Голоси війни

Людмила Драголовська не вірила, що війна зачепить її рідний Маріуполь. Але прийшло 24 лютого, і жінці довелося два місяці виживати в місті, яке знищували росіяни.

Ірина Нітчук та Максим Хміров ─ студенти-айтішники. Їхнє селище – Каланчак Херсонської області – росіяни окупували в перший день повномасштабного вторгнення. Проживши в окупації пів року, вони переїхали в Івано-Франківськ. Тут займаються волонтерством ─ допомагають нашим військовим і переселенцям. Але там, на лівому березі Дніпра, досі залишаються їхні рідні.

Юля Ястребова через повномасштабне вторгнення змушена була з двома дітьми залишити свій дім у Херсоні. Їхали на тиждень-два в село до батьків. Натомість півтора місяця з дітьми прожили в окупації. Врятувавшись, знайшли прихисток у Франківську, де й залишилися з травня 2022 року.

Вікторія Юдковська разом з чоловіком Денисом та донькою Євою до повномасштабного вторгнення жила в Гуляйполі. Місто жодного дня не було в окупації, але з 5 березня 2022 воно під постійними обстрілами. Зараз у Гуляйполі немає жодного вцілілого будинку...

Ірина Ротар переїхала до Івано-Франківська з Рубіжного, що на Луганщині. Жінка кілька тижнів прожила в окупації. Каже, для неї це була ціла вічність.

Світлана Потій родом з міста Пологи Запорізької області. Окупанти зайшли у її місто вже 3 березня. Розстріляли всю тероборону, грабували, руйнували усе, що їм заважало. Вона зі старенькою мамою та 19 сусідами жили у підвалі.

Яна Солошина з села Веселого Новокаховської громади на Херсонщині не очікувала, що буде повномасштабна війна. За 10 місяців до її початку Яна разом з сім’єю повернулася додому після кількох років життя у Польщі. Тоді жінка не знала, що скоро втратить дім, чоловіка і своє звичне життя

24 лютого, в 04:30, Оксана прокинулась від вибухів. Каже, спершу подумала, що хтось запускає феєрверки, а от чоловік Олександр одразу зрозумів, що відбувається. Ще до початку вторгнення він пропонував Оксані забрати дітей і виїхати, але вона відмовилась, бо не хотіла вірити, що буде повномасштабна війна...

Ольга Жидкова – родом з Луганська.  24 лютого вона зустріла у Сєвєродонецьку. Саме туди переїхала після захоплення росіянами Луганська. У перші місяці вторгнення бачила руйнування та смерті. На війні втратила рідного брата. Війна двічі залишила її без дому. Але Ольга Жидкова не втрачає жаги до життя й віри у те, що одного дня таки повернеться до рідного міста – відбудованого, вільного, українського

Близько місяця у спальному районі Франківська, на Пулюя, працює невеличка кав’ярня Dusha. Її стіни розписані пейзажами – «Яхт-клуб», «Парк «Веселка», «Площа Свободи», «Оглядовий майданчик». Локації, які російська навала знищила або змінила до непізнаваності. Це локації Маріуполя, саме звідти власниця кав’ярні Тетяна Васильєва. Каже, хотіла вкласти у свою справу шматочок рідного міста. Саме тому її кафе й називається Dusha – душа Маріуполя.

Їй двічі довелося рятуватися від «руського міра»: у 2014 разом із родиною переїхала із захопленого Донецька до Маріуполя, а в 2022 їхній новий дім знищила вже велика війна. Та попри все вони вірять — обов’язково повернуться у Місто Марії і знайдуть там свої надійно заховані від окупантів українські стяг та рідну символіку. Слухайте нелегку історію волонтерки Анастасії Вовк у новому випуску спецпроєкту «Голоси війни».

У травні буде рік, як Іван Крисанов живе у Франківську. Тут він працює у «Червоному Хресті», так само як працював з ними у рідному Маріуполі. Їжа, теплі речі, пальне, «коли буде «зелений коридор» – це те, що вони возили людям минулої весни у місті, де розгортався жах. Радіо «Західний полюс», Канал 402, та інтернет-портал Репортер представляють проект «Голоси війни». Дивіться, слухайте, читайте історії людей, яких війна змусила залишити рідний дім. Послухайте, почуйте, запам‘ятайте голоси війни!