Блєск і ніщєта підарасів (1)

Дійові особи: Василь: активний підарас-нєформал Петро: пасівний підарас-нєформал, полюбовник і друг Василя Микита: людожер-ідеаліст Марат і Глєб: мандавошкі, які кусають Микиту за яйця. Постійно перебувають на вищезгаданому місці Патрікєєвна: дружина Микити, манірна руда блядюга з елементами декадансу Миша і Гриша: діти Микити і Патрікєєвни, індивідуально невизначені, брудні і нахабні створіння, які хочуть колотись і нюхати клєй Позитивна Енергія: непомітна і миршава хуна, яка іноді сидить на Василі Заїбуня: страшна зубаста діаспорська потвора, що проповідує політкоректні цінності міддлкласу, хоча насправді хоче їбатися і гратися у паровозіка Головні редактори конкуруючих між собою журналів "Гом" і "Бздюч": бридкі кретини, продукти постсовкового снобізму Телеоператори, стілісти, візажисти, іміджмейкери і проча наволоч Дія перша Ізбушка в російському стилі, розташована серед мальовничої галявини в нетрях синьо-зеленого кацапського лісу. На загал все дуже схоже на ілюстрації Білібіна до казки про Бабу-Ягу. Книга з таємничою назвою "Хайдеггер" з нетерпінням чекає свого читача, лежачи на пеньку. Біля ізбушкі Василь. Він старанно займається гімнастикою, обтиранням і прибиранням довкілля. Василь - здоровий лоуряка з накачаною тушкою, розмальованою агресивними малюнками. Проста і добра пика Василя дещо контрастує з його суто бойовим фюзєляжем. Це виглядає так, ніби до літака F16 замість його хижої мармизи приставили їбальник від АН-2. З кущів за Василем уважно стежить людожер Микита. Він озброєний армійським біноклем і мішком з мотузкою. Зовні Микита схожий на класичного урку 50-х років, але за цим суворим камуфляжем ховається ніжна душа. Василь: Недосконалість світу заїбала І завела в ці нетрі нас с дружком: Ми не бажали більше брати участь У змаганні всіх тих нєдоносків, Що цілий день тільки і думають про те, Яким би робом їм залізти в тєлєвізор, В маленьку цю коробочку Із сурлом чорнопиким, Що продукує цінності духовні, А сам, падлюка, зроблен із пластмаси, Яка до світу матеряльного належить. З цим парадоксом заїбався я - Не хочу більше я дивитись на блядєй, На тлі яких опецькуватий недоумок Викручує фігури рітуальні Своєю сракою колгоспною, в перерві Між засіданням в парламенті. Там про духовність трохи попиздів - І знов біжить співати в тєлєвізор. І шо за жизнь в людей, чому не міг Він всидіти на місці, у колгоспі? Він був би там завклубом, в дівчатам Співав би він про кропиву їбучу, Що нею був колись відпизджений в дитинстві, І з того часу він забуть її не може, Бо срака ще йому болить і досі... Але хіба один він засмердів Повітря наше чисте і прозоре? Ось подивись на тьолку дурнувату, Що з пацаном на шкірянім дівані Пиздять про хуйзнашо. Вона йому: "Ги-ги", а він їй: "Ги-ии". Так півтори години Вони спілкуються. Я йобаний цей ящик Затяг в мішку на гору, звідки видно Лани широкополі, забудовані потворними Будинками для бідних... Там я посцяв і трохи покурив, А потім пизданув його безжально носаком Американського важкого черевика (Так раньше в "Крокодилі" малювали Жахливих упизднів, що пиздять Дядю Тома). І ящик поскакав, як молодий гепард, Аж раптом на шляху його зявилась Пружна і біла храмова стіна. І вперше тут його зауважав я: Він не звернув, він впертим чорним лобом Хуйнув об ту стіну і розлетілись Із охуєнним вибухом мозги його японські. Я ніби чув його останній подих І крик: "Банзай тено!", між тим біля стіни Вже