Лесь Подерев'янський

Дійові особи: Іржик - партізан. Смєтанка - бойова подруга Іржика. Краєчка - друг Іржика, тоже партізан а також німці і партізани. Дія перша В горах. Іржик займає бойову позицію біля пулімьоту сракою догори. На ньому верхи сидить Смєтанка та бавиться. Смєтанка: Іржик, оно диви, німці! Іржик: Де! Тра-та-та-та-та(строчить з пулімьоту). Смєтанка: Га-га-га-га-га(регоче). Іржик(сам до себе): Знову наїбала, сука. Входить Дворжик Дворжик: Іржик, диви, там німці! Іржик: Де! Тра-та-та-та-та(строчить з пулімьоту). Смєтанка: Га-га-га-га-га! От так наїбав. З"являються німці."

Ху....ня

Сказ

Трiaсовий перiод, aбо Пригоди хтивих пaвiaнiв Борi i Жори

Лесь Подервянський. Діана Дійові особи Жора, невизначеного віку мужик, схожий на чорта, якого виперли з пекла за профнепридатність. Василь Гнатович, вождь палати хворих, статечний мужик, схожий на Сталіна епохи підписання Ялтинської угоди. Сірьожа, середнього віку мужик, хитрий і наївний, як вовк у казці. Валєрік, молодий мужик, хворий на голову. Енгельс Гасанович, ліцо кавказьськой національності. Діна, юна, спокуслива і спортивна медсестра з довгими ногами, широкими плечима і античною шиєю. Санітари Дія відбувається в лікарні. Палата відділення щелепнолицевої хірургії по вулиці Зоологічній, в палаті на кроватях лежать Василь Гнатович, Жора, Сірьожа, Валєрік і Енгельс Гасанович з забинтованими в різних місцях і синіми, як баклажан, їбальниками. Найбільша кількість бинтів пішла на Валєріка. Він має на голові пишну прикрасу, розмірами і вагою схожу на чалму турецького султана. Над кроваттю Валєріка висить картина "Охотнікі на привалє" художника Сєрова. Хворі лежать смирно, як дрова, що чекають на холодну зиму, але це оманлива смирність. В їхніх червоних оченятах світиться бойове завзяття і жадоба життя. За вікном палати розташований зоопарк, з якого інколи долинають тваринні звуки його волохатих мешканців, такщо якщо заплющити очі, можна уявити себе в Африці. Голос тигра за вікном. Унгх, унгх, аоунгх! Жора. Десять часов, блядь, можна і на годинник не дивиться! Голос тигра. Аум!!! Сірьожа. Ти бач, проснувся, проклятий, і гризти хоче... Голоси вовків. Ауууу!.. (А потім знову тигра.) Аум! Валєрік при останніх словах тигра бє головою в стіну. Сірьожа. Я колись у школі працював, учителем труда. Така робота, шо нема шо спиздить. Так харашо шо у мене жінка бєрємєнна була. Вона мєл гризла. То я їй мішками таскав. Главноє шо інтересно, вона той цвітний не дуже любила гризти. А в основном отой, квадратний. Голос тигра. Унгх, унгх, аоунгх! Василь Гнатович. Ач як розпиздівся! Жора. Він жерти хоче. Василь Гнатович. А ми випить хочемо. Жора, харош лежать, як стерво, катай лишень за двері, подивись, чи та пизда сігодня діжурить. (До Сірьожи.) А ти шо лежиш, як Ісусік? Бистро вставай і ріж ковбасу! Сірьожа і Жора з насолодою виконують накази вождя, який дістає з матрацу пляшку з мутною рідиною і розливає в гранчаки, з яких перед тим позабирав зубні щітки. Валєрік за звичаєм бє головою в стіну. Василь Гнатович. Валєрік, тихіше, картина на голову упаде. Валєрік. Діана, Діана! Валєрік розкачується на кроваті, притримуючи обома руками чалму і час від часу пиздить головою об стіну. Жора. Совсєм приїхав пацан. Сірьожа. Чого це він? Василь Гнатович. То він мабуть за англійську царівну переживає, шо її машина задавила. (До Енгельса Гасановича.) Гасанович, вставай, ще наспишся... Енгельс Гасанович (злякано.) Шито, апят? Василь Гнатович. Опять, опять, Гасанович. Ми з тобою тут старші і должни молодьожи подавать примєр. (З цими словами Василь Гнатович виймає з гранчака Гасановича зубні щітки і наливає туди самагонки.) Василь Гнатович (ефектно простягає гранчак і виголошує тост). Мир землі, здоровя в хаті й гарна баба на кроваті! Голос тигра. Аум! Валєрік бється головою в стіну. Всі випивають. Василь Гнатович. Валєріку більше не наливать. Енгельс Гасанович. Хароший малшик, маладой. Тинь хочешь? Тинь силаткий, викусний. Кушай! (Енгельс Гасанович дістає з-під краваті диню...) Валєрік. Діана! Діана! Енгельс Гасанович. Зачєм тібє етот дєвушка, гилупий! Василь Гнатович. Щас всі випиваєм по другій і расказуєм охотничі і рибальські історії! Сірьожа (запопадливо.) Правильно, Василь Гнатович... По команді вождя компанія випиває. Василь Гнатович. От ти і починай, щоб багато не пиздів. Гасанович на очереді. Сірьожа. Ну слухайте. Гасанович, не совайте там рукою под одіялом, а то не слишно буде. Значить, прийшов кум на ставок, сів у ризову лодку, закинув собі мастирку на ліща, сидить. А його собака був такий, з довгими вухами, волохатий.. Жора. Ето спанієль! Сірьожа. Ну цей спанієль, значить, поліз у воду купаться, поплив за лодкою. Кум, значить, сидить, ліща ловить однією рукою, а другою одганя того спанієля, шоб не мішав. Коли тільки раз! Спанієль почав кричати. Кум дивиться - тоне, блядь! Кум його за вуха, давай тягти - хуя тобі, не витягне, отакена щука вчепилась! Кум за вуха собаку витяг і ото вмєстє з щукою кидає в лодку. Ну ніг, канєшно, в собаки вже немає, а щука погризла ризову лодку, воздух вийшов, і кум чуть не потонув. А щука пішла собі... Десь кілограм на триста... Жора. Ховайте стакани! Діна йде! Входить Діна, освітлюючи своєю красою убоге приміщення. Валєрік. Діана! Діана! Діна. Хлопчики, Валєріку не наливаєте, йому сьогодні на ампутацію, і приберіть закуску, професор буде на обході. Василь Гнатович. А ми і йому наллєм! Діна, спокусливо посміхаючись, розчиняється в повітрі. Сірьожа. От інтересно, шо йому будуть ампутіровать? Може вуха? Валєрік. Діана! Енгельс Гасанович. Чито ти переживаєш, гилупий! Етот дєвушка - все животниє. Василь Гнатович. Гасанович, давай, твоя черга. Енгельс Гасанович. У нас бань єсть. Називаєтся "Фантазія". Етот бань "Фантазія" малшик работаєт, Мухтарчик, жопф, как куруш, силадкий, викусний. Я пирихожу, говорю, банщик, гидє етот малшик? Он говирит, малшик занят, єсть дєвушк. Я говорю, зачем минє етот животноє? Я хочу малшик... Василь Гнатович. Ти, Гасанович, получаєш штрафне очко. Ето історія не риболовна і не охотнича. Енгельс Гасанович. Какой охотничий-махотничий, етот історія пиро животних... Василь Гнатович. Гасановичу не наливать, Жора, давай. Всі, крім Валєріка і ображеного Енгельса Гасановича, випивають. Жора. У мене друг Микола. Він прапором служить у спецназі. Їде машиною по Африці. Коли раз! Отакенна анаконда в кустах лежить! Метрів сто пятдесят! Біла, блядь! Микола виходить з машини, бере монтіровку і її по жопі, хуяк! Змотав, поклав в багажнік і в штаб полка. То потом по ту анаконду приїхали учьониє її ізучать, чого вона побіліла. То казали, шо вона виповзла з пещери. А в тій пещері дуже енергія кльова. Там навіть хрест стоїть, і якщо людина хворіє, то її на три дні на тому хресті розпинають... Сірьожа. А якщо срати захоче? Жора. Ну як це срати? Якщо в бога не віре, то і не вилікується! Сірьожа. Та нє! Людина - це ж жива істота, вона пісять хоче! Голос тигра. Аум! Жора. От кому єсть шо про охоту розказать! Сірьожа (запопадливо). Тепер хай Василь Гнатович розкаже. Він мабуть таке знає, шо і тигру нєхуй дєлать! Василь Гнатович витримує акторську паузу і починає розповідь страшним хрипким голосом, зловісно рухаючи вусами в різні боки. Василь Гнатович. Девять душ дітей пропало в ставку, потом ще двоє. Стали люди радитись. Наварили каші. Пять казанів! І всю кашу вивернули в ставок! Він іззів... Всі хором. Хто? Василь Гнатович (страшним голосом). Сом! Йому в середині розпуклося і він вивернувся! Всі хором. І шо? Василь Гнатович. Дві пари волів впрягли, відвезли на кладовище і там поховали! Жора. Ніхуя собі! Валєрік. Діана! Входять санітари під керуванням Діни. Вони грузять Валєріка на лікарняну каталку і увозять в операційну. Сірьожа (до санітарів). А шо ви йому відрізати будете? Санітар (шуткує). А голову відріжем нахуй. Василь Гнатович. Ти, Сірьожа, довиябуєшся, шо вони і тобі шось відріжуть. Сірьожа. Та вже нема чого відрізать... Так свербить, проклята, під гіпсом, а палець не дістає. Жора. Тобі милом треба було перед тим голову вимить... Сірьожа. Та! Те мило до пизди. От я вам розкажу про мило. У мене дід був. Він корови пас. Коли це іде большаком і бачить, в канаві вовк лежить. Здоровенний такий волчара, лежить і спить! Дід підійшов і батагом як переїбе! Вовк підскочив вверх метрів на двадцять, ні, на двадцять пять! І всього діда обісрав. Дід приходе додому, взяв мило, і давай митися, ну він був одєт в труси і майку, це літом було. Значить, миється, миється, ніхуя не получається, бздить і всьо. Жінка прийшла і вигнала його з хати. Так у нього вся жизнь перевернулась у хуйову сторону. І на роботу не міг устроїться, бо від нього бзділо, і жінка пішла, і в армію не взяли. А він хотів буть воєнним, а не вийшло через вовка.. То коли вмер, поховали разом з вовком, я до баби в село приїхав з жінкою, хотів на могилу сходити, а баба каже: "Ви, діточки, до того вовка і не ходіть, бо бздить досі", ото тобі й мило! Енгельс Гасанович. Самий обідний, чито когда я етот дєвушка, етот животноє воспользовался, банщик пириходит і говорит:"Малшик освободился". А я ситарий человєк... Василь Гнатович. Усім налить, Гасанович штрафну пропускає. Жорі приготуватися. Тигр. Аум! Жора. У мене оцей друг Микола, шо оце прапором в спєцназі служить, ну їде він машиною по Африці, коли бачить, отакенний орьол сидить біля дороги і спить. Метра три завбільшки. Ну Микола вилазить з машини, бере монтіровку і його по жопі - хуяк! Так орьол взлетів, взяв камінь і як хуйне в прапора! Він в падєнії через себе очередь з акаеса як дасть! Попав раз десять! Но орьол все одно улетів. Василь Гнатович. Ці тварюки взагалі дуже живучі і злі. У мене в хазяйстві кроль був. Здоровий, кілограм на пятдесят, а злий, як собака. Він собі в дитинстві дротом око виколов, то ми його Кутузовим прозвали. Бувало, хтось іде до хати, то він зараз до штанів і порве! То я його на ланцюг посадив, бо у двір було ніяк зайти. Ну правда, він не гавкав, брехать не буду, але гарчав добряче. Сірьожа. А чим ви його годували, Василь Гнатович? Василь Гнатович. А він у мене все їв. Гарбузи йому порубаю - їсть, картоплі - відро міг втоптати. Но найбільше мясо любив. Ми як кабана заколемо, то я йому відразу свіжини покладу, то він сидить такий довольний, вухами соває, морда вся в крові! Тільки мене одного признавав! Я і на охоту з ним ходив. Так ті зайці, лисиці для нього було так, тьху! Він вовка доганяв льогко! Жора. А зараз де він? Василь Гнатович. Помер наш Кутузов. Вже років три. Сусіди отруїли, бо він їхніх курей погриз. Енгельс Гасанович. У меня адін асьол біл, жопф как персік... Жора. Енгельс Гасанович, мовчіть раді бога, з вашою порнографією, якщо випить хочете, бо Василь Гнатович не наллє! Енгельс Гасанович. Я ситарий человєк, всє пиро животних, і я пиро животних... Василь Гнатович (милостиво). Ну, Жора, налий і Гасановичу, хай він хоч засне, бо інакше вночі тигр спати не дасть! Тигр. Аум! Вовки. Ауууу! (А потім знову тигр). Аум! Компанія випиває, закусюючи ковбасою і динею Енгельса Гасановича. Входять санітари з прооперованим Валєріком на каталці. Валєрік спить під дією наркоза, на голові замість чалми турецького султана легенька повязка. Один з санітарів тримає відпиляні від Валєріка добрячі оленячі роги. Сірьожа. Це його? Санітар. А чиї ж? Півчаса пиляли. Хай як випишеться над кроваттю прибє. На всю жизнь память буде. (Санітар кладе роги на тумбочку). Валєрік (марить). Діана! Жора. Переживає пацан! Санітар. Всьо, хлопці, кінчайте базар, всім отбой. (Санітар тушить світло і зачиняє за собою двері). Місяць, який заглядяє в палату, обливає своїм срібним сяйвом хворих, схожих у своїх бінтах та халатах на клан бедуїнів в пустелі. Тихо, наче з повітря, зявляється Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так що нам видно її божественні коліна. У руці у неї лук, за спиною сагайдак з стрілами. Біля ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світять зсередини місячним сяйвом. Діна підходить до Валєріка, цілує його в нещасний лоб і разом з ланню випливає в вікно під шалений акомпанемент вовків, тигрів, гієн, і всіх інших істот, котрим не спиться вночі. Валєрік (маніякально бурмоче уві сні). Діана! Енгельс Гасанович. Гилупий, какой ти гилупий, малшик! Голос тигра. Аум! Завіса

!

