дармового благополуччя.Як «Білі янголи» переконують і вмовляють обрати безпеку; чому люди опираються покидати свої домівки і ховають від порятунку дітей; чим доводиться споряджати спецтранспорт для евакуації цивільних — розпитувала героя ведуча подкасту «Тримаю небо: Корчі» Ірина Вовк.

Бойовий корч насамперед вчить їхати по ямах з швидкістю100 км\год, — ділиться досвідом Сарва, водій медеваку з Харкова. У мирному житті він не планував іти до війська, але вже у 2014 році став добровольцем і поїхав на фронт на власному Renault Logan — так тоді виглядали перші «корчі». У 22-ому всі алгоритми стали іншими. Тривалість роботи машини на лінії бойового розмежування різко скоротилась, проте настільки ж зросла її роль в мобільності військових та їх порятунку. Про шалену відповідальність водія медеваку, порівняльну характеристику бойових машин і вагу волонтерських донатів — розмова Сарви та ведучої подкасту «Тримаю небо: Корчі» Ірини Вовк .

Він вижив після підриву на чотирьох мінах — і планує повернутися у військо.Боєць із позивним Квартал у мирному житті був зварювальником. Він вибрав йти воювати через місяць після початку повномасштабки, коли окупанти «градами» обстріляли сусідній мікрорайон в Кривому Розі.  Відтак потрапив у 80-ту десантно-штурмову бригаду, де за кермом чи не всіх бойових машин побував в найкрутішихперипетіях. Дивом вийшов до своїх після важкого поранення на чотирьох мінах. І знов планує повернувся у військо. Бо доки ворог топче рідну землю, чоловіка не треба мотивувати її захищати. Про старі корчі і сучасні хамві, мову і язик на фронті, спокусу здатись і волю до життя розпитувала героя Ірина Вовк/Iryna Vovk,  волонтерка і авторка воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Мама возить авто для війська з-за кордону. Донька їздить ними на бойові завдання. За плечима  сім’ї Дідичів 12 років насиченого волонтерства та війни. Батьки — Богдан і Уляна — в 2014-му заснували ГО «Допоможи фронту». За його лаштунками в постійних зборах і спорядженнях роками росли їх три доньки. З початком повномаштабки середульша Орися (Рися)  намамине доручення почала перевозити корчі. А за два роки підписала контракт із 25-ю Січеславською десантно штурмовою бригадою. Нині Рися — водій бойової машини і пілотеса БПЛА. Мама Ука далі переганяє військовим автівки і принагідно відвідує Рисю поміж її бойовими виходами.Про тендітних дівчат за кермом  армійських корчів, розвіювання стереотипів і навіть весілля на фронті — наступна розповідь Ірини Вовк/Iryna Vovk, теж волонтерки і авторки воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».__________Погляди та думки, висловлені авторами та гостями подкасту, є виключно їх особистою позицією і не обов’язково відображають офіційну позицію ЛКП «Львівське радіо». 

Кожен корч має свій шлях, часто це не лише про маршрут, але й про ризик, де небезпека часто захована під колесами. Дороги фронту і деокупованих територій часто залишаються небезпечними навіть після звільнення. Тут ризикують не лише військові, а й ті, хто доставляє допомогу і переганяє автомобілі. Харківський волонтер Ігор Балака знає цю дорогу зсередини. Волонтерство нашого героя органічне й унікальне водночас. Його праця на перемогу розпочалась 24 лютого з прохання знайомих військових вивезти їх родини з-під обстрілів. На захід — евакуація людей, на схід — доставка оснащення для армії та гуманітарки для цивільних. В такому режимі чоловік буквально жив в своєму авто кілька місяців. Далі переганяв корчі, що надходили для фронту через порти. Тим часом звільнення Харківщини поставило перед новим викликом: щільне вороже замінування не тільки наражало на небезпеку військову техніку, а паралізувало життя довкола. Відтак вчорашній ріелтор сів за кермо розмінувальної машини. Свій досвід спробував втілити в інструкцію для початківців... і став інструктором з дронобою для операторів БПЛА.«Або воюєш, або  живеш для війська», — підсумовує стрімку історію героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту  «Тримаю небо: Корчі».