дітвора цинічно бавилась його кишками: Що ж - він жив хуйово, Помер - як герой. Нам звична жизнь, як старий гєморой, А смерть незвична нам, і це - буття закони, Бо всяка жизнь - слабенькі виєбони, У порівнянні з смертю кожен з нас Всього лиш мєлкій і труслівий підарас. Але і тут, в місціх цих пасторальних Нам спокою нема, я чув, шо репортери Шось про нас пронюхали, то, мабуть, Цей нєдоносок напиздів, що хвастається Всім, який він є успішний, А ми його з Петром їбали вдвох - Він тільки верещав, І нам з Петром на память Подарував по кєпочці. Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний ещений "ірокєз". Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами. Петро: - Кукаріку! Кукаріку! Василь: Прокинувся дружок мій інфантільний І криками Аврору зустрічає! Микита (з кущів): Того не знає він, що замість Єос Рожевоперстої - зустріне він мене! Щоправда, пальчиків рожевих я не маю, Натомвсть маю ніж і мясорубку. Якщо сюди додати гострі зуби, І голоду стабільне почуття, Отримаєте ви портрет маньяка... Но я не є статевим павіаном, Їбаться зовсім щось не хочеться мені, Натомість жерти хочеться. Ділємма Ця Фрейда не стосується, скоріше Природний це протест, шо всі худі пиздять, Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно Бути стільним, і замість "Блядь!" Казати "Вау!" (як на мене, Шо "блядь", шо "вау" - один хуй Животні звукі). Їбать корову тоже нє прєстіжно, а прєстіжно Дружить з красівим парікмахєром І разом з ним удвох ходить на "паті" К стілістам крєативним... Тут не хочеш стати людожером - Мусиш!, - щоб зжерти все це падло... Говорячи це все Микита дрібно, по-собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу. Микита: От кляті мандавошки боляче кусають! Колись попробував я їх порахувати: Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу, І склалося переконання в мене, Що їх там не багато - може, двійко... Одне маненьке, миршаве й гуняве, А друге із такой товстою пикой. Я їх назвав Марат і Глєб. Спитаєте для чого? І я вам відповім, що завжди треба Персоніфікувати те зло, з яким Боротися ви хочете; канкрєтно По іменам назвати всіх пройдисвітів, Аж потім карасіном їх труїти. Або казали опитниє люді, Шо сєрной маззю харашо помазать, Бо я спочатку кулаком їх пиздив, Та тільки синяки набив на яйцях! Петро: - Кукаріку! Кукаріку! Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерисно милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає. Микита: От, курва мать, злякала мені здобич! Сьогодні день у мене дуже нещасливий, До того ж ще Марат і Глєб кусаються... Я думаю, що, мабуть, буде дощ... Заїбуня (помічає хатинку підарасів): Вау! Який чудовий таунхаус із бекярдом! Я чула, що живуть тут геї симпатичні, Шо протестують проти шовінізму чоловічого, Вони прес-конференцію збирають... Як тільки я про них дізналася, одразу Я зустрічі свої сканселювала, І драйвувала каром на забаву. Я сексу захотіла по дорозі, І в піхву файні кульчики запхала, Але того мені було замало: Я зїхала з хайвею на леваду, І там займалась сексом із стік-шифтом, Бо всі чоловіки - то є тварюки, Їм тільки факу хочеться від жінки, А в мене є душа, і я люблю співати, Ще вірші я пишу про Україну... Заїбуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти. Василь: - Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптєку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх муравйов подавите. Микита: Цій суці не угля треба, а хуя! Я б задушив її із