Король Літр Трагедія Дійові особи Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік. Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою. Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки. Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів. Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту. Кєнт, хуліганствующій підліток. Мєнт, лягавий падло. Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку пєси - блазень, згодом - статечна людина, вождь англійського народу. Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу "Тімур і його команда". Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя. Дiя перша. Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг. Король Літр. Ітак, замовкли струни сладкозвучні, З пизди стирчать всі грифи балалайок, А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці... Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив І пер, згинаючись, до себе у комору, А потім, запираючись в сортирі, І там, згасаючи від смутку та зневіри, Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри, Рахував і плакав, пердів беззахисно, В тупему скаженінні зубами скреготав, І дикий сморід, цей дух гівна На вільних білих крилах Вповзав мені у серце, як гадюка, І люто в душу срав. Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною, Шо хуя вже не тільки, шо встромить, А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни - Герой національний! Як відомо, герої не їбуться і не сруть! Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив! О, як мені це все настоїбенило! Піздєц! Їбав я всі ці гімни і кантати, Всю малахвю бенкетів і прийомів, Коли замість того, щоб когось вжарить Повинен довго й нудно ти пиздіти І слухати пиздьож такий же самий. Я все роздав: всім жебракам, ханигам, Всім підарасам, йобнутим шакалам: Нехай вони внесуть корисний внесок В суспільне будівництво! Хай їбошать, а я це все їбу! З цими словами Король Літр голосно пердить.Входить Корделія - хвороблива квітка із скаженою пиздою. Король Літр. Як ти живеш, моя вонюча квітка? Корделія. Дивись, татуню, я знайшла гандона. Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі. З його сріблястих пелюстків, як перли Стікають сльози росяні яскраві... Літр. Не перли то, то малахвя вонюча! Це концентрація тих виблядків поганих, Шо повзають, як блядські мандавошки По аглицькій землі! Корделія. Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний! Їбись конем всі хахалі противні! Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани! Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю... Король Літр (хтиво пестить її). Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать, Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер, Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок! Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки. Гонерілья. І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє! Король Літр. Тебе зачав я в пьяному угарі: Кричав кажан і бився вітер в стелю, Матуся плакала і реготав пугач. Тож не пизди! Рейгана. Ну, а мене? Літр. Тебе так само: на стайні Раком серед кіньських храпів. Копита страшно били по підлозі І комашня летіла на вогонь, І сумно-сумно каркала ворона... Корделія. Ну, а мене? Літр. Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем, Його я драв пізніше. О, молодість! О, юність парубоцька! Сідайте же скоріш, мої дівчата, І поможіть мені відкоркувати пляшки! Бо завтра на світанку я повинен Зайняти чергу в пункті стеклотари. Інакше, замість каші гарбузовой Сосати хуй ми будемо напевно! Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог. Дiя друга. Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині - член палати лордів. Едгар. У вухах ще звінить від ахінєї, Яка я майже три години слухав. Як на базарі сери розпизділись! Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда, А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона. Ця хуйня зоветься демократієй! Віднині ми разом всі вирішуєм питання, Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця, Надумав замінити діктатуру на демократію. А сам полишив владу І роздав все майно ханигам різним. Їх серами зробивши, тягар тяжкий з своїх плечей на їхні положив. Тепер сидить він в подраних кальсонах, Збира пляшки порожні і гандони, Киря шмурдяк, денатурат вонючій І все, шо десь ворушиться - їбе. Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв. Я просто неба жив, як соловейко, І політуру пив, і самогон, Тепер возвисився... Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси Сидять в палаті серів і балдєють: Свобода, блядь! Свобода, блядь! Свобода! Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині - професор Кємбріджського універсітєту. Едгар. Здоров, співець народної освіти! Які діла на ниві благородной? Едмунд. На ниві, вдобреній добрячим екскрементом Проізрастає квіточка блакитна - Улюблена забавка гомосеків. І скотоложество застєнчіво цвіте. Едгар. Цікаво знать прийоми ізощрьонні, Які іспользує студєнство прогресивне, Шоб возродіть статтєве кватроченто? Едмунд. Цікаві опити проводять студіози: Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку Цілим факультетом філософським. Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє В златих чертогах мудрості безсмертной. Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі Ширя своєй вонючою дорогой. І, хто зна, чий же шлях веде до правди? Едгар (побожно). Великий Сак-Ямуній, благородний гігант Камінний, долбойобовидний, про дао Слово нам спиздів священне. Я памятаю вчителя-китайця, старого імпотента. Він куана нам загадав: Де правда? - запитав він. І пиздив учнів дрином по золупам, Шоб думали хутчіше, і реготався І слиною харкався, як скажений. Тоді один із нас сказав: в народі! Учитель наказав йому лягати, І широко відкрити пащу. Потім, ставши у позу рітуальну, Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею. Священні бризги капнули на струни рудого семісейна. (Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси, А струни - з їхніх тельбухів). Учитель удруге грізно нас запитує... У серці! - хтось здуру пиздонув. Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить, Наш дідусь сивенький прийомами кунхву Виймає серце у поца із грудей І, показавши, шо правди там немає, Засміявся щасливим сміхом доброї дитини І пожбурив у форточку добичу. Едмунд. А шо таке кунхву? Едгар. Борьба садистів. Тож, втретє Наш учитель викликає: Де правда, Йобані кретини, імбецили, олігофрени І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм! Тут наче шось мене вперед штовхнуло: У жопі! - заволав я відчайдушно. Дивлюсь - дідусь всміхнувся лагідненько: Не можете, шакали, без підказки! Не згледівся, як дідуганів фалос Вже танцював мазурку старовинну В моєму анусі... Едмунд. Коли це сталось? Едгар. Був я в китайському полоні. Альбіон туманний Колись з Китайом воював завзято. В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно: Сак-Ямуній! Мудило скамяніле, Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні! Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно. Дiя третя. Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою. Літр. Спасібо, любий Кєнте, друже добрий! Не надірвав ти часом собі пупа? Кєнт. Нє. Дякую, припиздєний дідуню. Все харашо. Літр. Дивись, мій сину любий: Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом. В очах - звитяжні кольори червоні Блищать, як блискавиці. Руки сильні танцюють, як китайські баядери В бардаках Шанхая. Кєнт. Люди славні. Багато ветеранів сивочубих. І їх падруг, кремезних і негордих. - Вони, слухняно, з дотепом кмітливим В момент ісполнять всі бажання ваші. Літр. А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало Мені лічить під старість мандавошкі! У мене доньки є для тих ексцесів. Ще - старий цап, товариш бородатий. Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків, Дивимся на місяць, співаємо пісень, І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось. На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою - книга "Тімур і його команда". Одяг на ньому - традіційний одяг привида: біле простирадло в крові. Привід (зловісно регоче). Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година, Коли нарід тупим сосновим колом Їбать вас буде в жопи буржуазні! Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно). Оце і є свобода довгожданна? Припиздєна богиня мармурова, З відбитими руками, безголова крилата блядь, Летюча гордість наша!? Літр Ні, юний друже, то звичайне падло, Яке наділо грязне простирадло. На йому целку хтось їбав, а може - зарізали когось? А потім - дельтаплана Із його змайстрував народний вмілець. Привід (продовжує кружлять над майданом). Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних! Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси, Хоч рябчіків хуярьте! Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою "Тімур і його команда" по голові. Всі тримтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги. Йорік. Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював! Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл! Я - льотчік! Привид. Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр! Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс. Йорік. Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!? Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне "Ура!". Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара. Літр (сумно). Усі перевороти, юний друже, Одне начало мають і кінець: Спочатку розбивається склотара, А потім підкрадається пиздець... Дiя четверта. Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренко. Два сери роблять у тронному залу влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечкі, шоб не було пилюкі. Перший сер. Ви чули новину, мілорд? Другий. А як же! Сьогодні - коронація! Нетлінну божественну фуражку Святого завойовника Вільгєльма Натягнуть на поважного урода, Шо врятував британськє можновладдя. Чути фанфари. Входять сери. За ними вверху на менті вїзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута шірінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки. Йорік. Нє віжу на галавє фуражку! Шо не ясно, блядь!?! Сери (хором). Уже несем, несем! Святися, царю, твойо чело лілейноє! Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство! Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучіть англійській гімн, всі стають по стійці "Смирно". Йорік. Хе! Сери йобані! Болтаються в строю, Як клізми в жопі! Служби ще ні хуя не пойняли! Нема ніякого порядка в блядських інтелєктуалів! Їм тільки би пиздіти та читати, та жерти вустриці. Собак та кіз їбати, дивитися на місяць очманіло, Сидіти в дзені! Віршики писати, про те, як плохо жить І як, колись він виїбав когось, а зараз плаче! Усе завішано портретами мудил! (тика пальцем в портрети) Це шо за підараси, вас питаю?!? Едмунд. Мілорд! Це гуманісти. Йорік. Всіх - к хуям! Повісити оту картину гарну, Де гуманісти втрьох сидять на конях, Красиві й сильні лорди бородаті, І пильно стежать за пархатими жидами! Йорік (пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника). Отак по наглим пикам треба пиздить! Це суче сімя Альбіон туманний Ганьбою вкрило аж по самі яйця! (помічає портрєт Короля Літра) А це шо за гандон?! Перший сер. То - Літр Четвертий, шо заснував парламент двопалатний, Дав конституцію англійському народу І наспір виїбав скаженого собаку. Такого страшного, шо люті каскадери, На нього дивлячись, наклали повні штані! Обичай національний наш англійській, Шоб на парі хуйню робити всяку Він повернув собі на користь мудро І виїграв таким чином королевство обєднане британське! Йорік. Я віднині наказую декретом справедливим: Заборонити все статтеве блядство! Всім казайобам, підарасам, лізбіянкам, А такжє фєтішістам і нєкрофілам, І з ними - всім, хто любить блядувати, Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі! Цей мій декрет - краєугольна цегла Політики унутрішній. Дрочити три рази на день - долг патріотичний Перед вітчизною всіх чесних громадян! Цнотливо мастурбацієй займаясь, Почистимо ми наш народ їбучий Від скверни блядства смрадного! Ура! Всі сери кричать "Ура" і сінхронно, по-воєнному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає "Падмасковниє вєчєра". Літр. Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків! Шо у бурмі з суворою природой Викраювали час для ораторій І плакали в своїх вонючих норах Від естетичного екстаза. Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили, Послухавши ті лагідні балади, Робилися, як ніжні гімназістки. І замість мяса - білі хризантеми, Жували, обливаючись сльозами... Йорік. Чого, ти, ходиш тут, розпусний старець, І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!? Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо Твою мохнату шкіру зашкарублу І будемо вмакати мясом свіжим в вапно безжалісне! Літр. Колись, у сраку я пяний, Я виїбав стару дебільну хуну, Мандрівницю безумну. Я сіфона Від неї підхопив і лікувався У Баден-Бадені на водах мінєральних. Її синка віддав в дебільну школу К дєгєнєратам на харчі казенні, І в циркове училище по блату пристроїв, Шоб на блазня він учився. І той потворний мій сперматозоїд Розрісшийся в горбатого урода, Зробив-такі, карєру нехуйову! Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні, Шо щастя нам дають!.. Я їх їбати завжди любив! Бо приносити Радість цій формі безкорисній - Це крєдо моє творчє. Любий сину! Іду сюда, урод талановитий! Я темпераментно їбати тебе буду, Шоб ріс ти здоровенький і неглупий! Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами. Гонерілья. От бач, як розважається, проклятий! А ми чекати маємо на кашу, Голубки три голодні сизокрилі! Ти, йобнутий папаша! Скіки Ждати тебе ми будем, поки ти Склопосуд здавати будеш? Літр. Любі мої дітки! Ви почекайте трохи поки брата Я вашого їбати буду сумно, Пригадуючі юність романтичну! (Говорячі се, Літр здирає з Йоріка галіфє.) Йорік (несамовито верещить). Рятуйте, сери добрі! Підараса Із мене хоче Літр зробить їбучий! Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери пиздять шваброю. Йорік. Ага-а! Спіймався, хтивий павіане! Ми кару лютую придумаєм тобі За всі твої паскудства! Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочкі І будем годувать, шоб ти сказився, Тими частинами їх курвячого тіла! Гонерілья (налякано). Нема нічого спільного між нами. Я бачу в перший раз цього маньяка. Рейгана. Я теж його не знаю, мій королю! Але Корделія частенько з ним їблася! Корделія. Їблася, так і шо? Їбеться гніда, Їбеться вош і бабка Степаніда! Я помилялася в світогляді своєму. На мене вплинула розпуста буржуазна. Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння, Я дрочити буду сумлінно Англії на користь. Я на пизду краплину валєрянкі кокетливо налью, А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство. Рейгана і Гонеріля. І ми! І ми! Йорік. Хвала жіноцтву! Всі сери кричать "Ура!", радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу "Тімур і його команда" він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою "Тімур і його команда" по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають. Привид. Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий, Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?! А ви - горілочку пєте і баклажаном солодким снідаєте. Дурні пацаваті! Я вічно буду жить, Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив! Це вам усім піздєц настане скоро! Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі, Я мордував і в ніс його, і в рота!b Тортури охуєннії придумав для вас. Я на йому тренувавсь! Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий. Літр. Оце, герой, товариш бородатий! Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра! Йорік. Замовкни, пиздоболе, це - провокація! Твій цап - шпигун німецький! Він показав дорогу супостату до штабу нашого. Йому й тобі - піздєц! Корделія. Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю! У мене є гандон із Сінгапура, Чи, може, із Ганконга, еластичний! У нього і бугай залізти зможе. Ми зверху їх завяжемо, а самі - Дивитись будем на тортури страшні Через резину світлу і прозору! Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом завязують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія "Падмасковниє вєчєра". Йорік. Накрилася пиздою та епоха, Шо взад тягнула нас. Рейгана. Я присягаюся віддать життя своє на користь людству! Я буду грамоті учить, а не паскудству! Гонерілья. Я в авіацію піду. І буду пиздить На дельтаплані бистрому шпіонів! Входять два жлоби. Вони несуть картину "Три богатиря". Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх. Голос Привида. Піздєц, ха-ха-ха-ха! Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це - трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього "Тімур і його команда", в другій - Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається. Завіса.

Лесь Подервянський. Жан Маре та інші. Пригодницька мелодрама. Дійові особи Жан Маре, улюбленець глядача. Віолєтта і Травіата, бляді, котрих їбе Жан Маре. Кардінал, ворог Жана Маре. Рошфор, друг Кардинала. Фантомас, друг Жана Маре. Йобана обізьяна, Єбіческа сила, потусторонні сили зла. Дія перша. На сцені нічого немає, крім темного кола на якому намальовано могили та хрести. На сцену входить Жан Маре вправно помахуючи підораскою. Назустріч йому, теж помахуючи підораскою іде Фантомас. Жан Маре. (зупиняється) Де Кардинал? Фантомас. В жопі! Дія друга. Жопа. В ній сидить Кардинал. Входить Рошфор. Рошфор. Кардинал! Ми захопили двох блядєй. Кардинал. Чиї вони? Рошфор. Кажуть нічиї. Кардинал. Пиздять! Допитати! Дія третя. Катівня з необхідними інструментами. В ній: Віолєтта, Травіата і Рошфор. Рошфор катує блядєй. Рошфор. Чиї ви? Бляді. (харкають Рошфору в морду) Нічиї! Рошфор. (витирається) Пиздите. Рошфор продовжує катувать блядєй. Він пиздить їх великим дрючком, бє ногою по зубах і по печінці. Тим часом в загратоване вікно влазять Жан Маре і Фантомас. В зубах у них підораскі. Жан Маре виламує грати, обидва з криками вламуються в катівню і пидорасками пиздять Рошфора. Рошфор тікає. Віолетта і Травіата. (хором) Ми нічого не сказали! Жан Маре. А чого в очі не дивитесь, суки? Жан Маре пиздить блядєй, Фантомас йому помага. Світло на сцені поступово згасає, але і в темноті можна розібрати, що десь когось пиздять. Дія четверта. Жан Маре і Фантомас сидять в барі і пють коктейля. Жан Маре. (зухвало) Мені Віолетта часи подарила. Пятьсот карбованців стоять. (дістає часи Орієнт і пиздить їми об стол) Бачиш! А їм ніхуя! Фантомас. (переконано) Це не наші. Мені Травіата теж галстук подарила, щоб не пиздив. (обидва регочуть) Дія пята. На сцені чорний фон з могилами і хрестами. Входить Кардинал. Кардинал. От блядь! Всі мої плани накрились пиздою. Кардинал рве на собі волосіння. Раптом могили відкриваються і з них вилазять Єбічєская сила і Йобана обізяна, обидві страшні. Єбічєская сила і Йобана обізяна. Ага попалась стара пизда! Кардинал. Дівчата! За шо!? Кардинал тікає, але Йобана обізяна кидає грудку і влучає Кардиналу в спину. Кардинал падає як жаба. Входить Жан Маре і Фантомас з блядями. Йобана обізяна і Єбічєская сила шикуються в шеренгу. Єбічєская сила. (командує) Рівняйсь! Струнко! Жан Маре приклавши підораску до чола пітляє строєвим шагом. Йобана обізяна. (прриклавши лапу до дегенеративного лоба, докладає) Товаришу начальник! Передовий підрозділ у складі старшого сержанта Йобаної обізяни і єфрейтора Йєбіческой сили впиздили якусь стару пизду. Фантомас. (пізнає) Ето ж Кардинал! Німа сцена. Жан Маре роняє важку пидораску, яка падає на пол з сильним стуком. Всі стоять витрищівши їбальники і мовчать. Завіса.

Пять хвилин на роздуми. Пєса без дійових осіб. На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник зі знаками зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника молоток, в руках у колгоспниці серп. Стрілки на годиннику показують без пяти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника уважно спостерігаючи між тім красиві, золоті стрілки зроблені в виді гарних пшеничних колосків. Повільно спливають одна, друга, третя, четверта хвилини. Коли нарешті стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять натовп іздає страшне, статеве мичання. І одночасно з цим, красивий, золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну, золоту колгоспницю, яка у свою чергу пиздить робітника серпом по яйцям. Роздається голосний дзвін. Статеве мичання натовпу переходить в страшне ревіння. І саме в цю мить дверцята на годиннику відчиняються і з них виходить Сталін. Він позолочений і пофарбований. В одній руці у Сталіна трубка в другій знак зодіаку. Зі рта Сталіна йде дим. За Сталіним виходять Малінков, Каганович, Ворошилов, Будьоний, Хрущов і інші. Всього дванадцять штук. Всі вони, за винятком Хрущова тримають у руці знаки зодіаку. У Хрущова в руці здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони пропливають з одного віконця у друге. Годинник бє дванадцять разів. З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються. Натовп падає на коліна. Серед мертвої тиші на майдані чути приємний кацапський голос: "Массковсое времяя двенадцать часов". Завіса.

Восток Дійові особи Хотабич - Джін Зульхвія - Блядь Аладін - Фраер Шаміль - Національний герой Насрідін - Мудак Шахірізада - Звізда востока Рак, папуга - Тврюки Сіндбад - Авантюріст Мао Дзедун - Сонце востока Чмо йобане - Йобане чмо А також - Аксакали, шакали, ішакі, басмачі, і інші. Дія перша На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати. З за обрію поступово вилазе лагідне обличчя і мьяка, приємна фігура Мао Дзедуна. Він у воєнному фрейнч і кепочці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Дзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори. Сцена поступово освітлюється Мао Дзедуном так, що стае видно Восток, з його минарєтами, мічєтами і сінагогами. Посередині востока лижить пляшка, вона легенько підскакуе. Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду! Мимо спокійно проїжджає аксакал на ішаку. Назустріч йому теж їде на ішаку другий аксакал. Перший аксакал: Асалям алєйкум (зніма папаху) Другий аксакал: Валлєйкум ассалям (зніма папаху) Перший аксакал (дістае з рота макуху): Рахат лукум яхши (дае другому аксакалу, другий аксакал кива головою в різні боки) : Вай вай вай...(бере макуху й починае гризти) Голос з пляшки...дуже нервовий... : Отткрийте нахуй всіх озолочу бля буду!! Аксакали: Шайтан шайтан! (тікають) На сцені знову тихо, Мао Дзедун повільно пересуваеться по небу все вище й вище заливаючи восток своїм сяйвом. Голос з пляшки (дуже спокійно): Підраси. Входить Аладін і Зульфія. Аладін: Зульфія, я тобі халву купив! Ось на. (Дае халву Зульфії) Голос з пляшки (знов дуже нерврвий): Кажу бля пустіть, бля, вони халву бля! Зульфія (жере халву): Халва яхши. Аладін: Зульфія, у мене план! Щас ходім на базар, патом в гарем, звізда моїх очей! Зульфія й Аладін уходять, Мао Дзедун сяє на горі. Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей...йобане сило... Входить Шаміль, на ньму косо сидить посипаний перхотю пінджак ветерена, в руках у нього пересувний точильний станок. Шаміль становиться по серед востоку й починае точить ножа. Шаміль (наспівуе): "На горі Шаміль стоїть а-а-а-а-а!!!! Ножі шашкі точи-и-ить. А у низу народ стоїть а-а-а-а-аНаш Шаміль а какой маладе-е-ец." Входить Сіндбад у кастюмі пірта з шабльой, пістольом і костильом, на плечі в нього сидить папуга, очі перевьязано чорною ганчірою. Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку! Шаміль: Валлєйкум ассалям (продовжуе точить і наспівує) Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку! Шаміль: Аллах наточе. Сіндбад: Сто дукатів трясця твоїй мтері! Шаміль: Гаразд. Сіндбад (закурює): Гашіш яхші... Шаміль (наспівуе): "Шаміль барана заріза-а-а-в, Наварив він су-у-упу. А як став розлива-а-ать обварив залу-у-упу." Голос з пляшки (ввічьливий і обережний, дещо крадькома): Хлопці, агов, а чули шо я кажу, пустіть а я тоді шось зроблю... Сіндбад: Сто пьяних кашалотів твою підараса мать на!!! (пиздить ногою по пляшці так, шо та улітае) Весь цей час, Мао Дзедун, що завис у найвищій своїй фазі починае потихеньку сповзати вниз, на його обличчі зьявляється вираз незадоволення. Входить Хотабич, він по-восточному приклада руки до лоба і живота. Хотабич: Салям алєйкум. Шаміль і Сіндбад: Валлєйкум ассалям. Хотабич до Сіндбада: А шо це на тобі сидить? Сіндбад: Попугай шайтан! Сто цинтнерів простіпоми тобі в сурло! Хотабич: Вай вай ва-а-ай. (цмокає язиком потім смикає себе за бороду) На пличі у Сіндбада замість папуги зьявляється величезний рак. Рак: Здоров Сіндбад, сто чортів твоєму батькові. Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки. Хотабич до шаміля: А це шо в тебе оно приємнійший з приємних? (показує на станок) Шаміль невідповідаючи мовчки збира манатки й забирається геть. Хотабичь, задоволено сам до себе: Так так так та-а-а-к... Входить Насрідін. Він на ішаку, як завжди виябується задом наперед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабыча. Потым злазить з ішака і по-восточному кланяється. Насрідін: Салям алєйкум. Хотабич: Валлєйкум ассалям. Насрідін: От бачиш! Показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад. Хотабич суворо: Де взяв? Насрідін: З неба впала. Я рака стояв, намаз робив раптом - тиць! Трясе пляшку. Бачиш, шось калатаеться, щас відкрию! Хотабичб дуже суворо: Покинь мудак! Насрідін скручує дулю: А ось бачиш! Хотабич сумно: Бачу! Хотабич крутить пальцем біля скроні і уходить. Насрідін відкриває пляшку. Роздається страшний грім, блискавка. Причому обличчя Мао Дзедуна кривиться в огиді. З пляшки разом з димом і всім чим положено вилазить велике і страшне Йобане Чмо. Йобане Чмо кричить дурним голосом: Шо це все таке? Насрідін перелякано: Це все - показує рукою -Восток, о діамант моєй душі! Йобане чмо кричить: Восток, га? А я - Йобане Чмо! Йобане Чмо пиздить Восток. Зляканий Насрідін залазить під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги. Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо передується в нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт затихають, залишаючи по собі розруху і руїни. Мао Дзедун поступово заходить за обрій. На губах у нього саркастична посмішка. В передвечірньому присмерку, з того боку де сходив Мао Дзедун починає жевріти. То сходить Шихірізада - Звізда Востокаю Вона сидить на чорних качелях і світиться зоряним світлом. Насріді вилазить з під ішака і з розпачем розставляє руки. Насрідін до Шахирідали: Шо ж це все робиться? Тиша. Шахірізада мовчить. Завіса.