Як законно привезти авто для ЗСУ і не отримати проблем із законом? Про це говоримо зі Святославом Літинським у новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».Кандидат фізико-математичних наук, викладач і громадський активіст, він ще з 2012 року відстоює українську мову в судах, а з 2014-го безперервно волонтерить для підтримки війська. «Не нарікай — роби» — принцип, за яким легко можна впізнати Святослава Літинського.Після початку повномасштабної війни потреба в транспорті для фронту зросла в рази. Саме тоді Літинський зосередився на тому, що волонтери називають «корчами» — автомобілях, які отримують друге життя і працюють на передовій. Разом із ГО «Незалежні» він допоміг придбати понад 250 авто для військових, а у співпраці з ГО «Подорожуй. Кохай. Пікапи ганяй» — ще понад 5 тисяч машин з-за кордону.У цьому епізоді говоримо про те:·      як правильно збирати кошти на авто для війська;·      як легально ввезти автомобіль в Україну і передати його військовим;·      чому збори на авто стали складнішими;·      які юридичні ризики існують для волонтерів;·      і що буде з волонтерськими автомобілями після війни.Подкаст «Тримаю небо: Корчі» — про машини, які рятують життя, і людей, які знаходять рішення там, де їх ще немає.Ведуча — волонтерка і журналістка Ірина Вовк/Iryna Vovk.

Немає машини, яка не пригодиться на фронті. Немає такої, що не можна відремонтувати, — на цьому наполягає автомеханік Тарас Токар. Його перший корч поїхав взимку 2015-го оборонцям ДАПу. Відтоді ні Тарас, ні волонтери не пригадують випадку, коли б він не брався поставити на хід навіть найбільш «вбите» авто. Майстер знає і любить свою справу. «Зробив Токар,» — то для військових як пароль «їздитиме надійно». Хоча, які на фронті гарантії?..Як обирати для війська корча, а звідки не варта везти ні за які гроші; чи можна бронювати машини ? — розпитувала героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Будь-який старий корч «Їжаки» відремонтують і доправлять на фронт, — переконаний Андрій Усач, засновник волонтерського фонду «Невтомні Їжаки». Андрій став на захист України в 2014 році; тоді ж, при обороні Луганського аеропорту, втратив ногу і в якусь мить жагу до життя. Втім, власний порятунок прийняв як знак: попереду багато роботи на зло росіянам.  Від початку повномасштабного вторгнення Андрій з земляками збирають по всьому світу допомогу і автівки для ЗСУ, ремонтують їх і колонами доправляють на Схід. «Якщо наш бандеромобіль врятував хоча б одне життя, ці зусилля того варті», — каже герой наступного епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі». Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk. 

Подкаст «Тримаю небо» повертається! Відкриваємо З сезон: з новими героями, зі щирими історіями, але й з новою сюжетною лінією. Небо тримається потом і кров'ю наших Титанів — в окопах, у штурмових атаках, за прицілом броні та штурвалами «пташок». А ще затятою працею тих, хто не зупиняється в тилу збирати і доправляти допомогу на фронт. Тому новий сезон воєнного подкасту «Тримаю небо» саме про «корчі» — старі машини, які отримали друге життя задля нашої перемоги. І людей, які знаходять, споряджають і доправляють військовим такі важливі  на фронті авто.  Герой першого епізоду — сімдесятирічний британець Пол. Від початку повномасштабного вторгнення він з друзями регулярно привозить в Україну старі всюдиходи, завантажені гуманітарною допомогою для війська і постраждалих цивільних. Що спонукає щораз вирушати в далеку дорогу і на скільки вистачить запалу в чужій обороні? — про це розпитувала Пола  журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Другий сезон воєнного подкасту «Тримаю Небо» завершує розповідь військовослужбовиці з позивним Відьма. Її розповідь є згустком сили, болю, втоми та впертості в бажанні вижити та перемогти. Доповнюють історію неймовірно щемкі слова 6-річної донечки нашої героїні: «Не бійтеся, моя мама — Україна, вона нас порятує». Про шлях на війну через Майдан і волонтерство; про слабких-сильних жінок у війську; тотальне вигорання і обов'язок кожного і кожної стояти до перемоги. Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Чечен воює з 1994-го року, з часу першої російсько-чеченської війни. Йому було 16, а сусіду, який вчив азам військової справи, — 23. Зброї не було, але ворог вдерся в їхню Ічкерію. І в перший бій вони пішли голіруч. Як каже Чечен, буквально з палками нападали на загарбників і здобували перші свої вогнестріли. З того часу більше тридцяти років минуло. Майже нікого з побратимів-друзів немає серед живих. А Чечен досі воює — уже в Україні. Бо вороги ті самі: жорстокі та наглі росіяни. І сутичка з ним — тільки до перемоги.  Про життя-війну задля життя-волі слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії Справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Їй 25, за її плечима — кількарічне волонтерство у військовому шпиталі, служба за контрактом в ЗСУ і два з половиною роки на фронті в час повномасштабного вторгнення.  Дівчина повернулась в цивільне життя через важку хворобу батька. Але й тут торує свою особливу дорогу. І якщо все задумане вдасться, у Львові незабаром з'явиться ще один заклад, де військові і ветерани почуваються своїми і потрібними.  Звідки в героїні з’явились мрії про військо; як це — потрапити у військовий оркестр, вчитись на бойового медика і готувати на польовій кухні, — слухайте в епізоді подкасту «Тримаю небо». 