задоволенням, Але у мене принципи гуманні: Вбиваю тільки тих, кого я можу зїсти. Але якби я навіть був голодний, Я би не став цю кцрву жерти нікагда, Крім того, хуй зна як її приготувати, Хіба шо в маринаді Замочить на тиждень? Петро (злякано позирає із-за дверей): - Кукаріку, кукаріку! Заїбуня: - Ааа, ооо, ааа-а! Василь: - Ая-яяяй, аяя-яяяй! Микита: - Блядь! На галявині раптово зявляються репортери, оператори телебачення тягнуть кабєлі, стілісти і візажисти набігають з усіх боків, з піжонських авт вилазять гламурно вдягнуті редактори журналів "Гом" і "Бздюч" із мікрофонами. Вся ця байда крадеться к Василю. Петро злякано зиркає на них із-за клуні. Редактори (перебиваючи одне одного тикають мікрохвоном в добру пику Василя): - Кто ви по жизні? - Як ви вирішуєте в своєму житті гендерні проблеми? - Який ваш любимий бренд одягу? - Який коктейль ви пили сьогодні вранці? - Чи вважаєте ви себе ньюсмейкером? - Чи отділяєте ви гламур від епатажу? - Чи любите ви екстрім? - Чи є у вас в жині адрєналін? - Стіліст лі ви по жизні? Василь: - ІДІТЬ НА ХУЙ!!! Заїбуня: - Ааа, ооо, ааа-а! Злякані редактори "Гома" і "Бздюча" відступають. Користуючись безладдям, Микита підкрадається до Петра, пхає його в мішок і тікає. Петро висовує голову з мішка і співає. Петро: Нісьот мєня ліса В дальокіє лєса! Микита пиздить Петра по голові і хижими стрибками мчить в лісові хащі. Дія друга Хата Микити: брудне приміщення, запаскуджене шприцями, тюбіками з клєем, подертими плакатами різних рок-груп, дешевими резиновими тьолками, людськими черепами і кістками та іншим мотлохом. За брудним столом, застеленим клейонкою (на якій намальовані розочки) сидять вдягнуті в майки з черепами і шкіряні косухи діти Микити - Миша і Гриша. Вони ширяються шприцями і нюхають клєй, в такий спосіб безвідповідально розтринькуючи своє хуйове здоровя. Жінка Микити, Патрікєевна - руда шльондра в чорних калготках, чорному капелюшку і засмальцьованому халаті - бавиться курінням папіроски з маріхуаною, що стирчить на довжелезному мундштуці. Вона була б схожа на Зінаїду Гіппіус, якби та з циганами бомжувала на вокзалі. В цю сімейну ідилію раптово вривається Микита, який як торнадо, вбігає з мішком в хату. Микита: - Ану, прєкратіть разложєніє, січас будем обідати! Патрікєевна: - Миша, Гриша, папа приніс ням-ням! Микита розкручує мішок. З мішка зявляється пещена голівка Петра. Петро кліпає оченятами і крутить головою, як дурна курка. Петро: - Вау, як круто! Ви кто, готічєскіє екстремали? Патрікєевна: - Ми куртуазниє маньєрісти. З цими словами Патрікєевна кокетливо пускає дим в обличчя Петру. Микита дістає з шухляди важку чавунну мясорубку і робить спробу прикрутити її до стола з клейонкою. Миша: - Папа, скільки можна, ми вже подуріли од того мяса. Гриша (із снобістськими інтонаціями в голосі): - А я вопщє хочу овощі! Микита (повчально): - Якщо батько людожер - то і діти тоже мають бути людожери. Тоді з вас будуть люди. Настоящі мущіни. Бо бачите, шо кругом робиться? Кругом одні стілісти, парікмахєри, кріейтори - підари разні. Патрікєевна (жеманно): - Красота спасьот мір. Микита: - Но спочатку я їх всіх іззім. Петро: - Ха-ха-ха - как прікольно! Миша: - Папа, а можна бути підарасом і одноврємєнно людожером? Микита: - Іс-клю-че-но! Петро (жеманно): - Ой. Как інтєрєсно. Можна, я попробую? З цими словами Петро спочатку висовує з мішка мізінчик з довгим пофарбованим нігтем, який негайно хтиво пхає собі в рота, а згодом