Васiлiса Егоровна i мужичкi. Дійові особи Васіліса Єгоровна, красіва і горда сука, мєчта всєх мужичків. Адам Жоржович, добіса гарний мужичок. Валерян Валерянович, плюгавий мужичок. Валєрій Валєрійович, сильний і умний мужичок. Умберто Васильович, цинічний мужичок. Бруно Адольфович, бєлакура бестія. Дія перша. Спальня Васіліси Єгоровни - заманчіве місце, куда мріє попасти кожен мужичок. В спальні зайобана Васіліса Єгоровна лежит ліцом униз, крєпко охвитів подушку сильними руками. Біля дзеркала стоїть напівголий Адам Жоржович добіса гарний мужичок і корчить в дзеркало протівні гримаси. Адам Жоржович (сам до себе). Ето піздєц, яка у мєня харя. (До Васіліси Єгоровни). Ти курва куда кєпку мою поклала? Васіліса Єгоровна нє іздайот ні звука. Адам Жоржович (самовпевнено). Я ету курву так задєлав, шо она уже і говоріть нє может. ( С любовю поглажує себе по пухлому тілу обома руками). Тєло блядь я їбу. Кожа як у бога. (До Васіліси Єгоровни). Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так шучу пока добрий, но потом і хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю. Васіліса Єгоровна. Да відчепись проклятий! Ні днєм ні ночью покоя нєт. Адам Жоржович (знаходить кєпку на тумбочці і надіва на голову. Мрійливо сам до себе). От я часто думаю: нєкоториє тьолкі у компанії розказують друг другу разноє там хуйо-майо, от подивіться яка я умная, я етого не люблю. Адам Жоржович надвигає кепку на лоба, гарно піднімає брови і заходиться видавлювать прища на носі, а видавивши зсовує брови, примружує оченята і корчить в дзеркало огидні гримаси. Адам Жоржович (солодко бормоче під ніс). Мен - піздєц усьому. Входить Валерян Валерянович - плюгавий мужичок. Він мовча знімає кєпку під якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валерян Валерянович зачесав її з права наліво, так шо проділ знаходиться в нього над правим вухом. Адам Жоржович. Ти такий хуйовий зробився Валєрян, чи у тєбя жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая, я тебе не пайму! Валерян Валерянович. (червоніє). У мєня волос ломкій. Адам Жоржович. А хуй в тєбя случайно не ломкій? Га-га-га (регоче). Ну нє абіжайся. Адам Жоржович скручує ліві пальці в віді бубліка, а правими ляскає по бубліку, сопровождая ці похабні жести процмокуванням язика і підмигуванням в бік Васіліси Єгоровни. Валерян Валерянович сидить ніяково йорзаючи на стулі і червоніє. Адам Жоржович показує Валеряну Валеряновичу три пальці, випучує очі і випячує губи. Валерян Валерянович с уваженієм дивиться на Адама Жоржовича і кача головою. Видно шо он заздрить красивому і сильному мужичку Адаму Жоржовичу. Валерян Валерянович. Ти каждий день броєшся, Адам Жоржович, чи через дєнь? Адам Жоржович. Да я їбав бриться! Я і так сєбя хаваю от і до. Я ото бриться западло щітаю. Валерян Валерянович. А я раньше каждий дєнь брився, жена заставляла. Входить Бруно Адольфович белакура бестія. Бруно Адольфович. Падйом, бляді, доктор прийшов! З цими словами Бруно Адольфович видьоргує з під Валеряна табуретку, так що той гепається сракою на підлогу. Бруно Адольфович (до Адама Жоржовича). Ати шо, красавєц йобаний, сідіш тут, єблом таргуєш? Руб єсть? Адам Жоржович. Єсть. Бруно Адольфович. Бистро пиздуй в магазін, або падажді я з тобой. Бруно Адольфович зникає як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржовича. Валерян Валерянович сидить на полу. Деякий час він мається. Це видно із того як він сова руками по брудному полу. Валерян Валерянович (до Васіліси Єгоровни). Васіліса Єгоровна, давай пагаварім. Васіліса Єгоровна (продовжує отдихати ліцом уніз). І аб чом же у нас будєт разгавор? Валерян Валерянович (червоніє). Ну как ето об чьом, Васіліса Єгоровна? Разниє єсть інтєрєсниє для нас обоїх вєщі. Васіліса Єгоровна. Мінє оні уже давно нє інтєрєсниє еті вєщі. Валерян Валерянович (червоніє, але робить харошу міну при поганой ігрі). Ето, Вася, шо, нада понімать как визов? Васіліса Єгоровна. А понімай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по пяному дєлу зробила, била ошибка. Валерян Валерянович сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинічний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут він не акуратно, з претензією на хамство. Умберто Васильович. Шо ти там шукаєш Валерян Валерянович? Может гайка от болта куда закатілась? Валерян Валерянович. Ні, то нє, то я так. Я хтів подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє. Умберто Васильович кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублік, а пальцами правой ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валеряна Валеряновича. Валерян червоніє і розводить руками. Умберто Васильович регоче. Валерян Валерянович. Я тебе хтів запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разні астрали написано. Або давай обміняємося: ти мінє про астрали, а я тєбє "Потєряний край" і "Зов мєчти". Харошиє кнігі, інтєрєсниє. Умберто Васильович. А ти хуй в бєлки видів? Входить Бруно Адольфович і Адам Жоржович з пляшками противного вина. Бруно Адольфович. Ану тихо блядь! З цими словами Бруно Адольфович лунко винімає корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все що він робить це демострація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васильовичу це ясно. Всі випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови і дивиться на себе в дзеркало. Умберто Васильович. Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився. Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю і тикає Адаму під ніс. Умберто Васильович. Ну шо як відімость? Усі тупо регочуть. Бруно Адольфович. Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чітав кнігу "Дєтство Геббельса" називається. От заїбісь книга. От ані как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу і, от пацани, не іспугалісь, падлажилі учітєльніце в кабінєт. Учітєльніца заходить і каже: "Дєті, ауфідерзейн", а Геббельс не іспугався, як хуйньот той бомбой, так учітєльніцу увєзлі дактара і обнаружилі у нєйо нєнормальниє сокращенія влагаліща. Це пизда по нємєцкі. От нєйо муж потом ушов. Валерян Валерянович. От мєня тоже жена ушла. Умберто Васильович. Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался? Бруно Адольфович. Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался. Валерян Валерянович. Адам Жоржович, а тєбє кагда нібудь жена ізмєняла? Адам Жоржович. Ха, інтєрєсна, з ким же ета вона могла мєні ізмєніть? Я такой мен - шо ето піздєц. Мнє даже ізмєніть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамі, а я нєт. Ана мєня хаваєт от і до. Мнє даже остопізділо. Єслі б ана мнє ізмєніла, я б даже кайфував. Бруно Адольфович (раптово). Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо підскакують стакани). Но сначала завязать в мішок, мішок завєсіть на балку, а пиздить нада ломом. Валерян Валерянович. А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена ізмєняла? Бруно Адольфович (скручує в руці кусок бринзи). Всі тьолки суки і прастітутки. Адам Жоржович. От я часто думаю: Єсть тьолкі багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведі в ресторан, накормі, повезі в таксі, от тагда і їбайся. А бєдні тьолки ето хуйня, я етого не люблю. Валерян Валерянович. А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена ізмєняла? Умберто Васильович. Та мінє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот ні грама. Валерян Валерянович. От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан. Адам Жоржович. А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейліна. В нєйо даже своя печать була. Умберто Васильович. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спірітіческого сєанса. Входить Валєрій Валєрійович сильний і умний мужичок, він бачить таку картіну: на койці лежить Васіліса Єгоровна, за столом сидять всі уже знайомі нам мужичкі і пють пратівне вино. На полу лежать потоптані шматки бринзи. Умберто Васильович. Шо, Валєрій Валєрійович, руб єсть? Валєрій Валєрійович. Канєшна єсть. Валєрій Валєрійович пальцами лєвой руки робить бублік і щолкає по бубліку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протівной гримасі, іскажая наше первоє, пріятноє про єго впєчєтлєніє. Бруно Адольфович которий оживілся при мислі шо у Валєрія Валєрійовича єсть руб голосно кричить: "Ану цить! Всі виймай гроші і клади сюди!". Всі крім Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайній позиції перд дзеркалом і корчить рожі, кидають гроші перед Бруно Адольфовичем. Бруно Адольфович. Адам Жоржович, ти скільки кинеш? Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато). Три палочки. Адам Жоржович робить паузу і повертається перед дзеркалом в профіль дико скосивши очі, як скажений кінь. Адам Жоржович. А профіль - ета вабще. Піздєц усьому! Завіса.

Утопія Дійові особи Микола Гнатович, сільський утопіст. Цицькін, сільський детектив. Кіндрат Омелянович, сільський учитель. підарас Вєня, сільський недоумок. На сцені невеличкий будиночок. Зліва на будиночку напис - "Карасін", справа напис - "Магазін". Біля магазину лежать недбайливо покинуті в пилюку лісапеди. В невеликому проміжутку між написами "Карасін" і "Магазін" сидить Микола Гнатович, сільський утопіст, і пале "Сєвєр". Входить Кіндрат Омелянович, сільський учитель. Кіндрат Омелянович. Ви чули, Микола Гнатович, амєріканскій авіаносєц взорвался. Много погібло, но говорят тіка боцман успєл зіскочить, но пальці на ногах всі геть чисто поодривало. Микола Гнатович. У ніх развєдка дуже харашо работаєт. Када у нас хто ідьот срать, то оні уже і знают. Кіндрат Омелянович хмикає. Микола Гнатович. Хи, а як ви думали! Обоє замислено мовчать, при чому Микола Гнатович пальцем видовбува з вуха чималий шмат сірки і з цікавістю на нього дивиться. Входить Цицькін, сільський детектив. Під час розмови Миколи Гнатовича і Кіндрата Омеляновича він з насолодою сцяв у холодку і все чув. Цицькін (застьобує штани). Та развєдка щас до пизди, шоб ви знали. Щас хто пєрвий нажмьот кнопку, той і буде кашу наябувать. Микола Гнатович. Колись ніяких кнопок не було, а люди були здорові і жили сто двадцять літ. Цицькін (застьобує штани і цинічно спльовує). Ви утопіст, діду. От вчора Омищенко спіймав в кущах тьолку. Єблась, сука. Так ми її пиздим, а вона каже: "Хлопці, катаємо в кущі, я там труси покинула." Микола Гнатович. Раніш люди ніколи не умивалися. І їли сало. А захоче помидора чи диню - то так зірве, навіть і не миє. І от таки в усіх пики були! Кіндрат Омелянович (тяжко зітха). Утопія... Цицькін (застьобує штани). Хуйня, діду: зараз Б-52 пустять - і до пизди те здоровя. Микола Гнатович. Колись ніяких Б-52 не було. А Миронів Грицько випивав піввідра самогону, а потім пиздив бугая кулаками. Кіндрат Омелянович. А шо потім було? Микола Гнатович. Шо було, шо було?! Піздєц бугаю, шо було. Цицькін (застьобує штани). Я єбу... Микола Гнатович (заводиться). А Василь, Йосипа шуряк?! Пятдесят разів бабу єбав. Один раз десять штук так задєлав, вони показилися всі, а їв тіки сало і картоплю. Цицькін (застьобує штани). Я тій тьолці теж засунув, щоб не мудохатись. Микола Гнатович (кричить). З отакенними пиками і сто пятдесят років жили!!! Мимо проїзжає на лісапєді підарас Вєня, сільський недоумок. Вєня виябується: сидить на багажніку, а педалі крутить руками. Цицькін (кричить до Вєні). Вєня, катай сюда! Подрочиш - дам десять копійок. Вєня. Не наєбеш? Цицькін. От мені нема чого робить, всяких підарасів наябувать. Кіндрат Омелянович. Наябувать непедагогічно. Макарєнко казав: "Якщо не можеш - то так і скажи, а не наябуй." Підарас Вєня дрочить. Всі дивляться з виглядом страшенної нудьги, без всякої цікавості. Підарас Вєня (до Цицькіна). Давай гроші! Цицькін. Залупу тобі, а не гроші! На! (Цицькін дає підарасу Вєні лузгана.) Підарас Вєня плаче. Микола Гнатович (мрійливо). От у Панаса Іванова залупа була як макогон, їй-бо не брешу. Вчетверо більша ніж у Вєні. Як бувало дістане - то ми всі сміємося. А він нам: "Чого смієтесь, дураки?" Цицькін (спльовує). Там не бува такого, діду, казки це дідуся Панаса. Підарас Вєня. Казали десять копійок дасте, а не дали. (плаче). Кіндрат Омелянович. Макарєнко казав: "Ніколи не треба просити. Просьба зайобує людську гідність. Якщо хочеш щось мать - то терпи, може дадуть. А не дадуть - так і не треба." Микола Гнатович. Це не дідуся Панаса казки, а в старину так люди жили. Омелько Пилипів на хуй діжу вішав і повну тістом набивав. А пика в його отака була, їй-бо не брешу. А Грицько встромляв в сраку дишло і біг з ним три километри. А дядько Мирон, вже старий був, а за один раз відривав у корови вимя. Старий белькоче все тихіше і тихіше. Світло на сцені поступово згасає. Написи "Карасін" і "Магазін" поступово згасають. Не видно нічого крім трьох цигаркових світлячків. Завіса.

Свобода Hа абсолютно темнiй сценi, посеpединi, стиpчать двеpi, убого пiдсвiченi pампою. В жахливiй пiтьмi, як вогники надiї, блищать двi цигаpки. Чути якесь гупання, стогiн залiза, та пpиглушенi матюки, нiби пянi вантажники намагаються дати pаду важкому pоялю. З того боку, де блищать цигаpки, чути пpиємний чоловiчий голос. Пpиємний голос. Тємнiци нахуй pухнут i свобода Hас встpєтiт pадасно у входа! Роздається звук, нiби ногою дуже сильно упиздили по двеpям. Двеpi падають i вся сцена заливається життєpадiсним сонячним свiтом так, шо стає видно, pояль, який стоїть на кpаю пpipви, i двох мудил, палячих цигаpки. Повагавшись з хвильку pояль piшуче хуяpить униз, слiдом за двеpима. Десь внизу чути його здивованний металевий зойк. Один з мудил. Хто сказав "мяу", блядь? Завіса

Сноби Дійові особи Вєнєдікт Абрамовіч, сноб. Пєрєц Моісєєвіч, сноб. Свирид Свиридович, сноб. Поліна Йосипівна і Ельза Піздаускас, снобихи. Скворцов, вєдущій передачі "В мірє животних". Дія відбувається в квартирі Свирида Свиридовича. Квартира Свирида Свиридовича обвішана різним шматтям, в числі якого: ручна ворона в клітці, портрет святої Варвари, бюст східного дєспота, іржаве відро, прибите до стелі, напівзїдений клопами метелик, розпятий на стіні, забитий Хемінгуеєм кабан, картина з голими шлюхами, діван в стилі рококо, в якому їбеться шашель, та інше. За брудним столом сидить Свирид Свиридович, пале люльку і дивиться "В мірє животних". На столі лежить книга. На книзі написано: "Гомосексуалізм і східна філософія". Автор книги Цюнь Хунь Мунь. Скворцов (в телевізорі). Інтєрєсно, что с наступлєнієм брачного пєріода повєдєніє саламандри мєняється. Обратітє вніманіє на вздувшієся жєлєзи саламандри у основаній єйо хвоста. На екрані возникає гидкий силует саламандри. Грає Пінк Флоід. Раз по раз саламандра іздає звуки, ніби пилою возять по шихверу. Свирид Свиридович (сам до себе). Хе-хе, йобане чудо!.. Входять Вєнєдікт Абрамовіч і Пєрєц Моісєєніч із пляшками горілки. Скворцов (в телевізорі). Посмотрітє. Так іспугана саламандра питаєтся напугать нєпрошеного гостя пєрєд тєм, как рєтіроваться. На екрані саламандра гидко сре, переливаючись цвітами райдуги. Грає Пінк Флоід. Свирид Свиридович (показує на книгу). Ви ето чіталі? Пєрєц Моісєєвіч. Позвольте, Свирид Свиридович, ето ж бульварная інтерпретація "Алмазної Сутри". Вот я Вам прінєсу кніжєнцію, одін купєц пішет о руськом православії. В молодості бил большой разбойнік, прєдставьтє сєбє. ізнасілував свою мать. Ето так, апріорі, затєм долго жив на Востокє. Вобщє, умнєйша, опитнєйша людина! Вєнєдікт Абрамовіч. Как ето сказано в Блока: "Вєліка Росія, а ідті нєкуда...". Свирид Свиридович. Магія слова, батенька!.. З цими словами Свирид Свиридович наливає горілку і вся компанія випиває. Скворцов (в телевізорі). Сєйчас ми познайомимось іщо з однім прєдставітєлєм обширной сімї плазунів. Ви, навєрноє, єго уже узналі. Відітє, какой он сімпатічний. На екрані зявляється страшна пащека крокодила. В зубах у його стирчать шматки волохатого собаки. Скворцов. Да, в лєсу другіє закони, чем у нас з вами. Токо зазєвался і, глядіш, угоділ кому-то на ужин. Так сказать, малєнькіє трагєдіі. Входять Поліна Йосипівна і Ельза Піздаускас. Ельза Піздаускас (з нєруським акцентом). Еті мужчіни, оні, как всєгда, пють втіхаря. А женщінам ні слова. Вєнєдікт Абрамовіч. Рекомендую - у нас в гостях ізвєстнєйшая Ельза Піздаускас. Ельза. Хоть би ти, Вєня, нє виябувався, ти ж знаєш, я етого нє люблю. З цими словами Ельза Піздаускас наливає собі гранчак горілки і випиває його. Поліна Йосипівна. Ви нє чіталі статтю Ганцмахера "На порогє разума"? Пєрєц Моісєєвіч. Я шо-то слишал, ето про пріручену акулу, она єст з рюмочкі яйца. Кстаті, господа, ви знаєте -до сіх пор ніхто не знає, хто в акули мужчіна, а хто женщіна. Ельза Піздаускас. Навєрно, я б опредєліла по запаху. Га-га-га... Ельза Піздаускас неприємно регоче, давлячись солоним помідором. Поліна Йосипівна. Прєдставьтє, нє вгадалі, ето про обізяну. Обізяна впєрвиє заговоріла... Вєнєдікт Абрамовіч. Ха... І что же, мєня інтєрєсуєт, ваша обізяна могла б такоє сказать? Поліна Йосипівна. Прєдставьтє, всєго одну фразу. Она сказала: "Шо, піздюкі, доігралісь?". Вєнєдікт Абрамовіч. Ха! Ето іщо ні о чьом нє говоріт. Она может рефлекторно проізводіть звук. В цю ж саму мить Свирид Свиридович досить голосно пердить. Ельза Піздаускас. Лучше чєсно пьорднуть, чєм прєдатєльські набздєть. Скворцов (в телевізорі). От відітє, как іногда получається. Токо наш новий знакомий собрался в родную стіхію, как хозяін тайгі, которому надоєдо сосать лапу, прийшов на водопой. Обично, еті сільниє звєрі ізбєгают друг друга. На екрані ведмідь і крокодил боягузливо харчать один на одного. Причому, крокодил не випускає з пашеки неохайних шматків волохатого собаки. Пєрєц Моісєєвіч (шуткує). Шо, піздюкі, доігралісь? Поліна Йосипівна. Шо-то, мальчікі, ви заболталісь. Нє забивайте ж продам. Свирид Свиридович і Пєрєц Моісєєвіч розливають горілку. Всі випивають і закусюють ковбасою. Свирид Свиридович (спянілим голосом). Ето напомінаєт мнє фільм Хічкока. Він і Вона сидять, оба голиє. Он з ножом. Вона з топором, рєжуть ковбасу і їдять. А над іми стоїть дявол в образі женщіни. Свирид Свиридович намагається ізобразіть, як виглядав дявол в образі женщіни в фільмі Хічкока. Пєрєц Моісєєвіч. Свирид Свиридович, та покиньте, ето ж із другого фільма! Вобще, я Вам совєтую - покиньте ту хуйню і посмотрітє новий фільм Хабібуліна. От де екзистенція, їбать мєня в рот і в нос! Чєловєк на огороді найшов сапку і давай сапати. Весна пройшла, он сапає. Лєто пройшло, он сапає. Осінь пройшла, он сапає. Ото піздєц... Поліна Йосипівна. А зімою? Пєрєц Моісєєвіч. Шо зімою? Я шо-то вопроса нє пойняв. Поліна Йосипівна. Ну зімою? Сапає ілі нєт? Пєрєц Моісєєвіч. Ха. Ну ви бачили такоє? Ну куди ж він, нахуй, дєнється? Вєнєдікт Абрамовіч. Ти, Поля, сначала думай, а потом спрашуй! Скворцов (в телевізорі). К щастю, всьо закончілось благополучно. І наш толстокожий знакомий опустілся на дно доєдать свой обєд. На екрані видно потворний хвіст крокодила, який шмякає по болоті. Грає Пінк Флоід. Свирид Свиридович, який під час балачок тихо куняв у кріслі, починає голосно храпіти. Ельза Піздаускас. От ето номер! Што дєлать будем? Вєнєдікт Абрамовіч (філософські). Нічего. Йому ж хуже будєт. (До Пєрца Моісєєвіча). Ти як сьогодні? Пєрєц Моісєєвіч. Я шо, можно, конєчно. Поліна Йосипівна. Тут холодно, можно труби застудіть. Пєрєц Моісєєвіч (філософські). Для женщіни труби - все одно, шо для мужчіни мозгі. Вєнєдікт Абрамовіч. Харош піздєть! Вєнєдікт Абрамовіч першим подає приклад і знімає штани. Всі роздягаються. Грає музика з передачі "В мірє животних". Ручна ворона з клєткі. Шо, піздюкі, доігралісь? Завіса.