Герою сьогоднішнього подкасту —  Мадарі — виповнилось десять, коли розпочався Майдан, а за ним — напад ворога та війна в Україні. Стати військовим його мотивував батько, який служить у лавах Збройних Сил усі 11 років війни. Його позивний — з популярного аніме Наруто, а шлях, який довелось пройти з початку повномасштабного вторгнення, холодить кров  навіть  найбільш загартованим. Розповідь Мадари слухати важко, але потрібно. Бо війна триває і лише спільним зусиллям ми здобудемо перемогу. Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.   

До 2013 року друг Базука сприймав себе потенційним емігрантом, адже був альпіністом найвищого рівня та провадив значну частину життя за кордоном — у сходженнях на вершини та у супроводі унікальних турів.  У травні 2014 року Базука робить вибір на користь України, повертається на Батьківщину й одразу рушає на війну.  Згодом герой подкасту неодноразово повертається: в цивільне життя і на війну; оборона Києва, Харкова, Соледара і Бахмута; важке поранення і реабілітація. І тепер Базука планує знову стати у лави Збройних Сил. Бо війна триває, її вистачить на всіх.  Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Впадати у відчай зараз не на часі — передає нам з фронту аеророзвідник Харків. Хлопець виконує бойові завдання на Запорізькому і Донецькому напрямках в складі героїчного 48-го ОШБ.  Він став на боротьбу з ворогом в перші дні повномасштабного вторгнення, коли російські танки «шниряли» вулицями рідної Салтівки.  У цьому епізоді слухайте про: оборону Харкова в 2022-му і залізобетонний опір міста впродовж усього часу війни;  службу в батальйоні кримців; несхитну віру в повернення Криму Воєнний подкаст «Тримаю небо» веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Морський піхотинець Шрам у війську вже 12 років. Пішов одразу після школи, бо прагнув якомога швидше стати на ноги і ні від кого не залежати. Хлопець здобув військову освіту, воював в часі ООС; повномасштабне вторгнення зустрів на позиції в лавах легендарного 503 батальйону. Дивом вийшов з оточення під Волновахою. Мало не втратив батьків в окупапії; продовжив боротьбу у Мар’їнці, Авдіївці, контрнаступі на Времіївському виступі.  Нині Шрам — командир батальйону БпЛА в одній з бригад морської піхоти. Досвідом і постійним навчанням мотивує побратимів ставати щодень кращими у своїй ратній професії. Історії справжніх привозить з фронту журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Танкіст «Кемрі» прийшов у 42-гу окрему механізовану бригаду звивистими дорогами. Через важку операцію його не взяли у військо в перші дні повномасштабного вторгнення. Але наш герой не здавався: спочатку мобілізувався в роту воєнізованої охорони, потім допомагав формувати 53-ій окремий стрілецький батальйон. Півроку риття окопів під Києвом спонукали перевестись в нову бригаду. Але й тут не вдалось потрапити на фронт. Коли зрештою опинився з «необстріляною» частиною під Кремінною, найбільше вболівав, аби не посипалась бригада.   Про силу вмотивованих бійців і фахових командирів, неможливість звикнути до війни і вагу підтримки тилу слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії справжніх записує для ЛКП «Львівське радіо» журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Черговий герой подкасту «Тримаю Небо» з Іриною Вовк — морський піхотинець з позивним Кущ. Він знає війну з дна окопу і з борту десантного човна. А ще із секретних документів Верховної Ради України, адже саме з її лав наш герой пішов аби долучитись до самооборони Києва 24 лютого 2022 року.   «Або на фронт, або для фронту,— це єдина зараз парадигма для кожного українця. І тоді в нас немає шансу не перемогти», — впевнений герой наступного епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо». 