вистромлює елегантну волохату ніжку. Патрікєевна: - О, закрой своі блєдниє ногі! Микита (до Миші): - А ти чтого, пацан, інтєрєсуєшся? Дивись у мєня! Миша: - Так. Інтєрєсно, папа. Микита: - Кушать хочеш? Миша: - Нєа. Так, чіста по приколу. Микита: - Дебіл. (До Гриші): - і ти тоже дебіл. Кругом дебіли. Блядь, дєло всєй жизні накривається пиздою. Микита у розпачі хуярить мясорубкою в заммизгану стінку, котру прикрашає плакат з написом "Депеш Мод". В тому місці, в яке влучила мясорубка, зявляється діра. В діру одразу струменіє сонячний промінь. Петро: - Кукаріку! Патрікєевна: - Ти, придурок, качумай свої галліцизми. Петро (грайливо): - А то что будєт? Патрікєевна: - Нос аткушу! З цими словами Патрікєевна хижо клацає зубами в небезпечній дистанції біля напудреного носіка Петра. Петро від несподіванки голосно пердить. Петро: - Ой. Ізвінітє. Я, кажется, пукнул. Микита грізно підходить до Петра, небезпечно граючись важким тесаком. Микита: - Це тобі нє кажется! В цю отвєтственну мить двері хатинки відлітають нахуй від страшного удару і в проломі, в переможному сяйві золотої сонячної пилюки, зявляється Василь. Він схожий на роздратованого сенбернара. На плечах у нього сидить Позитивна Енергія. Позитивна Енергія плигає з Василя на підлогу і рішуче пиздує в хату. Там вона здирає зі стін плакати, проколює шприцем развратних резинових хун і підмітає вєніком сміття, яке складається, головним чином, з шприців, тюбіків клєя, людських черепів та інших кісток. Потім Позитивна Енергія відкриває вікна і ставні, і похмура оселя людожерів заливається сонячним сяйвом. В цьому сяйві стоїть Василь в позі Кінг-Конга і пиздить себе кулаками в груди. Від кулаків і грудей струменіють свтлі промені, в яких несамовито грається пилюка. Із-за могуньої спини Василя визирають редактори "Гома" і "Бздюча" і Заїбуня, яка повністю ще не оговталась після своїх статевих пригод. Василь страшно кричить, як Кінг-Конг. Василь: - УУ-УУУ-УУУ!!! Заїбуня: - Ааа-ооо-ааа! Від їхніх криків стіни людожерської хатинки падають, здіймаючи при падіння титанічну куряву. Залякані людожери падають навкарачки. З того боку, де метушаться редактори, чути крики: "Ти, долбойоб, де камера?", - дзвін важкого софіта, який гепнувся комусь на ногу і волаючий про допомогу крик: "Блядь!". Миша і Гриша, які очуняли після першого потрясіння, повставали з брудної підлоги і всілися під стіл, закритий клейонкою. Там їм зручно хтиво лапати Позитивну Енергію і пригощати її косяком. Екзальтована Заїбуня з криками: "Сестричка!" обнімається з рудою курвою Патрікєевною. "Чого ви там сидите?", - кричить Заїбуня хлопцям. - "А нумо, всі вставайте, будемо гратися в паровозіка", - і сама становиться попереду - паровозом. Патрікєевна тримає її за талію, а за неї тримається Позитивна Енергія. Далі ідуть Миша і Гриша, а замикає поїзд Василь в ролі останнього вагона. Він хтиво лапає підлітків, яким це лапання вочевидь подобається. Микита, який сидить навкарачках, як це полюбляють робити зека на зоні, качається взад і вперед, охопивши руками гострі вуха, весь віддаючись солодкому почуттю горя. Микита: - Вся жизнь коту під хвіст. Вся жизнь. Паровозік: - Чучу-чучу-чучу!.. Петро ніжно пестить Микиту по голові. Петро: - Нє плачь, дядя. Ми отдохньом, ми отдохньом. Заїбуня свистить паровозом. Паровоз їде в бік сонця. Петро зустрічаєсонце переможними криками. Петро: - Кукаріку-кукаріку! Микита (плаче): - От курва мать, Марат і Глєб кусаються! Завіса.