Рух життя, або Динамо Сцена поступово освітлюється місячним сяйвом, так що становиться видно сидячого мудила і другого мудила, що стоїть біля дверей. Раптом зверху падає кінець, по ньому швидко зїзжає третій мудило і дає пизди першому. Третій мудило. А ось маєш! Перший мудило. Ууууу...(йому боляче) Третій мудило тікає. Деякий час на сцені тихо. Другий мудило стоїть біля дверей і нічого не робить Прибігає четвертий мудило Четвертий мудило. Куди він побіг? (Другий мудило мовчить.) Четвертий мудило. Пизди захотів? На! (пиздить його.) Другий мудило падає, четвертий мудило тікає. Деякий час на сцені тихо. Потім вбігає пятий мудило. Пятий мудило (питає у другого.) Куди він побіг? Другий мудило (пиздить його.) А ось тобі щоб не питав! Пятий мудило падає. Вбігає шостий мудило. Шостий мудило. Біжимо туди! (показує.) Шостий і другий мудили тікають. Пятий мудило робить відчайдушні спроби піднятись, але раптом двері падають і припизжують його. На сцені зявляється сьомий мудило. На ньому наклеєний напис : "НІХТО В ЦЬОМУ НЕ ВИНУВАТИЙ!!!" Завіса

Пацавата історія. Дійові особи Гриша Нєпєйвода, карлік з театрального коллєктіва "Орфєй і Еврідіка". Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва "Орфєй і Еврідіка". Гнат Пилипович Рак, іграющій режисьор і ісполнітєль ролі Орфєя. Лариса Сидорівна Сало, ісполнітєльніца ролі Еврідікі.. Коля і Поля, ідіоти-дауни. Люба Неїжмасло, женщіна-коняка з конкурірующего коллєктіва "Арієль". Льова Ковбаса і Стьопа Хулімулін, горбуни з коллєктіва "Арієль". Клім Моісєйович Кац, головний режисьор народного театра імені турецького комуніста Залупа Хуйбердиєва. Уляна Юхимовна Світисонечко, юродива старушка. Дія перша. Кабінет Кліма Моісєйовича Каца. В кабінеті сидить Клім Моісєйович. зайнятий у справах. Входить Гнат Пилипович Рак, Гриша Нєпєйнодаі ідіот Коля. Гнат Пилипович Рак. Дозвольте к Вам, Клім Моісєйович поважний, Звернутися у справах очень важних. Входить Льова Ковбаса. Стьопа Хулімулін і Поля. Льова Ковбаса. Клім Моісєйович, послушайтє міня, Ви підарасів етіх бойтєсь, как огня! Гриша Нєпєйвода. Я встрашном гнєвє, помолчі, мудак, Когда говоріт Гнат Пилипович Рак! Стьопа Хулімулін. Моя твою возьмьот за голу сраку І харашо отпіздіт, як собаку. Клім Моісєйович Кац (велично). Ідітє нахуй всє, покіньтє кабінет! Все дєлают одін шаг вперьод. Всі (хором). Нєт! Під час суперечки ідіоти-дауни Коля і Поля мовчки дивляться один на одного і сопуть. Видно, шо вони подобаються один одному. Входять Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва "Орфєй і Еврідіка". Вася Твєрдохлєбов (до Гриши Нєпєйводи). Лариса Сидорівна Сало Сьогодні под трамвай попала, І он їй іспортіл всьо їбало. Гриша Нєпєйвода. Она жива? Пєтя Твєрдохлєбов. Жива, конєшно. Но надо что-то дєлать спєшно. Єйо нам нєкєм замєніть. Клім Моісєйович Кац. Сказав я, нахуй всі ідіть! Входить Лариса Сидорівна Сало і Люба Неїжмасло, обидві страшні. Люба Нєїжмасло. Смотрітє, от хуйова баба. 1 відно. шо на перед слаба. Лариса Сидорівна Сало. Молчі, ти, тарапашня сука. Для мєня відєть тєбя - мука. Гнат Пилипович Рак. Ви, курви, обє замолчіть! Клім Моісєйович Кац. Кажу я, нахуй всі ідіть! Гнат Пилипович Рак. Клім Моісєйович прекрасний. Ви не волнуйтеся напрасно. Ми всьо устроім вері гут. На Любу зрітєлі ідут. Однак для ролі Еврідіки У нєйо від нємного дікій. К тому ж вульгарний лєксікон, проісхождєньє видаст он! Я прєдлагаю їхню Полю всєрьоз попробовать на ролю, і тєм убить двох зайців вмить. А коллєктіви заміріть. Німа сцена. Клім Моісєйович Кац. Товариш Рак, ви шо мудак? Гнат Пилипович Рак. Іначе нам ніззя нікак. Ми Полю паранджою вкроєм, Тєм самим нєдостаткі скроєм. А сцену, де вона в могилі, Ми сдєлаєм, как-будто в милі, Потом она садітся в гроб... Клім Моісєйович Кац. Ваш план уже мнє остойоб. Гнат Пилипович Рак (нєвозмутимо пояснює). Ми образ видєляєм главний, Характер героїні славний, По-мойму, будєт заїбісь! Клім Моісєйович Кац. Ви в страшні дєбрі забралісь. А вийдєт с етого хуйня. Орфєй в нас хто? Гнат Пилипович Рак. Канєчно, я. Клім Моісєйович Кац. Ну ладно, щас в пизду ідіть. Глядіть, мєня не підведіть, Бо нам усім тогда піздєц. Всі (хором). Клім Моісєйович, какой Ви молодєц! Дія друга. Генеральна репетиція спєктакля "Орфєй і Еврідіка". Сцена зображує собою пекло. Кругом стоять казани, в яких булькотить смола. На сцені Гнат Пилипович Рак в костюмі Орфєя, Гриша Нєпєйвода в костюмі Князя тьми і світа чортів, в яких можна впізнати наших старих знайомих Васю і Пєтю Твєрдохлєбових, Льову Ковбасу і Стьопу Хулімуліна. Вони тримають в руках списи і тризуби, як то і положено чортам. В залі сидить Клім Моісєйович Кац з колокольчиком. Гнат Пилипович Рак (в ролі Орфєя до Гріши). К тєбє прийшов я нє таясь, Тьми вогкой пацаватий Князь. Гриша Нєпєйвода. Как же посмєл ти, підарас, Покой нарушіть мой сєйчас? Клім Моісєйович Кац звонить в колокольчик: "Дінь-дінь-дінь". Клім Моісєйович Кац. Мнє кажеться, что ету фразу Проізносіть нє стоіт сразу. А, єслі можно, мєдлєнєй... Гнат Пилипович Рак. Клім Моісєйовіч, Вам віднєй. (До чортів). Ей ви, хуї, давайте гроб! Льова Ковбаса. Ти нє командуй, долбойоб! Коля. Вася і Петя вкатують на сцену гроб. В ньому лежить Поля в паранджі. За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорівна Сало і Люба Неїжмасло, одягнуті страхопудалами. Гнат Пилипович Рак. О, це она, моя прекрасна! Уви, я странствував напрасно, Уже єйо нє ожівіть... Починає грати на арфі. Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала. Клім Моісєйович Кац. Поля, вставай! Лариса Сидорівна Сало. Токо блядь так заставляє сєбя ждать! Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком. Поля вивалюється з гроба і падає на підлогу з сильним стуком, вже нежива. У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом. Гнат Пилипович Рак грає на арфі все голосніше. Клім Моісєйович Кац. Хуйню негайно прєкратіть! З цими словами Клім Моісєйович кида у Колю колокольчик і влучає йому просто в лоба. Коля і колокольчик надають, причому колокольчик звенить, а Коля ні, бо мертвий. Гнат Пилипович Рак хуярить на арфі Andante, але ніхто на сцені не встає, як того потребує пєса про Орфєя. Замість цього на сцені зявляється Уляна Юхімовна Світисонечко, юродива старушка. В руках у неї противотанкова граната. Уляна Юхимовна Світисонечко. Ложись на пол, піздоболи! Всі кидаються на пол, причому поспєшно кинута Гнатом Пилиповичем Раком арфа іздає протівний звук. Уляна Юхимовна Світисонечко. Ви мене іжвінітє жа хуйову дікцію. У мєня кольцо в жубах. Дійсно, Уляна Юхимовна не бреше, в зубах у неї кольцо від противотанкової гранати. Клім Моісєйович Кац. Не вєрю! Нє вєрю! Уляна Юхимовна, яка все чула, починає страшно реготати. Під регіт Уляни Юхимовни завіса поступово закривається. За завісою чути страшний вибух. Світло гасне. У темряві і тиші чути жахливий стук телетайпа. Голос діктора. Останнім часом діяльність терористів знов активізувалась. Сьогодні невідомими особами була закинута бомба в театр імені Залупа Хуйбердиєва під час постановки опєрєти "Орфєй і Еврідіка". Деякі обозрєватєлі думають, шо вибух -дєло рук мафії, но от чєго на самом дєлє проізошла ця пацавата історія, ніхто обясніть не може. Кінець.

На сцені сімейна кровать з тумбочкою. У кроваті лежить Юхим Гаврилович. Над кроваттю висить календар. На календарі радісний малюнок зроблений червоною фарбою. На малюнку напис: День Колгоспника. Поруч з кроваттю розташована радіола Аеліта. Входить дружина Юхима Гавриловича Уляна Мусієвна. Уляна Мусієвна включає Аеліту: "А ну падйом! Аеліиа пиздить дуже голосно: "Дорогі колгоспники! А зараз послухайте пісню Матусовськог на слова Пляцьковського." Юхим Гаврилович, хрипким голосом, виключа Аеліту: "Жидиии!" Уляна Мусієвна: "Зараз вставай та катай по баклажани!" Включає Аеліту. Аеліта кричить дурним голосом: "Я люблююю тебя жізнь і хочу чтоби краща ти стала!" Входить усміхнена Маргарита Сидірівна, теща Юхима Гавриловича. Маргарита Сидірівна: "Уявляете собі! Вчора на базарі машина наїхала на кавуни і всіх їх подавила." Юхим Гаврилович з цікавістю: "Когось вбило?" Маргарита Сидірівна: "Мужчіну задавило. Вже пажилой був." Уляна Мусієвна: "Юхим катай по баклажани! Кому кажу!" Аеліта кричить: "В жизні много забот, а затем тішина на рассвєте." Юхим Гаврилович: "Чьо ето оні з утра розпизділись?" Виключає Аеліту. Входить хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича. Хлопчик Назар дзвінким дитячим голосом: "Сьогодні ж День Колгоспника, тату!" Юхим Гаврилович: "Ну той що? Яке мені діло до колгоспників?" Юхим Гаврилович поступово "заводиться". Він лежить на кроваті і паляцями дере з ковдри шерсть: "Може ми тут усі колгоспники? Може вона колгоспниця?" - показує на Уляну Мусіївну. "Чи може вона колгоспниця?" - показує на Маргариту Сидорівну. "Чи може я колгоспник? Га?" Очі Юхима Гавриловича наливаються кровю. Уляна Мусіївна, Маргарита Сидорівна та хлопчик Назар мовчать пройняті жахом. Юхим Гаврилович реве жахливим голосом: "Кого я запитую?" Хлопчик Назар починає ревіти: "Тату не бий!" Юхим Гаврилович скаженіє: "Я тобі покажу колгоспників!" Юхим Гаврилович рвучко стрибає з кроваті, дістає з синіх штанів ремінь з чайкою на пряжці і пиздить ним Назара. Назар кричить. Юхим Гаврилович пиздить Назара: "Так хто колгоспник? Я колгоспник? Оце тобі колгоспник! Оце тобі шоб знав як лізти шо твій тато колгоспник!" До Уляни Мусіївни та Маргарити Сидорівни: "Ні, ви бічили таке! Я колгоспник!" Маргарита Сидірівна: "Але ж..." Юхим Гаврилович: "Мовчать!" Назар плаче: "Тату я більше не буду!" Юхим Гаврилович: "Катай за уроки! Будеш день-місяць сидіть, поки не вивчиш! Шо задано?" Назар плаче: "Географія". Юхим Гаврилович: "Я перевірю! Як не будеш знать шо таке географія - показує ремінь - Чим пахне?" Назар плаче. Юхим Гаврилович задоволено: "Не плач! Пиздуй за уроки!" Назар уходить. Юхим Гаврилович: "Хм, як це вам подобається - колгоспник?" Аеліта кричить: "Я люблю тебя жизнь і надеюсь что лучше ти станеш!" Кінець.

Кацапи. Дійові особи Владімір, кацап. Алєксандр, кацап. Надєжда, кацапка. Ємєльян, кацап. Валєнтін, малолєтній кацап, син Надєжди. Гриша, борець. Миша, боксьор. Толя, синок Опанаса. Опанас, спрацьований уркаган. а також Голос із моря, який належить купающємуся вєтєрану. Дія перша. Вєpанда з самоваpом і віногpадом біля самого синього моpя. Hа моpі штіль. Hа вєpанді сидять кацапи і гpають у каpти. Алєксандр (до Надєжди). Владімір-то твой в ігрє нє бєльмєса нє пєтріт! Владімір. Нарвался на туза моєго, а тєпєрь вот і злішся. Злішся ведь, я віжу... Ємєльян. Так что у нас тєпєрь, двє послєдніх? Надєжда. Ти что, друг сітний, с луни что-лі свалілся? Щас дєвочєк-то нє бєрьом. Алєксандр. Владімір, ти что підарас, с чєрві захода-то нєт! Ну ви посмотрітє, єму обясняєш, а он сідіт как нєрусскій, єблом торгуєт. Надєжда. Валєнтін, японскій бог! Ти почєму у кота яйца-то откpутіл? Твой кот что-лі? Валєнтін. Мамочка, одін pазочек-то дьоpнул... Надєжда. Гляді у мєня, Валєнтін! Алєксандр. Hадєжда, ну єго к манахам! Ми ігpаєм ілі нєт? Владімір. Hічєго... Пацаньонок-то боєвой pастьот... Скажи дядє - "Вот виpасту, і тєбє, дядя Алєксандр, яйца откpучу, чтоб блядовал-то помєньше." Валєнтін. Вот виpасту, дядя Алєксандp і вам яйца откpучу, чтоб ви блядовалі помєньше. Всі кацапи pегочуть. Hа моpі потехеньку здіймаються хвильки і пpиємно блюпають у беpег. Дія друга. Общій вагон забацаного поїзда. Hа лавках сидять Гpиша, Миша, Толя і Опанас. Вони дивляться в вікно, чистять pибину, пють чай з алюмінієвого підстаканніка і в загалі pозважаються - як то положено у поїзді. Толя (дивлячись в вікно). Папа, оно диви - самосвал. Опанас (гладить синка по голові). Ото, синок, якби ти щас на доpогу вибіжав, де той самосвал, так би усє кишки у тєбя і шваpкнули. Толя. Папа, оно диви - гоpи. Папа, а там наші билі? Опанас (гладить Толю по голові). Билі, синок, оні кpугом билі. Толя. Папа, а оні там стоялі насмєpть? Опанас (пиздить Толю по голові). Замовч!!! Hе пизди!!! Вже заїбав батька у доску! Миша. Воно дитина, не понімає шо папі тяжело. Гриша. Ви здалеку їдете? Опанас. З тюpьми! Миша (дістає вино). Батя, будеш пить? Опанас. Та, блядська печінка... Hу наливай! Толя. Папа, і мєнє дай! Опанас. Hа! Тільки сцять не пpоси. Всі випивають. Опанас. У моpі викупаюсь нахуй, і його от скупаю (показує на Толю). Йому вpачі сказали шоб у моpі купався. Толя. Папа, а шо лучче - пулімьот чи танк? Миша. Танк лучче, по пулімьоту pаз пиздане і пиздарики. (З цими словами Миша наливає вино Опанасу, Гpиші, Толі і собі). Толя. Папа, я, як виpосту, виучуся на ахвіцеpа чи на камандіpа. А шо лучче - ахвіцеp чи камандіp? Гриша. Та адін хуй! Опанас. Вафльониш ти іще на ахвіцеpа вчиться. Миша. Скажи, Толя, "заєбал ти меня, папа, сваімі ахвіцеpами, я на моpе їду купаться. Хочеш купаться? Толя. Я стpілять хочу! Дія третя. Вєpанда с самоваpом і кацапами. Hа моpі пpиємно штоpмить. Владімір (беpе в pуку чималу камінюку). Hадєжда, посмотpі как я щас камень-то бpошу! Надєжда. Hу что ти, как пацан, сєбя нє уважаєш? Старий вєдь поц уже! Владімір. Вот давай поспоpім раді смєха-то - тpі pаза подскочіт. (Владіміp кидає камінюку в моpе, яка відpазу тоне). Надєжда. Hу что, обосpался підаpас? Что, нє стидно? Ємельян. Владімір, камень-то плоскій надо бpать. Вот посмотpи какой у меня - pаз пять подскочіт! Надєжда. Как пацани, єй богу. Люді-то кpугом смотpят, мудозвони стаpиє. Владімір. Молчі куpва, а то і тєбя бpосім в моpе нахуй! Іспугана Hадєжда молчіт. Владімір и Ємєльян кидають камні. Алєксандp, завідуя їм, находить огромну камінюку і, вимахуючи нею, біжить униз. Алєксандр. Пока ви тут мудохалісь, я вот что нашол! (Алєксандp показує Владіміру і Ємєльяну скользку пpотивну камінюку і швиpяє її в моpе). Голос з моpя. От я блядь щас якомусь підаpасу кину!!! З моpя вилазить вєтєpан війни в плавках і з колодками на волохатих гpудях. Одна нога у нього на 10 сантиметpів коpотша за іншу. Вєтєpан (до Алєксандра). Я блядь пиздану адін pаз, так мєня люба бальніца возьмьот, а тєбя нєт!!! Валєнтін (до Алєксандpа). Дядя Алєксандp! Вам что, дядя калєка яйца откpутіт, чтоб ви блядовалі помєньше? Тpивожна мовчанка, штоpм на моpі дедалі сильнішає. Дія четверта. Общій вагон забацаного поїзду. За столом сидять пяні Гpиша, Миша, Опанас і Толя і ведуть свєтскую бєседу. Миша (до Гриші). Сіжу я в баpе у Пpибалтіке, кpугом стаpінні стулья - заєбісь сдєлано! Заходить мудак і каже: "Ето мєсто мойо, может ви пєpєсядєтє?". А я говоpю: "Hе хуя сєбє, ти шо оборзєл, может ти сам пєpєсядєш!" Миша. Я єбу такі ваpіанти! Гриша. Я тєбя за то уважаю, Миша, шо ти pісковий паpєнь. Миша. В них, в Пpибалтіке блядь, на уліцах всьо не по нашему написано. А спpосі шо-нібуть, так он сначала так подивиться, а потім по-своєму шось тиpи-пиpи, по-pуськи ніхуя не понімає. А тьолки хуйовиє в них, так (показує pукой біля голови) єщьо нічего, а остальноє хуйовоє. Гриша. І шо, і кругом не по-нашему написано? Миша. Дя йоб твою мать, нахуя мнє піздєть? Опанас (до Толі). Сина, оно подивись - моpе! Толя (без ентузіазма дивиться на бурне море). Папа, а моpе - оно большоє, так шо дpугого бєpєга не видно? Опанас. У бінокль відно. Толя. А єслі бінокль зламався, тагда відно? Опанас. Та заїбав відно, шо ж тогда увідіш! Толя. Папа, а на том бєpєгу наші? Опанас (зловісно). Там кацапи... Всі зловісно мовчать. Поїзд зупиняється, чути кpики "Пpиїхали!" і погpозливий гуpкіт моpя. Дія пята. Вєpанда з самоваpом . Hа моpі здіймається штоpм. Кацапи сидять на вєpанді. Алєксандр. Пагодка-то а, Hадєжда, хозяін собаку-то нє вигоніт. Надєжда. Єслі б знала, что ти такой долбойоб, я б с Тpофімом лучше на Сєлєєр сєзділа, чєм здєсь с тобой Муму за уші-то тянуть... Алєксандр. Ти меня Hадєжда не злі, я тєбє із-за Тpофіма матку вивєрну ! Входить Опанас, Толя, Миша і Гpиша. Миша. О, диви... Кацапи... Гриша (з московським акцентом). Как пагодка в Маскве? Владімір. Я что-то юмоpа-то нє пооонял... Опанас. Хуйня якась... Кацапи всєгда такі понятливі - а не понімають... Опанас (гpізно підходить до Владіміра). Знімай штани! Їбати тебе буду! Ємєльян. Пазвольтє, ви ж нє у сєбя дома! Миша, Гpиша, Опанас і Толя пиздять кацапів. Кацапи кpичать дуpними голосами. Надєжда. Жлаби пpоклятиє, я вас нєнавіжу!!! Я б вас всєх pасстpіляла!!! Опанас (пиздить Надєжду). Мовчи куpва, када мужчини pазгаваpівают! Зойки стихають. Hа моpі гуде шалений штоpм, кpугом лежать побиті тіла кацапів. Толя. Папа, кажись піздєц! Опанас (пиздить Толю). Скіки тєбя учить можна блядь, щоб ти не матюкався, батько для тєбя шо, мєсто пустоє, га? Раптом pоздається жахливе сичання - це кацапський самоваp. Він закипів. Він сичить перекриваючи шторм і грізно підскакує на місці. Всі з пострахом дивляться на самовар. Під звуки самовара завіса повільно закривається. Завіса.