Епізод «Тримаю небо» сьогодні особливо болючий — один з його героїв поліг невдовзі після запису.      Сирієць Шаман каже про себе: «Я народився і помру на війні». Він не дожив зовсім трошки до падіння диктатури Асада, через яку загинули шестеро його братів, і яка змусила тікати в Україну 20 років тому. На цій війні Шаман воював і поліг за обидві свої Батьківщини. Бо ворог той самий. І він має бути здоланий.  Нищити ворога і рятувати своїх — така мета на фронті в операторів БПЛА Фокуса та Жука. Про їхній злагоджений і мужній екіпаж веде далі розповідь авторка подкасту Ірина Вовк. 

Розвідник «Ромашка» з тих, хто добре знає, коли насправді розпочалась війна з росією. Він на фронті з літа 2014-го. У складі 93 ОМБр «Холодний Яр» обороняв Авдіївку і ДАП. Там отримав важке поранення і був демобілізований. Але коли ворог попер відкрито, став у стрій окремого штурмового батальйону і третій рік не випускає з рук зброю. Весь час вчиться і вчить. Бо ворог сильний і розумний.  Чи маємо ресурси перемогти в цій війні і що особисто для «Ромашки» буде перемогою — слухайте в другому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його ведучою є журналістка й волонтерка Ірина Вовк. 

На стрімінгових платформах доступно понад 50 епізодів, де журналістка та волонтерка Ірина Вовк бере інтерв'ю у військових, що захищають нашу державність. Історій про війну, які варто почути кожному, не стає менше. Тому Студія подкастів і Дім Звуку анонсують вихід другого сезону подкасту «Тримаю Небо». У випуску ви почуєте про: переломні моменти війни; найбільшу бентегу на фронті; еволюцію супергероїв і зародження новітньої української міфології. Друг «Журналіст», батько трьох дітей, добровольцем прийшов у 103 бригаду ТРО. Спочатку був стрільцем кулемета, а згодом героя знайшла цивільна професія і він продовжив службу прес-офіцером підрозділу. У епізоді він розповідає про тих, хто вчора були нашими сусідами чи випадковими перехожими, а потім все полишили і пішли захищати свою землю.

На війні перемагають тили,- нагадує нам з фронту розвідник Пепел. Його війна розпочалась 2016-го у добробаті під Широкиним. Без зарплатні, зате з автоматом. Із друзями, що, як і ти, облишили все і пішли воювати, бо напав ворог. І війна, і ворог за ті роки стали  лютішими. Пепел має  що розповісти про те, -як тиждень виходили з побратимами з-під Маріуполя – без води і спальників, коли вночі стійкий мінус; – як застали ще живою Мар»їнку. Але засилля ворожих fpv-дронів і арти дім за домом стерли місто; -       чому любить воювати влітку, але терпіти не може  форсувати воду. Проте форсує і воює за всякої погоди. А ще вчить мову і після війни збирається на курси, щоб не тільки добре говорити, а й думати українською. Бо Пепел – з тих справжніх мотивованих добровольців,- каже про свого гостя журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk

-Я людина, яка взяла естафету,- каже про свою мотивацію стати на захист України Левко, аеророзвідник 58 ОМбр. В цивільному житті він успішний архітектор з гідним заробітком. Перший рік вторгнення щедро донатив і в тому бачив свою найкращу роль в обороні країни. Та в якийсь момент прийняв свідоме рішення йти у військо. Щоб завершити справу чотирьох своїх предків, які воювали за свободу. І щоб могти дивитись у вічі тим, хто повернеться згодом з війни. Про страх і рішучість; ілюзії і реалії фронту, армійські «університети» і …класичну латину говорили за кавою десь на півдні Донбасу з ведучою нашого воєнного подкасту Іриною Вовк\Iryna Vovk.