Цікаві досліди Дійові особи Вчитель Мирон Опанасович. Вчителька Зоя Жорівна. Піонер Гриша. Піонер Миша. Піонер Вася. Піонерка Стася. Другорічник Носенко, тоже піонер. Дiя перша. Шкільна лабораторія. Посередині стирчить пластмасовий скелет, обабіч його глобус і тваринний куточок. В тваринному куточку бавляться жаби, їжачок, білочка, котик та кролиха. Кролиха велика, товста і вагітна. Над тваринним куточком висить макет роздавленої жаби. Вінчає обстановочку портрет Дарвіна. Дарвін на портреті показує руками на брудну обізьяну. З рота у Дарвіна вилазе напис: "Бога нема". Входить вчитель Мирон Опанасович і вчителька Зоя Жорівна. Зоя Жорівна. Мирон Опанасович, шо в нас по плану? Мирон Опанасович. Чергове заняття по вивченню життя жаби у світі атеїстичного сприйняття дійсності. Кінцева мета: на прикладі жаби довести учнів до переконання, шо Бога нема. Зоя Жорівна. Одна думка, шо Бог є - це вже хуйня, Мирон Опанасович. Мирон Опанасович. Звичайно, хуйня, Зоя Жорівна, ще й яка хуйня. Це ідеалістичний онанізм. (Обоє замисленно мовчать, мабуть думають про Бога і про те, що його нема.) Лунає дзвоник, в лабораторії зявляються піонери. Починається урок. Зоя Жорівна. Учні, тема наших занять сьогодні - жаба. Хто з вас знає про жабу? Мертва тиша, під час якої піонер Вася лапа за сраку піонерку Стасю. Зоя Жорівна (сатаніючи). Піонер Гриша, до дошки! Мирон Опанасович. Спокійніше, Зоя Жорівна, спокійніше. Піонер Гриша (бадьоро). Жаба живе в саду, живиться продуктами народного господарства, тому жаба - шкідник, її треба знищувати. Наш народ вже даво оголосив війну жабі. Зоя Жорівна. Проведи дослід. Піонер Гриша (дістає жабу). З першого погляду, жаба схожа на самольота. У неї єсть фюзеляж і шассі. Шассі у жаби розрізняють: передні (відриває і показує) і задні (відриває і показує). В сраці у жаби є сопло, в котре дослідники встромляють соломину... Зоя Жорівна. Досить, Гриша, сідай, пять. Миша, продовжуй. Миша (бадьоро). ...соломину, яка зветься катетер. Миша встромляє катетер, надуває жабу і пиздить її об стіну. Потім підбирає з пола те, що від жаби залишилось. Миша. В результаті нервового струсу ми бачимо у жаби розлад нервової системи, шо привело тварюку до клінічної смерті, ознаками якої служить відсутність потіння дзеркальця. Миша приклада дзеркальце до жаби, воно не потіє. Зоя Жорівна. Сідай, пять. Починаємо вивчення нового матеріалу. Будь ласка, Мирон Опанасович. Мирон Опанасович (дістає з тваринного куточку їжачка). Діти, хто це? Піонер Миша. Це їжачок. Мирон Опанасович. Вірно. Зоя Жорівна, нумо мені скальпеля. (Мирон Опанасович заширює скальпеля в їжачка, ріже його і розповідає.) Їжачок, діти, - це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами, і тому всередині дуже брудний. (Показує, те, що вийняв з їжачка.) Один їжачок за одну ніч зїдає стільки народного добра, скільки важить сам. Тому їжачків треба знищувати. І тут нам у пригоді стає наша славна авіація. Один самольот за один день знищує стільки їжачків, скільки важить сам. Носенко, скільки їжачків буде знищено за рік? Другорічник Носенко. Триста шістдесят пять самольотів з їжачками, Мирон Опанасович. Мирон Опанасович. І знов двійка, Носенко. Хто ж це знищує самольоти? Це ж наша гордість. Продовжуйте, Зоя Жорівна. Зоя Жорівна (дістає з тваринного куточку білочку). Діти, перед вами білочка, ворог лісів. (Зоя Жорівна підключає білочку до штепселя і продовжує розповідати.) Нервове посмикування білочки - це живе свідоцтво міці нашого електричного струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу. (Зоя Жорівна виключа білочку і кидає у вікно її обсмалені рештки.) Шо там ще в нас, Мирон Опанасович? Мирон Опанасович. Кролиха. Лунає дзвоник. Зоя Жорівна. От шкода, знову часу не вистачило. Зробимо висновки, діти. Бога нема, а є природа. Природу треба міняти і знищувать все, що в ній непотрібно. А ти, Носенко, дай щоденик, і щоб завтра твій батько був у школі. Завіса

Йоко і самураї ДІЙОВІ ОСОБИ Бабайота, самурай. Йоко, жінка Бабайоти. Сімамура, самурай-найманий вбивця. Ісідзукурі, безпринципний самурай. Пять самураїв, друзі Сімамури, самураї-покидьки. Перший, другий і третій самураї, самураї-ґвалтівники Сікура, японське дерево, що весь час цвіте. В хащах японського очерету чвалає самурай Сімамура. Гострі червоні оченята на його потворному обличчі раз у раз зиркають у різні боки, один довжелезний меч чіпляється за очерет, другим Сімамура прорубає собі шлях. Поступово кремезна самурайська постать зникає, залишаючи за собою слід в очереті, як буває, коли по лісу гуляє дикий кабан. Японський пагорб, на якому цвіте сікура. Біля неї стовбичить, приклавши руку до чола, самурай Ісідзукурі. Він напружено дивиться в очерет. Очерет зловісно шелестить. Очеретяні хащі. Ними чвалає Сімамура. На його звіряче обличчя сідають комарі і з насолодою пють самурайську кров. Пагорб, на якому цвіте сікура і стовбичить Ісідзукурі. Ісідзукурі напружено дивиться в очерет. Раптом з боку, протилежного тому, в який дивиться Ісідзукурі, зявляється Сімамура. Сімамура підходить до Ісідзукурі ззаду і голосно кричить. Сімамура. Ти приніс гроші?!! Ісідзукурі спочатку лякається і хапається за меча, а згодом впізнає Сімамуру. Ісідзукурі. Ось тримай. Сімамура. Мало. Ісідзукурі. Більше не дам. Сімамура. Ти гімно, а не самурай. На, ось тобі! Сімамура витягає меча і кидається на Ісідзукурі. Тривала бійка, під час якої Сімамурі вдалося заширяти мечем в живіт Ісідзукурі. Ісідзукурі падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки. Ісідзукуі. Добий мене, щоб не було конфузу. Сімамура. Яке твоє останнє бажання? Ісідзукуі. Вбий Бабайоту, я ж заплатив тобі за це. Сімамура рішуче ширяє мечем в Ісідзукурі і витирає об його хакама закривавлене лезо. Сімамура. Це називається "заплатив"! Чотири рьо і дванадцять бу. На екрані зявляються титри. З титрів капає кров: ЙОКО І САМУРАЇ Обійстя Бабайоти з сікурою і дачним столом у садку. Бабайота сидить за столом і пє чай з самовару. Бабайота. Йоко! Входить Йоко. Бабайота. Принеси чобіт! Йоко приноить чобіт, і ним роздмухує самовара. Під час цієї процедури Бабайота щипає Йоко за сраку. Та верещитьі цнотливо червоніє. В цю сімейні ідилію ріптово вривається Сімамура з п"ятьма мудилами. Побачивши неоковирних самураїв, Йоко нервово скрикує. Самураї ближче підходять. Бабайота. Чого тобі треба? Сімамура. Нічого. Я хотів подивиться на твою чайну церемонію. Бабайота (скромно). Яка там в сраку церемонія. Иоко дико скрикує вдруге і тікає. Сімамура. Чого це вона? Бабайота. Мабуть, посцять захтіла. Сідайте, хлопці, чаю попємо. Самураї сідають і починають сьорбати чай. Тривала мовчанка, під час якої чути лише сьорбання самураїв. Сімамура. А знаєш, ми прийшлії тебе вбити. Бабайота. Зачекаймо, хлопці, лишень чаю доп"єм. Лімончіку, лімончіку собі кладіть. Самураї п"ють, зловісно перезираючись між собою. Бабайота першим допив, стаканом жбурнув по столу, а чоботом пожбурив у Сімамурую Потім дико дико зойкнув і підскочиву повітря. Всі кидаються на нього, але він спритно рубає і пиздить всіх. Обійстя Бабайоти вкривається закривавленими трупами у красивих позах, так шо лишається тіпьки один Сімамура. Бабайота женеться за ним, але Сімамура залазить на сікуру. Бабайота лізе за ним, і припизджує мечем. Сімамура падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки. Бабайота. Хто тобі заплатив? Сімамура (хрипить). Ісідзукурі. Бабайота. У Ісідзукурі ніколи не було грошей, значить, хтось дав їх йому. Хто? Сімамура . Я не знаю. Ісідзукурі мертвий. Бабайота. Ти теж будеш мертвий. Бабайота зарізує Сімамуру, потім залазить йому до кишені і дістає гроші. Бабайота. Чотири рьо і дванадцять бу. На долоні Бабайоти легенько підскакують гроші. Бабайота. Йоко! Входить заплакана Йоко з лопатою в руках. Бабайота. Покинь лопату, візьми гроші і катай купи півлітра саке. Йоко іде, Бабайота дивиться їй навздогін. Бабайота (роздумливо). Якесь падло хоче моєї смерті. Мимо ніг Бабайоти пробігає кицька. Бабайота ловить її і підкидає в повітря. Кицька з диким нявчанням падає на землю на всі чотири лапи. Бабайота розлючено пиздить її ногою і, вилаявшись, йде до хати. За його спиною, там де була кицька, стоїть потворний привид і страшно посміхається. Бабайота обертається - там, де був привид, сидить кицька і зализує собі сраку. З сікури на неї меланхолійно осипаються квіточки. Річка з вже знайомим нам очеретом. Йоко пере заляпані кровю самурайське кімоно і хакама. Раптом з очерету вилазить перший самурай. Перший самурай- А шо робиш, Йоко? Йоко. Та перу. З очерету вилазить другий самурай. Він хтиво облизується і підтягає штани. Другий самурай. А я сру. З очерету вилазить третій самурай. Третій самурай. Шо ви на неї дивитесь, хлопці? Ану, лишень зґвалтуємо! Швиденько, з того боку заходь, Ямамото, так, тепер за сраку хапай! Йоко приймає бойову стійку, потім, високо вистрибнувши в повітря, з криком: "Хоп-па!" плигає на спину Ямамото і відриває йому вуха. Ямамото кричить і падає в воду, а Йоко знову приймає бойову стійку. Самураї стоять, пройняті жахом, причому з одного падають штани. Йоко страшно регоче і робить руками жахливі паси. Вона наближається до самураїв, неприємно прицмокуючи. З останнім кроком вона пронизливо верещить, вискакує в повітря, чорною кішкою плигає на першого самурая і пазурами рве йому груди. Другий самурай несамовито кричить і тікає в очерет. Обійстя Бабайоти. Бабайота сидить в садку за столом і пє саке. Вбігає другий самурай без штанів. Другий самурай. Бабайото, твоя Йоко - відьма! Бабайота. Ти чого без хакама? Другий самурай. Кажу, шо твоя Йоко - відьма! Бабайота (гупає кулаком по столу). Йоко! Входить Йоко. Бабайота. Йоко, ти відьма? Йоко (дуже спокійно). Боже, який ти ідіот. Бабайота повертається до другого самурая. Бабайота. Тобі дать штани? Німа сцена. Самураї стоять мовчки. З сікури на них меланхолійно осипаються квіточки.

Йоги Дійові особи Піонер Серьожа, йог. Василь Петрович, йог. Боріс Глєбович, друг Василя Петровича, йог. Лазарь Германович, кандидат в йоги. Зульфія, хатня робітниця. Карпо Герасимович, гамасєк. Дія відбувається в квартирі Василя Петровича. Дiя перша. Кімната Василя Петровича зроблена з мореного дуба. В ній красиво розташовані гарнітури з червоного дерева. Посередині стирчить рояль "Беккер". На ньому лежать ананаси. Василь Петрович і Борис Глєбович стоять посеред комнати на голові. Трохи далі, на гарному арабському пуфіку в позі "лотос" сидить піонер Серьожа і ковтає бінта. Всі вони без штанів. Тривала тиша, під час якої чути ковтки піонера Серьожи. Василь Петрович (стоячи на голові, до Серьожи). Скільки? Серьожа. Півтора метри. Василь Петрович. Ще двадцять сантиметрів проковтни, Серьожа, і на согодні досить. Боріс Глєбович (стоячи на голові). Василь Петрович, де ананаси брав? Василь Петрович (стоячи на голові). Де брав, там нема. Серьожа. Я вже проковтнув, Василь Петрович, що тепер робить? Василь Петрович. Тепер сиди. Серьожа сидить, Василь Петрович і Боріс Глєюович стоять на голові. Боріс Глєбович. У мене вже в голові свербить. Двері відчиняються і входить Лазарь Германович. Лазарь Германович (стучить во відчинених дверях). Тук-тук-тук, можні до вас? Василь Петрович. А, Лазарь Германович. Заходь, не соромься. Лазарь Германович. Мені казали, що у вас тут, як у Африці. Йоги, ананаси, таке інше. Нервово регоче і потирає руки. Василь Петрович (прицмокує язиком). Уци-ци-ци, а що ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знімайте штани і ідіть до Серьожи, він вам покаже. Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича. Серьожа (з бінтом у роті). Перш за все, шановний, станте рака, йога любить прану. Боріс Глєбович і Василь Петрович (регочуть, стоячи на головах). Авжеж, авжеж. Входить Зульфия з мітлою в руках і заходиться прибирати кімнату. Вона чимось незадоволена. Зульфия. Знов ця хурда-мурда. Боріс Глєбович (до Василя Петровича, пошепки). Василь Петрович, а ну лишень давай з Зульфії паранджу здеремо. Василь Петрович (зухвало). Нехай носить. Азія! Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно намагається стати рака. Василь Петрович. Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилізе. Боріс Глєбович. Га-га-га-га (регоче). Серьожа. Василь Петрович, Боріс Глєбович, покажіть йому, бо я вже невзмозі, я ж іще хлопчик. Боріс Глєбович, Василь Петрович, піонер Серьожа стають рака, вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей. Василь Петрович (до Зульфії). Зульфія, ти теж вставай. Зульфія кида метлу і теж стає рака. Всі стоять мовчки. Тіки Боріс Глєбович регоче. Василь Петрович. Мовчи. Хай прана іде. Всі стоять раком. Двері відчиняються і входить Карпо Герасимович - гамасєк. Він бачить на полу жопи, а на роялі ананаси. Карпо Герасимович. Ха. Оце й тобі і на! Карпо Герасимович бере ананас і починає його їсти. Потім спльовує шкарлупки і знімає штани. Лазарь Германович (боягузливо). Ха, а чули, а десь щось грюкнуло. Василь Петрович. То, мабуть, прана прийшла. Завіса.

Хвороба Івасика Дійові особи Івасик, хлопчик. Сибірська Язва, бацила. Гангрена, бацила. Гонорея, бацила. Випадєніє Матки, бацила. Смерть, скелет. Дiя перша. Печера з сталактитами. В ній сидять Сибірська Язва і Гангрена і грають у карти. Вони неохайні і неприємні. Гангрена синя, Сибірська Язва в тупих сибірських валенках. Язва. Шо в нас козир? Гангрена. Жир. Язва. Шостака! Гангрена бє. Язва. Сімака! Гангрена бє. Язва. Восьмака! Гангрена бє. Входить Гонорея. На ній одягнуто брючного костюма. Загалом вона така ж неприємна як Язва і Гангрена. Гонорея. Дівчата, к нам керосин привезли. Язва. Га? Гонорея. В сраці нога! Входить Випадєніє Матки. Воно таке як і інші, тількі між ногами у нього волочиться мішок. Гангрена. А хто це к нам лізе? Гонорея (шуткує). Та то якесь випадєніє. Випадєніє Матки (ображається). А ти б на себе подивилась, вже стара блядь, а брючного костюма наділа, тьху! (Плює.) Гонорея. Га-га-га! Ну от не можу, дівчата, зато ж модно! Дiя друга. Вітальня з портьєрою, тумбочкою і фікусом. Над діваном висить портрет Гіппократа. На дівані сидить Івасик і лікар. Лікар. Івасик, скажи "а-а". Івасик. А-а. Лікар (у захваті). Ми ковалі нашого щастя, Івасику! Івасик. Бе-е. (Пускає слину.) Лікар (хвацько підхоплює слину). А ти молодець, Івасик, знаєш, що слину лікарі збирають на аналізи. Я вже чемодан слини назбирав! (Ховає слину.) Івасик. У-у. (Бє головою о стіну.) Лікар (у захваті). Настане день, і усі хвороби буде знищено. Івасик. Му-у. Лікар. Гарний хлопчик. Зараз лікар випише рецептик і будем ням-ням дімедрольчик. Хочеш ням-ням дімедрольчик? Івасик. Хррр. (Харчить і пускає слину.) В двері гупають. Лікар. Хто там? Сюди не можна. Іде операція. Голос за дверима. Не пизди. У двері гупають. Лікар (нервово клаца зубами). Іде рентген! Стороннім вхід заборонено! Голос із-за дверей. Відчиняй, падло, двері висадимо. Лікар. Ворог не пройде! (Ставить біля дверей тумбочку.) Івасик. Бе-е. (Розганяється і бє тумбочку головою.) Двері ламаються і в них з криками вриваються бацили. Вони хапають лікаря і Івасика. Лікар (кричить). Не чіпайте інтелігента! Івасик (кричить). Му-у! Гангрена (кричить). В мішок їх! (Вказує на мішок у Випадєнія Матки.) Гонорея і Язва отдирають мішок в Випадєнія Матки. Випадєніє (кричить). А-а! Івасика і лікаря садять в мішок, Гангрена закручує його, інші бацили пиздять квартиру, фікус, тумбочку, здирають портьєри і вихором зникають в проломі дверей, несучи в мішку лікаря з Івасиком. Входить Смерть. Смерть (дивиться на портрет Гіппократа). На! Завіса

Герой нашого часу. Повість друга. Дійові особи Савка, герой нашого часу. Ахванасій, учень Савки. Горгона Пилипівна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипівни. Хабібулін, кунак Савки. Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап. Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти. Дiя перша. Страшне провалля, над яким жахливо літають орли. Над самим краєм провалля стоять Савка і Ахванасій й плюють униз. Савка (плює униз). Пригай, нахуй! Ахванасій (плює униз). Ну його в пизду, блядь! Савка (показує на орла). Дивись, блядь нахуй. Савка бере каменюку і мєтко швиря в орла. Підбитий орьол камнєм падає вниз. Ахванасій. Савка, а шо ти кинув? Савка. Гранату. Обидва регочуть. Деякий час Савка і Ахванасій з цікавістю дивляться вниз. Савка (плює униз). Піздєц, нахуй. Ахванасій (плює униз). Мєткость рук, блядь, і нікакого мошенства. Дiя друга. Аул. Біля аулу сидить Хабібулін і пале люльку, набиту кізяком. Входять Савка і Ахванасій. В руках у Ахванасія забитий орьол. Ахванасій (до Хабібуліна). Стоїмо, бля, а він летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: "Піздєц, нахуй", - а Савка: "Ніхуя собі". - та палкою як переїбе, каже: "Чмо йобане". Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Ніхуйово погулялі. Савка (плює). Нє дєлай волни, Хваня. Хабібулін (осматрює забитого орла). По-вашему, ето сич називається? Ахванасій. Шо за сич. блядь, ніхуя не просцу. Савка (внєзапно). Чурка йобаний, блядь, чєрєз мінуту віжу борш на столє, кругом всьо блєстіт-свєркаєт! Шо не ясно, бля? Хабібулін бистро зникає, несучи з собою орла. Ахванасій. Йобані чурки заїбали, нахуй. Ахванасій підбира люльку, набиту кізяком, покинуту Хабібуліним, і пале її. Мимо проходить Горгона Пилипівна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипівни, вдягнута туристкою. Ахванасій. Диви, Савка, мамка нехуйова. Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл. Ахванасій. Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися. Горгона Пилипівна. Рєбята, ви нє студенти, случайно? Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй. Горгона Пилипівна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтересно - новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжіть - такой ето кайф. Так чтолі по-вашему називаются еті ощушєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажіте. - хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говоріте, для мєня єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт! Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративне відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать. Горгона Пилипівна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, - і завідую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєді! Ахванасій. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо - хуй просциш. Савка. Переїби, шоб не пизділа. Ахванасій пиздить Горгону Пилипівну. Горгона Пилипівна падає довго і важко, як мішок з гавном. Входить Хабібулін з відром, у відрі кипить борщ, зварений з орла. Хабібулін. Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарім, нахуй, да і зєдім? Савка. Чурка хуєв! Скіки тєбя учіть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем? Хабібупін похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасій витаскує з борща противну орлячу голову і висмоктує в неї мозги. Ахванасій. Ти, Савка. попробуй! В голові фосфору дохуя, волоси випадать перестануть. Дiя третя. В горах Єгорка Іванцов. геолог і дурний кацап, і Васіліса Єгоровна. женщіна мужской мєчти, рвуть траву і собірают камні. Єгорка Іванцов (наморщивши лоба). Врємя собірать камні і врємя іх разбрасивать, как ви счітаєтє, Васіліса Єгоровна? Васіліса Єгоровна. Об чом ви щас думаєте, Єгорка? Єгорка. Єслі чєстно, то я думаю о вас, Васіліса Єгоровна. Васіліса Єгоровна. Вот как! Ето уже становітся інтересно. І что же ви обо мнє думаєте? Говорячи всю ету мульку, Васіліса Єгоровна прінімаєт очароватєльную позу, стріля глазами в різні боки і поправля на головє волоси красівими жестами рук. Єгорка Іванцов. Я думаю, что такая женщіна, как ви, должна украшать жізнь мужчіни, Васіліса Єгоровна. Можно, я вас поцелую? Васіліса Єгоровна. А вот етого как раз і ніззя. Єгорка Іванцов. Как же так, почєму ніззя? Васіліса Єгоровна. А так, ніззя і всьо. Васіліса Єгоровна показує Єгоркє Іпанцову кончік язика, от чєго дєлаєтся єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить зявляється Савка з своїми учнями-Ахванасієм і Хабібуліним. В руках у Савки камінь, який він тупо підбрасує в руці. У Ахванасія в руках кусок іржавого дрота, який він, сам не знаючи для чого, підібрав з підлоги. У Хабібуліна в руках забитий ховрашок, котрого він несе за задні ноги. Ахванасій (показує на Єгорку і Васілісу). Диви, Савка. Хабібулін. Синка раз запиздячить, і піздєц йому буде. Єгорка Іванцов (побачивши Савку з компанією). Товаріші, сюда ніззя, тут гадюк много, укусят! Ахванасій. Пригай вніз, синок хуєв, пока я разрєшаю! Єгорка Іванцов (виймає геологічєскій молоток). Тока попробуйте подойті, уркагани, всєх повбиваю! Під час неї гнєвної рєчі Хабібулін кида в Єгорку ховрашком і влучає йому в їбальніка. Єгорка падає і плачучи повзе з гори вниз. Васіліса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами і робить хорошу міну при поганій ігрі. Васіліса Єгоровна. Тока попробуйте подойті, подонкі, я брошусь уніз! В словах Васіліси Єгоровни бринить надія на те, шо может всьо обойдьотся тіхо-мірно, і їй не прийдьотся цього робить. Савка. Пригай, нахуй! Ахванасій (запопадливо). Так шо, Савка, може їбати і нє будєм, мєнє шо то нє хочєтся... Хабібулін (запопадливо). Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка? Васіліса Єгоровна. Хлопчики, та ви шо? Савка. Пригай, нахуй! Васіліса Єгоровна. А можєт давайте поговорім, рєбята. Ви ізвінітє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравілісь, я даже подумала, какіє інтєрєсниє пацанчікі в горах гуляют... Васіліса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрина. При цьому вона прєлєстно висовує кончік язика. Савка. Ця хуйня тобі не допоможе. Хлопці, будєм грать в ігру "Артілєрія бьйот по своїм". Савка і хлопці набирають повні жмені каменюк. Васіліса Єгоровна. стоячи на краю обрива, іздає пронзітєльний крик і взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повітрі, потім безвозвратно ісчєзаєт в разрєжонннх пространствах горного повітря. Савка, Ахнанасій і Хабібулін стоять мовчки над ними літають орли. Хабібулін і Ахванасій чухають потилиці. Ахванасій. Заїбали, курви, чи женщіни, чи може якісь кури, хуй просциш... Завіса

Лесь Подервянський. Герой нашого часу. Повість перша. Дійові особи Савка, герой нашого часу. Ахванасій, учень Савки. Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва. Анжела, Жанна і Вєроніка, блядовиті дівчата. Соломон, неудачний конкурент Савки. Дiя перша. Великий стіл. На столі стоять миски з бацилою. За столом сидять Савка і Ахванасій і наябують бацилу. Савка (з набитим ротом, до Ахванасія). Я сьогодні Анжелу виїбу, бля буду. Ти в це діло не мішайся, бо я тобі залупу відріжу і натягну на їбальника, бля буду. Пойняв? Ахванасій. Пойняв. Савка. Курва буду. (Савка гидко спльовує шматком бацили на підлогу. До Ахванасія.) Підбери, синок хуїв. Ахванасій похапцем підбира з пола неапетитні шматки бацили. Савка. Їж, шакал йобаний! Ахванасій похапцем зїда бацилу. Савка. Кому спасібо надо сказать? Ахванасій (з набитим ротом). Дяді Савці. Савка. Вчити вас, синків, треба, іщо ніхуя служби не пойняли. Савка витира масні губи піджаком і любовно хряскає Ахванасія по лобі, так, що той гепається на запльовану Савкою підлогу. Савка (задоволено). Шо не ясно, йоб твою в дарданели мать. Ахванасій мовчить, низько опустивши маленького лоба і раз-по-раз любовно зиркає на Савку манюними оченятами. Савка. Шо стоїш, як ісусик? Бабу їбав? Ахванасій. Ги-и. Савка. А хочеться! Ахванасій. Ги-и. Савка. Хе, йобаний черепок. Дiя друга. Квартира Соломона з великими бра, консолями, камінами, і кандєлябрами. У квартирі Анжела, Жанна і Вероніка. Вони бавляться різними цацками, що їх так багато в квартирі у Соломона. Входить Соломон, просто і зі смаком одягнутий в домашнього фартушка. Соломон. Дівчата, хто буде чай пить, а хто кохфе? Анжела. Я кохфе буду. Жанна і Вероніка. Ми теж кохфе будемо. Входить Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва. Митродора Пилипівна. Я щаз була на діспуті, шо такоє щастя. Нічого, культурно побазарілі. Правда, лєктор був якийсь припездяний. Анжела. Я так думаю, шо щастся кожний по-своєму понімає. От у меня бил одін пацанчік, ми з нім стрічалісь, так он мнє всьо врємя свой характєр показував. Раптом відчиняються двері і в кімнату ввалюються Савка і Ахванасій. Вони в розхристаних тулупах, сопуть і дико зиркають по сторонах налитими кровю оченятами. Митродора Пилипівна (сама до себе). А гарний пацанчик, їбать мене в дишло... Савка (грізно). Анжела, тєбє двє мінути на размишлєнія. Наябуй кохфе і пиздуй за мной. Ахванасій (дивиться на Савку ніжним поглядом). Ги-и. Анжела. Ти посмотрі, какой он бистрий. Савка. Хорош пиздєть. Соломон. А хто ви такой, пришлі, матюкаєтесь тут, шо такоє? Савка. Та йоб твою мать, жидок, я тебе раз переїбу, в тебе залупа отвалиться. Ахванасій. Савка, та впизді його, шоб не базарив. Савка пиздить Соломона, Соломон відразу ж пада. Митродора Пилипівна (сама до себе). От ето удар. Савка. Шо, нравіца? На. Савка пиздить Митродору Пилипівну. Митродора Пилипівна пада, як мішок з гавном. Ахванасій. Так їх, дядя Савка! Савка (агресивно гарчить). Щас в ігру поіграєм. Цель ігри - вийті живим із боя. Всім стать к стєнє. Ахванасій. Га-га-га-га! (Регоче.) Вероніка. Савка, не пиздь, я не винєсу. Савка. Винєсєш. Савка пиздить Анжелу, Вероніку і Жанну. В результаті, на полу лежать пять тіл без ознак життя. Савка (чуха потилицю). Пиздєц, на хуй. Ахванасій. А тепер шо робить будем? Савка (шуткує). А будем хуєм груши збивать. Ахванасій. От погуляли ми сьогодні! Особєнно я іржав, коли ви тьолок пизділи. От піздєц! Савка (мєтко подитожує). В етой жизні так, Ваня: хто умнєє, тот і прав. Ахванасій. Ги-и. Завіса

Лесь Подервянський. До хуя масла На сцені стоїть гидко разкрашений кіоск з продавцем внутрі, біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило і врізується головою в кіоск. Мудило в цегейковій шапці. Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє? Захеканий мудило (лежачі долі). Там масла дохуя! Всі мудила. Де? Захеканий мудило. Там! (Помирає). Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає. Мудило в картузі (шуткує). Скорость охуєвающа. Мудила, які стоять поруч, тупо сміються. Мудило в блєстящєму пальті (впевнено і різко). Там масла дохуя! Мудило в блєстящєму пальті зникає в напрямі, в якому, по його підставі, знаходиться дохуя масла. Мудило в спортивних штанцях з авоською. Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить? Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають. Вбігає зразу пять здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають. Один з мудил. Ето кайф, марожено! Всі остовпіло дивляться їм в слід і стоять, мов хворі стовбняком. Мудило в цегейковій шапці (раптово скаженіє). За мной! Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння, переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до половини і з заздрістю дивиться їм в слід. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз. Продавець. Шо з нім такоє? Мудило. І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла зїси. З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки, де по де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда, вони повзуть раком, згинаючись під маслом. В очах у них щастя. Мудило в спортивних штанцях. А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєріла. Люда. Якщо б знать, можно було б на тачці подєхать. Я їбала, його так тащіть! Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящему пальті, вмурованого в масло. Мудило в блєстящєму пальті. Я всіх вас їбав, подонки, сємєро на одного, фашисти прокляті! Мудила посміхаються. Один з мудил. Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм. Продавець. Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє? Мудила (регочуть). Кастріруєм нахуй. З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка. Агресивна старушка (до старого). Шо сідіш, старий поц? Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить підрозділ виховательок дитячого садку. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цегейковій шапці. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту. Мудило в цегейковій шапці. Дівчата, задеріть спідниці, масладам. (Регоче). Одна з вихователек мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цегейковій шапці іспускає здавлений зойк і здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем масла під пахвою. Жінка (до продавця). Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший приніс звістку про масло). Арон, хто це? Арон. Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив. Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кіоска і завязує двері на дріт, ніг у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки. Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них в трамвай ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки полонеза Огінського і здавлені крики любителів масла. Завіса.

Данко Дійові особи Данко Натовп Дiя перша. Ліс, зроблений з папьє-маше. Входить натовп. Натовп дико і страшно реве. Подекуди можна почути обривки розлючених фраз типу: "Хлопці! Хорош ноги бить. Начальство очки гребе, а ми синці лопатою вигребаємо." Входить Данко та стріля з пістолету в повітря. Данко. Мовчать! Всі мовчать так, що навіть стає ніяково. Данко. Не розмишлять! Чмо японське! Іттіть! Голос. Та куди ж іттіть? Данко. Іттіть. Контра. Кто не хоче, вбю нахуй! Данко вириває з грудей сердце, яке світить карасиновим світом, і вимахує ним як фонарем. Голос з натовпу. Ні хуя собі! Данко. (Кричить.) Урааа! Вперьод, чмо японське! Всі біжать за Данком у напрямку протилежному тому з якого прийшли. Дія друга. Болото. Входить натовп з Данком. Данко. Іттіть! Голос з натовпу. Та вже мабуть прийшли. Данко. Контра. Не пиздіть. Іттіть. Голос з натовпу. Я їбав таку жизнь. Данко. Харош, пизда ваша мати. Шо поставали? Запопадливий голос з натовпу. Данко! Серце згасне! Справді. Серце в руці Данко починає гаснути. Данко кидає його з розмаху об кочку і затаптує ногами. Потім вирива у себа печінку. Печінка відразу ж починає горіти синім вогнем. Данко. (несамовито реве) Іттіть! Данко і натовп зниккають у напрямку протилежному тому з якого прийшли. Дія третя. Пустиня. Входить натовп з Данком. Данко. (шуткує) Вот ніхуйова пагодка. (Натовп мовчить) Данко. Шо мовчите? Га? Де Ізергіль, стара блядь! Голос з натовпу. Вчора здохла. Данко. (Невпевнено) Іттіть. Голос з натовпу. А не пішов би ти на хуй! Запопадливий голос з натовпу. Данко! Печінка згасає. (Данко кида об пол смердючу згорілу печінку) Запопадливий голос з натовпу. Данко! Нирки рви - вони горітимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять,але не так яскраво, як хотілося. Тоді Данко і їх кидає у пісок.) Данко. Що, падлюки. Тепер довольні? (Натовп мовчить) Данко. Тепер Вам піздєц! (помирає) Голос з натовпу. Ніхуя нє піздєц! Ми тут в пустині сад зробимо! Голоси. А вірно хлопці! А діло каже! Голос. Ураааааа! Вперед, чмо японське! Всі. Ураааааа! Завіса.

Лесь Подервянський. Нірвана Сюрреалістичні нутрощі котєльної, в якій, однак, затишно приваблюють погляд хазяйські полиці з кансєрвами, соліннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантєхніка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дістрофічними залізними ніжками. Далі за столом - подерті двері, на яких де по де нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження. Краще за все нам видно слово "Nirvana", яке по діагоналі перетинає двері, літерою "а" упираючись в коротке, але сильне як постріл слово "fuck". За столом сидять: хазяїн котєльної Вєніамін, якого друзі звуть лагідно Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, і апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий тєлєвізор "Sony" показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца, і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради. Депутат. (у тєлєвізорі). Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що без Росії нам, товарищі і панове, повний гаплик, що не ясно? (Зал засідань погрозливо гуде). Вєнік. Ну, оце я, хлопці, прихожу в котєльну, як всігда, дістаю півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, щоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидіть, наливаю собі стаканюру, і щось, знаєте, мені мішає, ну погано, тай годі. Я сюда-туда, ну наче хтось тут є і за спиною дивиться. Я тікі так різко повертаюсь всією рамою назад, йо-майо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться. Главноє, шо інтєресно, як вона туда попала? Двері ж зачинені. Хлопці, я сразу пойняв - це щось не те... А потім мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату і думав у піч кинути, а потім думаю: "Ні-і!" Йонатан, ну сам подумай, нашо воно мені? Так двері відчинив і у двір кинув на хрін. Так Свєтку на слідуючий день паралізувало!.. (Вареник при цих словах боягузливо хреститься). Йонатан. Цариця небесна, спасі і сохрані! Шурон. Ми якось ідемо з Бліном, коли оце біля гастроному, шо оце на углу... Ну оце там, де Героїв космоса і Героїв труда... Взяли портвейну, ідем собі. Блін каже: "Дивись назад, тільки потихеньку..." Я дивлюсь - отакенний кіт чорний за нами іде! Ми, значить, по Ворошилова і на Зою Космодемянську. Він за нами. Ми у двір, звідти бульваром і через Котовського на Павліка... Вареник. Якого Павліка? Шурон. Морозова! Іде, падлюка! Я так біля стіни стою, аж спина мокра стала, а Блін і каже:"Шурон, спакойно! Це він не по тебе, це він по мене прийшов". Так стоїмо, а він тоже стоїть і на нас дивиться, а чорний, як ніч, страшний! А здоровий, як вєніків собака! Коли це Шаленчиха іде, і сразу до мене:"Шурон, а який же ти зробився здоровий та красівий!" Ну-ну, думаю, ще тільки цього мені не хватало! Так дулю скрутив і в кармані держу, думаю, давай, базікай! Йонатан. А дулю нашо? Вєнік. А ти шо, не знаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловіків поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так біля цвинтаря живе? Я тобі так, Йонатан, скажу. Просто так нічого не буває. Вареник. Точно. Мені Туз книгу читав. Називається "Бхагаватгіта". Там тоже так написано... Йонатан. Шо Гіта, шо Зіта - всі тьолки прастітутки. Депутат (у тєлєвізорі). А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче...(У двері з написом "Nirvana" гупають). Йонатан (злякано). Хто там? Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по широкій горлянці Вєніка. Вареник. А шо там у тебе таке? Вєнік (тихо, зловісним голосом). Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, що там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр... Туз. Це отой, шо медекспертиза написала: "Тєло прожгло діван"? Вєнік (хрипко). Той самий. Йонатан. Та... Шо тіатр, шо гестапо - один хуй. Шурон. А ти шо, в тіатрі був? Йонатан. Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку вязати. То Людка приїбалась: "Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр". То пішли... Шурон. І шо? Йонатан. Та нема на шо дивитись! Одні підараси... Вєнік. Та, Йонатан, не пизди! Йонатан. Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, як їх, джіу-джітсу! А шо воно там робиться - хуй просциш... Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось... Депутат (у тєлєвізорі). Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян... Вєнік. І ото, буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить... Туз. То, мабуть, гестапівська вівчарка. Вєнік. Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантєрєї і дивлюсь собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдєл з собакою і каже: "Покажитє мінє етот відєомагнітофон". То я йому і кажу: "Откуда ти такой смєлий?" А він каже: "З Ракітного". Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять пять сантиметрів. А він каже до собаки: "Джек, фас!" То я йому кажу: "Давай сюда твого собаку! Я його порву!" Йонатан. Мені раз Шаленчиха казала... Вєнік. Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав... Йонатан. Ну шо? Вєнік. В Шаленчихи мандавошки. Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу:"Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: "Ігор, я хочу піва". Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: "Ігор, я хочу водки". Я їй кажу: "Шаленчиха, мені так не вигодно,"- а вона: "Какой ти скучний!" Це я скучний! А вона, блядь, весела! (У двері з написом "Nirvana" гупають). Вєнік (з пяним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері). Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе. Туз. А ти шо, читав? Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: "Люда, ми так не договарювались". Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатан, ті стєнки, книги - то все дурне діло. Всякій рємонт надо починати з сантєхніки. Туз. Ти тоже, Вєнік розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили? Вєнік. Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну їй бо, не брешу! Не вірите? Я можу гавно показать! Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію. І саме в цю мить входить Шаленчиха. Вона здорова і гарна молодиця, її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха "робить"; б) у Шаленчихи мандавошки,- ми схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба мандрівних "човників", під пахвою - журнал "Парад". Привіт, "Компана"! Я вам почитати принесла! Йонатан. А ти вмієш? Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно хрумкає огірком). От дивіться, що тут написано (розкриває журнал "Парад" і читає вголос). "Я, конєчно, нєкотороє врємя очєнь плотно тусовала. Но єслі хто думає, шо бить суперлєді лєгко, то ето ашибка". Вєнік. Но і трудного тоже нема ніхуя. Шаленчиха. Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь трудная. Осьо, дивись! (Читає). "Кстаті, благодаря опщенію з тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт". Йонатан. А тебе зато Шаленчиха всьо молодіт, яку б хуйню ти не наділа. У двері з написом "Nirvana" гупають, за дверима чути скавучання собаки. Дєпутат (у тєлєвізорі). Росія і Біларусь - це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет:"В одній хаті - одна правда, й сила, і воля". Гупання, скавучання і депутатська промова зливаються в єдину какафонію. Вєнік. Живу, як в дурдомі. Вчора жаба, сьогодні - ці привиди гестапівські!.. Вареник. А зуби тобі хто вибив? Вєнік. Зуби - то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько двері відчиняю носаком. В хаті його радіхони сидять. Я зразу сокиру в стіл:"Ось-ось-о тобі!" Питаю:"Де ваш казьол?" Шурон. А вони? Вєнік. Та нічого. Я взяв діньгами. Гупання в двері і скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку. Вареник (злякано). Блядь, це німці! Пацани, точно! Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Ніцше про таке написано? Йонатан. У Ніцше написано:"Не бздо в каністру!" Вєнік підбира з підлоги важку і гарну деталь сантєхніки, зроблену з нєржавєйки, і становиться в античній позі біля дверей. Хлопці озброюються арматурою, Шаленчиха без всяких зусиль дістає з клітчатої торби важкі тіски. Гупання, скавучання, приглушені матюки. Шурон. Шаленчиха, а шо ти тіски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш? Шаленчиха. Те, про шо ти подумав. Твої яйця! Під напором потойбічних сил двері з "Nirvan-ою" відчиняються. До котєльної входять істоти, котрі зникли за цими дверима хто зна коли. Це Буратіно, Пьєро, Мальвіна, батько Карло, Дуремар, Карабас-Барабас і пудель Артемон. Всі вони мають дорослий (якщо не сказати старий) вигляд. Буратіно має алкоголічні набряки під очима, червоний ніс з синіми жилками і невиразного кольору очі. В танцюючих руках він несе здоровенний золотий ключик. Пьєро схожий на Вертинського після повернення з еміграції. Мальвіна - це типова нетвереза вокзальна повія пенсійного віку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Діда Мороза, борода волочиться по брудній підлозі. Батька Карла везе на інвалідному возику Дуремар, єдиний з усієї компанії, хто зовсім не змінився. Замикає процесію облізлий і сивий пудель Артемон. Мальвіна (ігриво задирає спідницю, під якою виявляються неапетитні чулки та резінки). Ну что, рєбята, займемся аріфмєтікою? Йонатан. Йдьош до женщіни - возьми пльотку! Карабас-Барабас (тупо). Пльотку в сємь хвостов... Пльотку в сємь хвостов... Дєпутат (в тєлєвізорі). Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя - іскрящійся фонтан... Кінець