Еней постійно усміхається. В нього така реакція на стрес.  А про стрес  чи треба питати в чоловіка, що скоро два роки як на війні? Еней - командир аеророзвідки 125 Обр, кадрового львівського формування тероборони, куди прийшов відразу, як переправив сім’ю за кордон. -       Про силу і міфи бпла; -        Відкладену до перемоги заповідь «не убий», -       Закон про мобілізацію і повоєнні плани говорили з Іриною Вовк під час короткої відпустки до Львова.

Кожен може стати воїном. Треба тільки над собою попрацювати,- передає з фронту друг Домінік, командир снайперів морських піхотинців. Він для себе знав зі школи: в разі війни піде воювати. В совкову армію не рвався, але про добрий військовий вишкіл подбав. Бо свій дім і свою землю чоловік має вміти захищати. Про недолугу пропаганду і випадкове командирство; про війну, якої вистачить ще для багатьох,  і обов’язок вчитись воювати – слухайте  в новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії справжніх героїв записує журналістка і волонтерка Ірина Вовк

Українські військові як кава – міцні і заварні,- сипле жартами про себе і побратимів штурмовик львівської 80-ки з позивним Кава. Кава на позиціях 20 місяців. Загалом на війні – десятий рік.  Багато перейшов, бачив і  втрачав. І коли стверджує, що на загал цивільні мало переймаються фронтом, маємо то почути і приміряти до себе. Бо просто зичити на свята Перемоги наразі не працює: ворог перегрупувався і відступати не збирається… Розповідь з «нуля»  щойно привезла волонтерка і ведуча воєнного подкасту Ірина Вовк.

А хто, крім нас?-  відповідає запитанням на запитання про півтора роки на фронті друг Борода, мінометник із Полтавської ТрО. Він зізнається: звісно, добре було б перепочити – підтягнути бізнес, поправити здоров’я, набутись з рідними. І десь за рік, якщо ще не здолаємо ворога, знов повернутись в стрій. Але поки воює, як є. Про зачинені полтавські військкомати в перші дні вторгнення, імпровізовані броники і коктейлі замість зброї; про великі втрати під Соледаром та про власний вибір воювати на цій випаленій землі, слухайте в новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк/Iryna Vovk.

День волонтера не випадково сусідить в календарі з Днем ЗСУ. Волонтери буквально підпирають військо всім, чого бракує фронту: ліки-еваки-джипи-дрони-теплаки…Пам’ятаєте начебто жарт про ядерну бомбу, якої в України немає, доки її хтось не замовить волонтерам? Сьогодні їх День. З цієї нагоди наша ведуча і десятий рік волонтерка Ірина Вовк\ Iryna Vovk згадує з колегою Романом Якубишинимспільні пригоди, як тричі ремонтували дорогою свого першого джипа на фронт; як виявили, що той Ігор, кому підписані були всі пакунки в кількох машинах, має позивний Куркуль; що спільне гасло українських волонтерів «Сядуть всі». І відразу вибухають реготом: «Бажано в одну колонію, щоб веселіше було». За цими жартами проступає справжня суть нашого волонтерства: з усіх сил їдуть-везуть-тримають живий ланцюг з військом, доки дорослішає держава і її громадяни.  Бо перемога настане, коли на неї працюватимуть всі. Про це наступний епізод воєнного подкасту «Тримаю небо».