Дійові особи Павлiк Морозов, атлетичний юнак, нордична краса i гiтлерюгендiвська зачiска; одягнут просто i зi смаком: в бiлу сорочку i короткi шкiрянi штанцi; з рiзних бокiв Павлiк Морозов перетягнутий мiлiтарними шкiряними ремiнцями. Сава Морозов, батько Павлiка Морозова, скупий i хтивий куркуль. Щукiн, друг Сави, такий же мудак, як i вiн. Пєлагєя Нилiвна, жiнка Сави Морозова, мати Павлiка Морозова; гарна, ще не стара жiнка, схожа на мать Батькiвщину з вiдомого плакату. Павєл Власов, побочний син Пєлагєї Нилiвни, здоровенний, схожий на Кiнг-Конга мужик, сильний i неймовiрно тупий. Генерал Власов, полюбовник Пєлагєї Нилiвни, батько Павла Власова, фашистський перевертень i таємний агент Канарiса. Канарiс, шеф абверу Третього Рейху, в трагедiї не зявляється. Фiлiн, здоровенна i жирна сова, виконує обовязки агента генерала Власова. Учитель атеїзма, плюгавий мужчина в бухгалтерських нарукавниках. Альонушка i Іванушка, фольклорнi потвори, iснуючi в нашiй пiдсвiдомостi. Зєвс, божествєний вождь i вчитель, в трагедiї не зявляється. Сфiнкс, кровожерна, пiдступна i хтива мiфологiчна потвора з пазурами, крилами, цицьками i пиздою. Микола Островський, слiпий пророк храма Аполона. Сука i Блядь, кровожернi химери помсти, богiнi гiвна, мух i менструацiй, так званi еpiнії. Клiмакс, вiсник богiв, насилаємий на Суку i Блядь. а також: пiонери, куркулi, фашисти, блядi, примари, чорти, дракони, горгони i медузи. Дiя вiдбувається в глухiй сибiрськiй тайзi пiд час Другої Свiтової вiйни. Дiя перша. Величний хвойний лiс з мхами, лiанами, ялинами i кедрами. Де-по-де до них самiтньо тулиться берiзка. Чути пiонерський горн. Через чащобу продирається пiонерський загiн. Сховавшись за сосною, на загiн зловiсно уха здоровенний Фiлiн. Фiлін. Угу-угу-угу! Павлiк Морозов (пiдходить до Учителя атеїзма,який веде загiн). Я знаю, Це фашист угука на соснi. Склада вiн карти наших болотiв, Щоб переслати їх Гудерiану. Філін. Угу-угу-угу! Вчитель атеїзму. От падла! Шкода, маузер свiй дома я забув. Філін (iронiчно). Угу. Павлiк Морозов. Узнать вiн хоче тайни пiонерськi, А потiм побiжить i закладе Гудерiану всi секрети нашi. Учитель атеїзму. Ти перебiльшуєш, Павлуша, Як завжди. Скорiш за все Ексгiбiцiонiст забрався на сосну. Дiвчаток недозрiлих наших хоче вiн Злякать з сосни зненацька видом хуя. Чого робити там фашисту, не пойму я. Філін. Угу. Павлiк Морозов. Це знають ще у яслах малi дiти, Що лучше перебдiть, нiж недобдiти. Катаймо на сосну, стягнем його за яйця І спитаєм документа. А як не покаже, То почнемо пиздить. Ото натiшимся. Я пиздити люблю - людей, також Жiнок, курей, свиней, собак. Особєнно Я кошенят люблю топити. Як приємно: Сидиш собi спокiйно на вiдрi i палиш люльку, А воно маленьке i дурне все тичеться у сраку. Так хорошо, що пiсню заспiваєш. А потiм їх лопатою порубиш на шматочки Та й викинеш к хуям. Нєт, все-таки Природу я люблю, i родiну, берьозку i рябiну Люблю я куст ракiти над рiкой. Філін (з дерева). Край родной, навєк любімий, Гдє ж найдьошь єщє такой. Вчитель атеїзму. От бачиш! Нашi там. А ти: Кругом шпiони. Ето снайпєр, молодой боєц. Павлік (бере в руку здоровенну ломаку). А як шпiон - тогда йому пiздєц. Павлiк кида снаряд Фiлiну в голову, Фiлiн пада з страшним стуком, як мiшок з говном. Павлік (бере Фiлiна за ноги. Передразнює вожатого). Снайпєр, молодой боєц, А как же! Прямо ворошиловський стрiлок. Павлiк з розмаху пиздить важким Фiлiном об берiзку, якiй зовсiм недавно признавався в любвi. Берiзка ламається. Учитель атеїзму (до дiтей). Дєті, Сєйчас ми всє хором плюнєм на цього Фiлiна: Раз-два-трі! Дiти хором плюють i сразу ж запєвають весьолу пiсню про кузнєчiка. Обряд очищєнія на цьому заканчівається, i загiн, ламаючи на своєму путі дерева, суне в тайгу, залишаючи за собою дохлого Фiлiна, поламану берiзку, бички, консєрвнi банки i гандони. Мякою тигристою ходою входить Генерал Власов. На ньому красивi синi галiфе, шашка i папаха. Власов (помiча Фiлiна). От, блядь! Таки, мудак, нарвавсь! І знов я без связного залишився. А йобаний Канарiс, мудозвон, Пиздить в своїй єбучiй шифрограмi, Що Фiлiну Залiзного Хреста присвоїв Фюрер, Мабуть, вже посмертно. (Власов пiднiма Фiлiна за ноги.) Ну шо, падлюка, щє не охладєл? Філін (вiдкрива одне око). Канарiс нє пiздєл? Генерал Власов. Шоб ти сказивсь, ушастий долбойоб! Так налякав, що я ледь не усрався В свої красивi новi галiфе І нову вєщь красiву чуть не спортив. Докладивай мерщiй. Філін. Я узнав маршрути Тих наглих пацанiв в коротких штанях, Що об берiзку пиздили мене. Вони iдуть на дальнiї болота, В яких усяка водиться гидота. Учитель атеїзму їх веде, Щоб довести, що це все предрасудки, Що чорт - це видумки, вампiри - пянi шутки, А привидєнія - бєсстиднi простітутки, Якi за рубь залізуть в склєп сiмєйний. Їм поїбать, що там жмури лежать, Безнравственi подорви. Власов. Ну-ну, вже розпиздівсь, Пташиний гуманiст, Жан-Жак Руссо. А сам Передавив i виїбав Усе, що в лiсi меньш за тебе. Диви, яка пустиня навкруги: Нi зайчика, нi мишки, нi бiлочки. Філін. Зато гадюки єсть i кровожерна рись. Жить стало лучше, стало вєсєлєє, Тепер жить стало просто заєбiсь. Власов. Ходiм, ушаста блядь, за цими мудаками. Вони шукають те, чого нема, Щоб довести, що його не iснує, Так часто мiстики доведені до краю Шуканням чорта думають, що раз його нема, То нема i бога. А пiсля цього сруть у алтарi i дароносицю. Аж тут приходить чорт у синiх галiфе. І саме час задуматись, що раз вiн появивсь, То й бог десь рядом ходить. Люди, люди, цi дурнi козли! Як остопизділи менi мiстичнi блядi, Обвiшанi восточною хуйнею, Що перед тим як взяти хуй у рота Повинна привести себе у резонанс З ефiром свiтовим. Кiстлявi атеїстки, Що лекцiї читають кугутам про Марс i iншу поєбєнь, А кугути їбуть їх довгими сумними вечорами Десь пiд коморою, а та тiки сопить, А крикнути стiсняється, падлюка, Бо з города приїхала, в костюмi, І дулю накрутила в головi. Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну. Та i клiкуши тоже хороши - Стоять на цвинтарi, простягши загрiбайла, А як не даш їм грошей, то сєйчас Обматюкають i плюнуть на пальто, Що i хiмчистка потiм не почистить. Куди не кину оком стомленим - Кругом хуйня. Заябують мене Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть, Розпатлана самиця злоєбуча, Що верхи на скаженiм бугаї Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових У нiкуда; або духовнiсть смирна Що перстами, покрученими от поліартрiту, Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм Залiзо ржаве лежить у рiзних позах І гнила картопля. О, блядський смисл життя, Якщо ти єсть! Філін. Ти тоже розпиздівся на весь лiс, начальник. Ну просто романтiзмом повiяло І Байроном набзділо трохи. Що ж ти не пiшов в поети, А подавсь в шпiони? Власов. Справа в тому, mein lieber Совушка, Шо поети разлiчними стiхами Нам обяснялі мір. Но основна задача в том i состоіт, Щоб мір цей пєрєдєлалі шпiони. Голос з лiсу. Ау! Ау! Власов. То Пєлагєя, Вона у лiс по ягоди пiшла, Втiкла iз дома, щоб синок не пиздив. Вiн їх обох пиздячить, маму й тата, Хiба це жизнь - щодень приходить пяний І батька з матiрю халявами по пицi виховує. Філін. Та отруїти надо. Власов. Ха! Його труїли ми неоднократно, Та вся отрута в його органiзмi В мить перетворюється На шмурдяк молдавський. Гiвно, яке вiн їсть, у ту же мить Утворюється бiлоснiжним салом. Входить Пєлагєя Нилiвна, мать з великої букви, ум, чєсть i совiсть нашої епохи iз слiдами билої краси на лiце i тєлє. Пєлагєя (ридаючи, до генерала). Мiй любчику, яка хуйова жизнь! Хотiлося б, усе в пизду пославши, Вдвох милуватися у банi на полицi І вiничком любовно пиздитись І сьорбати чайок. А замiсть цього У тебе развєдка, Фiлiн, пiздобол Канарiс, А у мене - мiй чоловiк, алкаш i бабнiк, І два сини, епiчєскіх гєроя Бодай би їх побили метастази! Філін. Я знаю, храм стоїть серед болота, А в храмi домовина на цепу. Про це не знає жодная сволота, Шо в домовинi тiй слiпий пророк живе, Зовуть його Микола. За життя Хуйнi вiн рiзної навигрiбав довкола так дохуя, Що свiтлий Аполон, якому поїбать обично На страждання припизденого нашого народа, Раптово зглянувся І швидко ослiпив Миколу стрiлами, Щоб той не бачив бiльш пiздоватiзму І не страждав бєссмислєнно, Як ми усi страждаєм. Ходiм до нього, Вiн навчить нас волi Аполона i скаже, як нам жити, бо нема нiякого терпiння. Так дальше жить нiльзя! Скрiзь долбойоби! Навiщо, мама, мудрая сова, мене ти народила! (Фiлiн бється головою об сосну, сосна ламається.) Власов. Ну-ну, main libber совушка, не плач, Прийде Гудерiан i з ним дядько Канарiс, Мiшок смачних засмажених мишей вони тобi подарять. Чути страшне рипiння дерев. На галявину, ламаючи дерева, виходить Павєл Власов, здоровенний, схожий на Кiнг-Конга, мужик з сокирою на поясi. Павєл Власов пиздить себе обома руками в груди, якi iздають звуки, нiби в зонi пиздять по рельсу. Всi ховаються. Павєл Власов (страшно ричить). Мать! Мать! Мать! Власов. Ну, бля, пiздєц! Пєлагєя. Тихiше, бо як побачить, То зїсть усiх, а Фiлiном закусить. Власов (з гордiстю). А всьо-такі синок на мене схож, Його би в ПТУ чи в iнститута, А так немає смисла нiкакого, Що вiн пиздячить лiс i розриває Навпiл шатунiв i греблi рве. Дiяльнiсть пиздувата. Філін (здогадався). Ха! Вiн лишняя людина! Павєл Власов меланхолiйно лама об колiно вiковiчнi сосни. Раптово помiчає нашу компанiю i iздає страшне кiнг-конгiвське гарчання. Наляканi радіхони разом з жирною совою безпорадно бiгають у монстра мiж нiг i вiд жаху страшно кричать. Причому пiдступний Власов-батько, вiдступаючи, заманює синка до оркестрової ями. Зi звуком скинутого з дзвiницi дзвона Павєл Власов валиться в яму на фаготи i контрабаси.