-Чотири турнікети та саперна лопатка при собі – це на війні не    менш важливо, ніж автомат,- ділиться своїм набутком виживання друг Гуцул. У відкритих боях він з 2014 – го; в активному поході за нашу свободу – з 2001-го, коли після справи Гонгадзе вийшов на акцію «Україна без Кучми» і більше не полишав боротьби. «Завдяки Кучмі,- жартує Гуцул, - здобув друзів, кума, а потім побратимів.» За освітою – політолог, у цивільному житті – менеджер культури, він багато жартує і про все розповідає ствердно та світло. Це ще одне його переконання: почуття гумору на війні важливіше навіть за фізичну підготовку. Про красу на війні, естетику зла, два шляхи для українців і новий мистецький проєкт під егідою ООН слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Справжні історії героїв для Львівського радіо документує волонтерка і журналістка Ірина Вовк/ Iryna Vovk

У нас спільна зараз задача – зберегти Україну,- підсумовує свою розповідь «на нулі» друг Сантьяга. Він командир підрозділу піхотинців бригади швидкого реагування «Рубіж» НГУ. На війні з березня 2014, коли добровольцем прийшов у військкомат. Він знає, чому ми проходимо це випробовування вогнем, і якою буде наша перемога.  Його ратна дорога переконує і мотивує інших. Бо за нас цю роботу ніхто не зробить. Невигадані історії наших героїв для воєнноного подкасту Львівського радіо пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк/Iryna Vovk

В мене було все – гарна робота, дім, родина. Але в дім ввалились непрохані гості. Тому я тут,- каже про свій вибір   морпіх з позивним Румун. Він і є етнічним румуном. Але має Україну своєю Батьківщиною. А захищати  Батьківщину – обов’язок кожного,- переконаний наш герой. З воїном на передовій зустрічалась волонтерка і ведуча воєнного подкасту Ірина Вовк.

“Я тут до кінця - чи війни, чи свого”,- каже про  військову службу оператор БПЛА із 116 бригади з позивним Дим. Він воює зараз неподалік рідних місць. Звідки покидьки зігнали батьків і дружину з дітьми. Тому його війна – до перемоги. Разом з побратимом  на псевдо 22 взимку  пройшли окопи Бахмута; не з переказів знають, що таке 3 хвилі наступу вагнерів. Не соромляться казати – так, страшно. Бо будь-яка розумна людина боїться, коли небо й земля зливаються в суцільному вибуху. Їх розповідь про погані часи, які знайомлять з хорошими людьми, записала під Роботиним журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk.

Каракурт – морпіх-розвідник 35-ї ОБрМП, вправний оператор всеможливих літальних апаратів. А заодно найбільш веселий, певне, герой нашого подкасту. Та він вмить замовкає, коли мова заходить про звикання до втрат. Бо надто багатьох друзів довелось проводжати назавжди. І звикнути до цього ніяк не виходить… Як програміст став морпіхом; Як їздив вчитись в Британію, а в підсумку вчив тамтешніх рейнджерів; Про втому від війни, але мотивацію знов і  знов вирушати в пекло,- слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk.

Друг Єрус в цивільному житті – львівський бізнесмен. З 14-го активно волонтерив; ініціював і активно впроваджував громадський рух «Стоп хабар» на українських кордонах. А з повномасштабним нападом пішов  захищати ті кордони зі снайперською гвинтівкою. Він знає: з цією спеціальністю не повертають з полону; але по-справжньому його криє після бою, коли не встигає перезаряджати набої, а ворога не стає менше… Чому до війни має долучитись кожен, - про це в новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії справжніх героїв записує журналістка і волонтерка Ірина Вовк

Війна – важка і неправильна штука. Ніхто воювати з власної волі не хоче. Але доводиться,- каже  друг Олень, боєць Харківської тероборони. Йому 63. В нього щемлива історія батькової вишиванки, шестеро онуків і сильне прагнення здолати нарешті заклятого ворога. -   Як боронили Харків у лютому 22-го; -   про місцеву ТрО, яка визначила долю справді народного опору; -   і можливий Парад перемоги, якщо… - про це наступний епізод воєнного подкасту «Тримаю небо».  Його пише на лінії вогню журналістка і волонтерка Ірина Вовк/Iryna Vovk.

Друг Експерт за фахом історик. Те, що буде війна і буде саме такою – з бомбардуванням міст, масовими смертями цивільних, прицільним нищенням комунальних мереж – зрозумів, ще коли Янукович підписав Харківські угоди. Тож на ранок 24 лютого його  сім’я мала складені речі, заправлене авто і …пропрацьований план евакуації з Харкова – в об’їзд міста і дороги на Київ. Бо що наступ буде в тому керунку, чоловіку було очевидним без військової освіти та допуску  до держтаємниць. Таки недаремно Експерт. Виїжджали без нього – Експерт на той момент вже був у своєму підрозділі. Тут і воює другий рік. Стомився, звісно. Але вибору немає – тут його місце до Перемоги. Ну або до кінця. -   про Харків, що «забив» на прильоти; -   про американський статут, якого бракує нашій армії; -   про перемогу, яка обов’язково буде, слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його пише в зоні бойових дій журналістка і волонтерка Ірина Вовк\ Iryna Vovk.

Орест - перший герой нашого воєнного подкасту «Тримаю небо», хто воює без позивного. Львівський ІТ-івець, він другий рік  налагоджує зв’язок для свого підрозділу у 80 ОДШБр. До «нуля» неблизько; тут інші обрахунки ККД, інші страхи і втрати. Але в підсумку зв’язок – це завжди про життя. Бо від якісної комунікації і коордиинації  дій прямо залежить його порятунок чи втрати. Про пошук свого місця у війську; український феномен Старлінку і сеанс чорного армійського гумору – слухайте в цьому епізоді. Справжні історії героїв пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk

Друг Фін їхав на фронт з двома прагненнями - вижити та помститись ворогам за друзів-пілотів, з якими до війни займався парашутним спортом, і з яких майже нікого не залишилось після російського вторгнення. Тому відхилив запрошення розвідників та домігся призначення в зенітно-ракетний дивізіон. Там б’є ворожі літальні апарати та… рейтинги тік-току своїми колоритними відео солдатського побуту. Це його окопна мишка зібрала 700 тисяч вподобайок та 3 мільйони переглядів. У Фіна тим часом нові амбітні плани на війну і перемогу. Невигадані історії наших героїв в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк/Iryna Vovk

Не буде веселого контрнаступу. І не буде легкої перемоги,- застерігає морпіх Молодий, а до 24 лютого – директор Львівського Парку культури Олександр Молодий. Він в поході за Україну з мітингів 2001-го і знає: перемога настане тоді, коли виженемо всіх окупантів, повернемо міжнародно визнані кордони, вступимо в НАТО і збудуємо міцний ВПК. Але щоб це сталось, нам ще доведеться втратити багато людей, пролити море крові, поту і сліз… Справжні історії героїв пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

У День журналіста в Ірини Вовк особливий гість – радіоведучий і рок-музикант Андрій Жолоб. Ну а з травня минулого року – бойовий лікар з позивним Бетон. Чи треба казати, що розмова двох колег вдалась ще тою. Чого варта історія про перці, печені наголяса, але в бронику, бо під касетним обстрілом! Або ж про хірургічний зажим замість турнікету; незнищенне знищене військове майно та домовляння з зарубіжними промоутерами про закорданні гастролі гурту наступного року. Бетон запевняє: нічого про дату нашої перемоги не знає. Але втомився від небуття вдома. От і розписує життя без війни. Справжні історії героїв слухайте в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо».

Пройти всі страхи і почати сміятись з війни. Герой цього епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо» - Хазе, командир розвідки з 125 окремої бригади ТрО . Такий незвичний позивний дістався йому ще в дитинстві. Тож як естафету приніс його у тероборону, куди прийшов попри білий квиток і попередні приписи про непридатність до військової служби. «На війні немає непридатних людей. Тут кожен може і повинен знайти своє місце»,- знає чоловік. Він не хоче цю війну передавати своїм дітям і робить все, щоб закінчити її нашою перемогою. Про страх і сміх під час обстрілів; про кріп і огірочки на фронтовому городі; клінінгову компанію «Восток» і підтримку з дому говорили з Іриною Вовк під щебіт пташок, вибухи та завивання повітряної тривоги десь на позиціях в Донецькій області…

Морпіх Гриб не вибирав цієї війни – вона накочувалась на нього щораз новими викликами – побиттям студентів, розстрілами Майдану, захопленням Криму, а потім Сходу України. Спочатку він до останнього тримав київські барикади; потім буквально одівав –взував - озброював українське військо. Зрештою записався резервістом до легендарного 503 батальйону морської піхоти і вже 24 лютого їхав з побратимами у свою частину під Маріуполь – бити ворога, захищати рідну землю… Невигадані історії наших героїв в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Він ніколи не рахував, скількох вивіз з поля бою – бо там не до того. Найперше зосереджуєшся діяти швидко і вправно. А коли уже допомогти нічим, тоді намагаєшся відволікти від важких думок. Анекдот в тему чи розпитування про дітей – все годиться в ці останні миті, лиш би не розмови про війну,- ділиться своїм набутком бойовий медик морської піхоти з позивним Знахар. Він щасливий, що не доводилось допомагати ворогу, бо фахова етика до цього зобов’язує, а другий рік на фронті і довгий список полеглих знайомих волають про помсту. Про перше і друге правило турнікета; про заповідь не прив’язуватись до побратимів і смерть як повсякденну річ слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Лось пішов 24 лютого в тероборону Києва, щоб героїчно загинути і не бачити поразки своєї країни. Він знав майже напевне: сутичка буде звитяжною, але короткою. Бо сили нерівні. Бо так було в часи УНР, а потім УПА…А вже як відбили напад на столицю і отримали наказ висуватись вслід за ворогом, отоді повірив в нашу майбутню перемогу, з’явилось бажання вижити і повернутись додому. Попереду нашого героя чекали оборона Бахмуту, 7 місяців полону, порятунок з пекла та новий рубіж – повернення в стрій. Чому Лось? Чому піхота? Чому після тортур полону має знов повертатись у військо?- Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту «Тримаю небо», продовжує писати «на нулі» справжні історії визвольної війни.

Ми сьогодні знов у Бахмуті. Тут ні на день, ні на годину, та навіть на хвилину не припиняється війна – не стихає стрілецька зброя, артилерійські обстріли, атаки з повітря. У нашого героя, військового розвідника Кука, війна не припиняється майже десять років – відтоді, як вирушив на Майдан. Війна змінювала інтенсивність, обличчя поруч та засоби. Проте незмінним залишається ворог і ціль – захистити свою землю і перемогти.Про це розмова «на нулі» із циклу воєнного подкасту «Тримаю Небо», який веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Між затишною приватною клінікою і салоном фронтового евака лиш одне прохання знайомого: нам потрібен фельдшер із вмінням робити внутрішньовенні ін’єкції. Так Багіра (а в цивільному житті Христина) потрапила на точку, звідки медики забирають поранених і вбитих в бою. Її розповідь проведе вас дорогою між життям і смертю. І залишить із палкою рішучістю докладати і своїх рук, аби наша Перемога стала хоч на мить ближчою. Воєнний подкаст «Тримаю небо» пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк. точка_евакуації200_300Львівське_радіо/LvivradioLviv_podcast_studioТримаю_небо

Після трьох поранень у Геолога фактично цілого місця на тілі немає. Каже про себе: включився «режим равлика». Це коли тобі добре в своїй мушлі і нікуди не поспішаєш. Щиро зізнається – стомився дуже. Але якщо медкомісія визнає придатним, то знов повернеться до своїх морпіхів. Бо кожному зараз треба бути корисним. Про особисту точку неповернення та науку війни, прогнози майбутнього контрнаступу та швидкої перемоги Геолог розповідав у госпітальній палаті Ірині Вовк, авторці і ведучій воєнного подкасту «Тримаю небо».

Воїн-десантник з позивним Ена воює з 14-го року. А на Майдані ще з 13-го. Потім було протистояння в Криму і точка неповернення, коли в його Євпаторію увійшли регулярні російські війська. Стало очевидним: мирно ми нічого не доб’ємось, на силу треба відповідати силою. З того часу, якщо не в госпіталі, то Ена постійно на фронті. Крім ДАПу і Дебальцевого, пройшов усі гарячі точки цієї війни. Тим, кому не терпиться знати, що буде далі, наш герой каже: результатом цієї війни має стати розпад Росії. Цієї країни не має бути на карті світу. Інакше війна ніколи не скінчиться. А кожен має робити для цього все від нього залежне. Воєнний подкаст «Тримаю небо» пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.