Дійові особи Іван Опанасович Харченко, літературознавець. Гриць Якович Вареник, тоже літературознавець. Чорт, трансцендентна сила у вигляді рогатого упиздня у ватніку, ватних штанях і кирзових чоботях. Хуна, особа жіночої статі. Сало, їжа Івана Опанасовича і Гриця Яковича, заповнює простір між шкірою та мясом свині, на вигляд біла, на смак жирна речовина. Портвейн, напій, який Іван Опанасович і Гриць Якович пють вранці, вдень, ввечері, а також вночі. Дія перша. Кімната в общазі, в котрій живуть аспіранти, Іван Опанасович, Гриць Якович і сало. В кімнаті - дві кроваті, тумбочки і стіл. За столом сидить Іван Опанасович і їсть сало. На кроваті лежить Гриць Якович Вареник у стані алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру. Іван Опанасович. Щось випить хочеться, блядь, де ж взять гроші... (до Гриця) В тебе гроші є? Гриць. Єсть. Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, я завтра утром тобі віддам. (Гриць мовчить...) Іван Опанасович. Чого мовчиш, гроші є? Гриць. Єсть. Іван Опанасович. Дай три карбованці, завтра утром віддам. (Гриць мовчить...) Іван Опанасович. Чого мовчиш, гроші є? Гриць. Єсть. Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, завтра утром віддам. Чого мовчиш? Гриць. Та жалко... Деякий час обидва мовчать. Іван Опанасович. Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу. Іван Опанасович кладе сало, сідає до машинки і пиздить її по клавішам. Іван Опанасович. Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усі. (до Гриця Яковича) Ти "Перець" читав? Гриць. Ні Іван Опанасович. Очєнь даже напрасно. Там такі хохми єсть - вссатися можна. Там і моє тоже єсть. (Продовжує пиздить по клавішам, потом видира бумагу і комкає її). Ну його к хуям, краще я оповідання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардію. (до Гриця) Ти читав Маладу Гвардію? Гриць. Ні Іван Опанасович. Напрасно, там тоже хароші хохми єсть. Іван Опанасович пиздячить по клавішам. Гриць Якович (меланхолійно). Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна. Іван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавішам, потім імпульсивно видира бамагу з машинки і зникає в сортирі. Входить Хуна. Хуна. Я не опоздала? З сортиру чути огидливе пердіння. Хуна робить вигляд, ніби нічого не чула. Хуна. Ви тут сідітє, а на дворє такая пагода стаїть. З сортиру чути огидливе пердіння. Хуна робить вигляд, ніби нічого не чує. Хуна. Я прямо не знаю, что ета вєсна со мной дєлаєт. Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чати якесь шарудіння. Трохи згодом зявляється Іван Опанасович застьобуючи штани. Він розпарений і страшний. Хуна. Ізвінітє, можна мінє? Іван Опанасович. Ха! Мерсі. Хуна, спокусливо посміхаючись, зникає в сортирі. Іван Опанасович у роздумі чуха собі живіт. Іван Опанасович. Я в армії так наїбався, Гриша, - їбать мої віники. З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибігає, збиває з ног чорта, який щойно заходить у двері і вихуром зникає у недрях гуртожитка. Іван Опанасович. Блядь, що вона злякалась, - гівна не бачила? Чорт загляда до сортиру, мрійливо махає хвостом і клаца язиком. Чорт. Ну ти і среш, Ваня. Іван Опанасович. А хулі тут такого, ну посрав. Чорт. Ну розсказуй, як живеш, як жінка. Іван Опанасович. Та пішла вона на хуй! Чорт (співчутливо). Шо такоє, Ваня? Іван Опанасович. Та вже місяць менструації не було - мабуть забєрємєнєла. Чорт. Так радуваться ж нада, Ваня! Іван Опанасович. А хулі радоваться? Я її три года їбав як врага народа і вона не бєрємєніє. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живіт. Чорт. Шо таке, Ваня? Іван Опанасович. В неї матка не держить. А забєрємєла, сука, коли я сам в Києві, а вона в Лохвицях. Обидва мовчать. Чорт в роздумі крутить хвостом. Іван Опанасович. Я не зате, мені інтєрєсна, хто її виїбав - вона ж втричі за мене ширша, ще й окуляри носить. Хє!, інтєлігєнтка, блядь, - у Лохвицях заврайоно. Обидва мовчать. Чорт (спокусливо). На блядки підем сьогодня? Іван Опанасович. Та шо я, пацан? Я в армії так наїбався, що противно згадувать. Я вобщє ото їбаться не понімаю - ну шо тут такого? Штрикаєшь, штрикаєшь, а спроси - на хуя? Я б краще вина б ото випив... Чорт (не скільки не здивувавшись). Давай стакани. Чорт вийма з ватніка кілька пляшок портвейну. Гриць Якович, який до того лежав смирно, як небіжчик починає нервово перекидатися на простирадлі, бо гадає, що про нього забули. Чорт розливає, Іван Опанасович ріже сало. Чорт. А шо ж ти, Ваню, далі робитимешь? Іван Опанасович. А шо. Щас дисертацію напиздячу і у Броварах дом куплю за 20 тисяч. Я ото блядські ті квартири не панімаю - ну шо тут такого? Ото меблю купують, позвуть у гості і сидять, цілий день пиздять, а жінка собі пизду чуха. Гриць. А що ж робить? Іван Опанасович. Я люблю, щоб у мене хазяйство було. Кабан, та то та сьо. Вона, курва, звикла там у районо пиздіти, а кабана годувать нада. Сатана (продовжує спокушать). Ваня, а може ну її к хуям ту дісєртацію, давай к блядям поїдемо на діскатєку. Щас хароші бляді там єсть. Я хату зняв на Барщоговці - можна хоч тиждень не вилазить. Іван Опанасович. Е-е, то не можна - начальник буде пиздіть. Сатана. А ми йому скла товченого підсипемо в бутерброди. У нього жінка ревнива - подумають на неї. Іван Опанасович. Та воно можна, та у тіх блядєй, я думаю, і тріпер є. Сатана. Ну, то давай поїдемо, Ваня, в кафе "Ластівка", приєбемося до армян і пизди дамо. Іван Опанасович. Та воно можна, але ж там міліція, я думаю. Сатана. А ми і міліції пизди дамо, а потім похуярим у Дубки і все там на хуй рознесем. Іван Опанасович. Ге! Дубки - то далеко іти надо. Сатана. А ми на таксі. Іван Опанасович. Нє, то дурне діло, я ото краще сала поїм... Іван Опанасович жре сало і запива портвейном. Сатана (з слізьми в голосі). Ваня, ти хоч плану покури. (З надією лізе до кишені) Ось тут у мене є гаарний, диви як пахне - а-а-а-а. (Сатана з насолодою нюха план і крутить хвостом) Давай накуримося і підем якусь хуйню зробимо. Іван Опанасович. Та я їбав його курить - від нього хуй не стоїть. Сатана (плаче). А навіщо тобі щоб стояв? Іван Опанасович. O ! Як це навіщо? Заїбав! Гриць. Блядь, де ж та Хуна поділась? Казала вчора, що буде зі мною жить, а сама втекла. Іван Опанасович. Та біс їх зрозуміє тих Хун, оно, краще, вино стоїть - пий. Всі випивають. Сатана. Ваня, а може вона щас прийде, то ми Швецію зробимо? Іван Опанасович. Яку це швецію? Сатана (спокусливо). Ну, хе... Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе - інтєрєєсно! Іван Опанасович. А ти що робить будеш? Сатана. А я так подивлюсь. Іван Опанасович. Нє, то не можна. Вона комусь розкаже, нам тоді всім піздєц. Скажуть "Іван Опанасович Харченко замість дисертацію про Шевченка писать зробив в общєжитії гнєздо разврата". Сатана. Не скаже. Ми її вафлями нагодуєм, голову відріжем і закинем до студентів, та всі подумають, що то негри. Іван Опанасович. Ууууу... Я на тих негрів дивиться не можу. Чоорні, а нааглі. Їде в автобусі і чита якусь книжку не по-нашому - хуй проссиш. Тільки оченятами - зир, зир. А тьолок наших їбуть. Та, дура, пащеки пороззявляють і їдуть з ними в Африку чи якусь Гвіану йобану, а негру шо? Поїбав, надоїло, потім їзїв - і всі діла. Вони своїх не так люблять їсти, як наших - наша баба потіє менше. Гриць. І все одно пизда ставридою бздить. Всі троє замислено мовчать, переварюючи інформацію Гриця Яковича. Сатана. Ваня, а памятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотів - аж душу заклав. Іван Опанасович. Ну як?! Сатана. А казав жеж: "Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, - то я тобі служить буду і всіх геть чисто позакладаю". А сам противний, слина тече з рота, зубів нема, а у вухах вати з пів кіла стирчить. Іван Опанасович. От ніхуя такого не помню. Не було цієї хуйні. Сатана. Ну як же, Ваня, не було, када імєнно шо було. Казав: "Я як молодий буду, то не буду більш всякої хуйні робить, - у поліцаї вступати, сало їсти і таке інше, а буду ізучать три стадії духа, шоб потом кричать: Остановісь, мгновєньє - ти прєкрасно!" - не ти скажешь? Хто казав: "Буду Ніцше читати, а потім превозмагать в собі поца, їбать по ночах дику вовчицю і в Ганконзі дурний план курить", шо, не ти? Хто казав: "Покину це сало хуйове, а буду ананаси і бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижі і через їх пойму тщету зусиль", не ти? Іван Опанасович. А щоб ти зїв і не пиздів. Гриць Якович (шуткує). Я тарілку супу, а ти кінську залупу! А-га-га-га! (регоче). Сатана. І я тоже дурень - сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм. Чорт наливає шмурдяку, відрізає сало, передразнює когось: "Астанавісь, мгнавєньє, ти прєкрасно!", потім випиває шмурдяк, закусує салом і кривиться. Гриць Якович (співчутливо пиздить чорта по спині). Шо, не пашло? Чорт. Та пішов ти на хуй, не пішло. Гриць Якович (шуткує). А я і так на ньому сиджу - тільки ноги звисають. Чорт (розлючено плює на підлогу). От тільки і навчився, що срати як бегемот. Он навіть хуни тікають. Іван Опанасович. Я їм не винуватий, що вони дурні. Чорт. Ну, а якщо всі повтікають? Іван Опанасович. Нехай тікають, вони мені не нужні. Чорт. Ну і сиди тут з своїм салом, кабан йобаний. Іван Опанасович. От ти в нас дуже інтєлігєнтний, що не слово - то матюки. Чорт іде до дверей. Раптом двері відчиняються і в них входить Хуна. Хуна. Ви тут сідітє, а на дварє какая пагода стаіт! Я вот нарочно вийшла, трохи пагуляла, - так шо ета вєсна са мною дєлаєт! А ви чєго тут сідітє? Гриць Якович (шуткує). Тебе чекаєм, Швецію робить. Хуна. А што ето такоє? Починає тихо грати АББА. Всі, в тому числі і чорт, мовчать. Хуна (наївно). Нє, ну чесно, рєбята. Іван Опанасович (спльовує). Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе - інтєрєєсно! На, ось, сало їж. Хуна, Гриць Якович і Іван Опанасович жруть сало. Чорт заглядає в сортир, спускає воду і зникає. Спущене гівно, веселі звуки АББИ і чавкання трьох створінь зливаються в єдину симфонію. Завіса.

ійові особи Гамлєт, датський кацап. Маргарита, мати Гамлєта. Привид, страшне чудо, старанно прикрите замизганим в багнюку і сукровицю простирадлом. Клавдій, хтивий дядько принца. Зігмунд Фрейд, відомий психіатр. Дiя перша. Берег моря. Чути розбещенi крики морських птахiв, ревiння моржа, а також iншi звуки, iздаваємиє різною морською сволотою. Входить Гамлєт, вдягнутий в зручну приємну товстовку і такі ж самі парусинові штани. Гамлєт красиво підперезаний вузеньким шкіряним пояском. Він босий, бородатий і пацаватий. В руках у нього дебелий дрючок. Гамлєт. Як остопиздило купатися мені. Чи може іскупатися? Купатись чи не купатись? Блядські ці питання зайобують. То може, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляєм хуярити, аж поки за буями в очах не потемніє? Ну а згодом? Про наслідки можливі не подумать? Один лиш тільки раз і вже крадеться піздець з своєю усмішкою хижой. Простуда, геморой, чіряк на сраці, запльована підлога, лікарі, від шприца гематоми і могила... На ній брудна Офелія вонюча та купка маргаріток, а під нею лежить той фраєр, що любив купатись. Такіє варіанти єбав я в рот і в носа. (Гамлєт харка у море і його дрючком пиздячить.) Входить Клавдій, хтивий дядько принца. Клавдій. Мон шер Гамлєт! Ходімо в кабінєт. Канхвету дам тобі я посмоктати. Канхвета очєнь класна, Тузік вкусний. (Клавдій гидотно плямка, ізображая вкусний нехуйовий Тузік.) У ту же мить із моря вилазить Привид у брудному простирадлі. Привид. Не вір, мій сину, цьому підорасу. Канхвету ту тобі він в жопу встромить. Клавдій. А-а-а-а!!! (Тікає.) Привид. От бач, злякався, йобаний сцикун. Він обісцяв мене на полюванні, коли я міцно спав. Підступною рукою він в ухо спрямував брудного хуя. І скосопиздила моє прекрасне тіло смертельная гангрена. Помсти хочу! Побачить цю падлюку на параші, за грою в півника з неголеним убивцей, або в канторі сраним інженером, або у юрті раком на підлозі татари шоб його єбали в сраку! Гамлєт. Не можна мстить. Повинні ми любити всіх підорасів, злодіїв, убивць. Бо кожний з них - народ, всі - богоносці. Привид(іронічно). То може ти і мяса не їси? Гамлєт. Ні, не їсу я мяса принципово. Я тільки випить іноді люблю, бо ми народ широкий і гостинний і випити ми можем дохуя, намного більше інших інородців, жидів та басурман. Привид. Хуйова мода. Пробзділось шось у Дацькому князівстві... Коли я був царем, єбав я в жопу всіх богоносців в купі з Львом Толстим. Но це, конєшно, в смислє пєрєносном. Бо підорасів, з дєтства не любивши, посилав їх на хімію єбошить на благо Батьківщини. О часи, о Данія нещасна! Гамлєт. Ви, батьку, там привидом вже зовсім заєбались. Шось пиздите таке, що не просцяти і за цілий тиждень. Я же вам сказав, що мститися не можу, бо всі люди - це браття на землі, окрім жидів, татар, масонів, негрів, білорусів, которих я ненавиджу. В цілому я ж гуманіст, не те шо ви, папаша. Вам тільки би горілки засадить та мамку бідну на печі єбати, аж дим із хати йде. А потім чаю посьорбати і кидати сокиру в паралізовану бабуню, в унітаза хуярить чобітьми і так же много другої хуйні за вами замічав я. Навіщо ж вам було родного брата, слабкішого за вас своїм здоровям, примушувать лизати вам мінєта? От він і єбанувся, бідолашний, і це не дивно. Мати моя, бідна, ненавиділа вас, як я жидів. Мене ж, синка хорошого, любила і часто пестила. А я із нею грався у котика та білочку. Ви, батьку, пиздуйте в ваше море та хутчіше, бо я дрючком переєбу єбальник щє й дядька позову і ми з ним разом таких піздюлєй вам понакладаєм, шо Данія здригнеться. Привид. Сучій сину, хуйовий нєдоносок! Так на батька! Таку хуйню казать! Чом не втопив я тебе в малафї як ти родився? Чом не засунув в жопу головою і задушив? О курвяча сімейка! Зажди ж у мене! (Привид топиться у морі.) Гамлєт. Папаша блядский, в доску заєбали. Піти би випить в барі шампаньйоли, бо в сурлі мов коти понасцикали і несвідомо хочеться лизати шершавим язиком гарачі зуби...(Гамлєт уходить, моржі ревуть, птахи кричать, море шумить.) Дія друга. На сцені збоку стоїть рояль "Стенвей". На ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку. Над ними герб висить національний. На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмідя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки. На кріслі сидить Маргаріта, мати Гамлєта, і вишива комірець в косовороточці. Вона наспівує "Камаріки". Непомітно, мягкою ходою підораса, входить Клавдій, хтивий дядько принца. Клавдій. Сьогодні я гуляв на датськом взморє з твоїм синком красівим. Я канхвету хорошу очєнь, вкусную, єму давав, но он нє взял, муділа. Маргарита. Какой чудак, єй богу... Клавдій (сам до себе). Я виєбу його. (До Маргарити.) Канхвєта Тузік, очєнь нє хуйова. Маргарита (лагідно). Бешкетнику... Клавдій. Чимсь бздить у кабінеті, неначє хтось насрав нечистоплотно. Відкрийте хвортку, хами, щоб пробзділось. Підскочивши, два хама в косоворотках і чоботях швиденько відкривають хвортку і в нею в ту же мить влітає Привид. Привид. Ага, падлюки! Всім скидать штани і стати раком! Щас піздець вам буде, слівайте воду, йобані масони, чи як вас там. Клавдій, Маргарита і хами виконують накази Привида, який дико регочє і літає по кабінєту. Клавдій. Мій Привиде, ніякої хуйні не робим ми. Ко всєм жидомасонам іспитуєм злобу і ненавість і каждий день національні гімни на балалайці хором ісполняєм. Бояться нас жиди та басурмани, престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі. Довольні хами, ситі в них єбала. Гораздо мєньшє стало підорасів, єбошать всі вони як папа Карло на хімії в Черкасах. Лєсбіянки - усі на Соловках. Входить Гамлєт. Він в сраку пяний. В одній руці у нього дрючок, а в другій - шампанське. Привид. Дивись, мій сину, це - жидомасони. Ти запиздяч дрючком їх по печінці, потом мєнє доложиш. Шо не ясно? Гамлєт. Папаша, всьо буде в лучшем відє, не хвилюйтесь. Гамлєт пиздить усіх дрючком: пиздячить герба з ведмедєм, потім заливає шампанськоє в рояль і шпроти запускає туди ж. І по роялю пиздить дрючком. Рояль гуде. Привид. Мій сину, то рояль, а не жиди, його не надо пиздить. За валюту його я купував. Гамлєт. Єбав я всє роялі, і валюту, і всіх жидів. Гамлєт пиздить Привида дрючком. Привид пада. На полу лежать трупи, попижжені Гамлєтом. В роялі тихо плавають шпроти. Входить Зігмунд Фрейд. Його окуляри таємничо блищать в темноті. Гамлєт (потихеньку починає тверезитись). Ітоги подвєдьом. Упиздив тата. І мамку запиздячив з рідним дядьком. Попиздив мєбєль ценную, герба національного хуйнув. Усюди смерть, розруха. Не буду більше пити я, хоч, правда, яка розумная цьому альтернатіва? Ех, блядська Данія! Піздєц всім сподіванням... Гамлєт рве на собі толстовку. Тихо грає музика, приємний голос співа "Яблучко". Зігмунд Фрейд підходить до Гамлєта, коле його шприцем у сраку і уводить до божевільного дому. Hа сцені зявляються семеро матросів в жахливих чорних бушлатах. Пісня "Яблучко" переможно шириться. Під веселі звуки "Яблучка" матроси мовчки страшно відбивають чочотку. Завіса.

Дійові особи Свирид Опанасович, дєдка. Химка, бабка. Валька, онука. Джек, песик. Мурзік, котик. Вєра і Надєжда, мишки. Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, дослідники калу. Дiя перша. Хата Свирида Опанасовича - забацане місце, куди рєдко ступа культура. З вікна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна проносяться зграї ворон, драконів, крилатих клопів і летючих пацюків. В ці хвилини в хаті темніє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках і шапці-ушанці, за спиною у нього ружжо, біля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсім не важко. Вінчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається під стелею. На крокодилі де-не-де приклеєні ярлики готелів і закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишені коробочку калу, нюхає її, чха і кладе в кишеню назад. Входять мокрі і брудні дослідники калу Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, вдягнуті у все резинове. В руках у них прибори, якими міряють кал. У Саломона Самсоновича під пахвою невеличкий забитий дракон, він швиряє його на стола, як магазінну курку. Саломон Самсонович (до діда). Скажи бабі, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками - то, шо нада! Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпані кровю зелені крильця. Свирид Опанасович. Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки мясом римигають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува, цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!.. Саломон Самсонович. А щас? Свирид Опанасович. Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема. Африкан Свиридович. А щас чого не улітають, діду? Свирид Опанасович. Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас! Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обізяна. вдягнута у просте, охайне платтячко. Валька. Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше... Шо за ностальгія, чого вам щас не хвата, тюрми? Свирид Опанасович. Мовчи, обізяна йобана, шо ти понімаєш? Африкан Свиридович (мрійливо лапа дракона). Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата. І шо воно далі буде? Саломон Самсонович. А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмірів, шоб прогодувати свої сімї. Африкан Свиридович. Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичі. Саломон Самсонович. Шо ви хочете. Африкан Свиридович ? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся. "не кончається". Свирид Опанасович (ні до кого не звертаючись). Жизнь хуйовая!.. (З сіней чути шкрябання і завивання Джека.) Саломон Самсонович. І потом, Африкан Свиридович, подивіться на Дарвіна... Свирид Опанасович. Ти б на себе подивився, весь в гамні!.. Саломон Самсонович. А ви не пиздіть зря, Свирид Опанасович, вас пока не спитали. Так от, взглянітє ширє: спочатку у нас все мале, ну там раковини, спірохети разні. Вобшєм, шо я вам розказую, та поїбєнь, то з моря вилізла. Так? Африкан Свиридович. Так. Свирид Опанасович. Так. Говорячи це, Свирид Опанасович професійно відчикрижує дракону голову і заходиться його обдирать. З сіней знову чути істеричне скавучання Джека і дряпання його пазурів. Саломон Самсонович. Потом знов все велике, динозаври. бронтозаври, всякі там пиздозаври. Так? Африкан Свиридович. Так. Свирид Опанасович. Так. З цими словами Свирид Опанасович кида драконові тельбухи і голову Джеку, який з гавканням вривається до хати. Джек представляє собою здоровенного упиздня у піджаку, штанях, чоботах, але з собачою головою. Давлячись мясом, Джек страшно гарчить. Саломон Самсонович. Потім знов все мале, опять поразводилось всяке падло - миші, комарі, клопи, пігмеї, блядь, всякі карлікі!.. Африкан Свиридович. А слони? Саломон Самсонович. Які слони? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще бронтозаврів би згадали! Хуйня це все! Басні дідуся Панаса, не було ніяких слонів... Свирид Опанасович (продовжує пиздить дракона на катлєти). Інтєрєсно у вас получаєтся: слонів не було, а дідусь Панас, значить. був? Саломон Самсонович. І дідуся Панаса тоже не було, нюханте свій кал, діду, і не отвлікайтєсь. Патом знов все большоє: дракони, як бугаї, бугаї, як я не знаю шо... Свирид Опанасович (тупо). Як слони. Свирнд Опанасович роздмухує вогонь і ставить казан з драконом у піч. Африкан Свиридович (вїдливо). Але ж клопи малі, мандавошки іщьо меньші, я вже не кажу про пацюків, самі обичні пацюки. Мій тато. як був малий, з ними грався. А щас піди, пограйся, кожен пацюк, як Б-52! Дракони аж всцикаються... Саломон Самсонович. Кстаті, яка в них середня швидкість? Африкан Свиридович. Хуй його зна, знаю тіки, шо як летить, не видно. А дракони катострофічно поменшали, так то тут і Дарвін ваш не просцить собі хуя, не те шо ми з вами. Саломон Самсонович. А хулі ми, рядові аспіранти, наше діло - . кал. Африкан Свиридович. Ну, нє скажитє, Саломон Самсонович, наша праця прекрасна, і она нужна людям. Саломон Самсонович (із тонкою іронією). Особєнно таким, як Валька. Це ж ваш інститут її розробляв? Африкан Свиридович. Інтєрєсно, шо ви імєєтє против Вальки? Нормальна внучка нормального дєдушкі. Саломон Самсонович. При чьом здєсь дєдушка? Ви лучше спитайте, хто її мама? Признайтесь, мама була ваша - лабораторна? Валька (гордо). Мама була дика. Африкан Свиридович (запопадливо регоче). От бачите, а ви іще обіжаєте, самі ви лабораторний! Я за вальчиною мамой добряче погасав по джунглях, а она, в свою чергу, мене харашо покусала. Сама запальна, кров гаряча. Азія! Саломон Самсонович. Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практік, розкажіть, а якщо обізяною буде мужчіна, а женщіна буде обична, шо тагда? Африкан Свиридович. Всьо буде навпаки, плод буде схож на людину, але з інтєлєктом обізяни. Пєрвий закон Менделя, але це тупіковий хід, у нас навіть завалили дісєртацію одного мудака. Саломон Самсонович. Ну навіщо так жорстоко? Були б гарні обізянки. Африкан Свиридович. Їх нема чого прикрашать, вони і так гарні. Подивіться на Вальку, бачте, які в неї зуби, а у вас? Саломон Самсонович. Хулі зуби, зуби вставить можна, але я їбати б її не став, хіба шо пяний... Валька (ображено). А я тобі, дураку, і трєзвому б не дала! Ходить цілий день весь в гамні і шо-то вообража. Йобарь найшовся! Свирид Опанасович. Валька, не пизди. коли старші балакають!.. Валька. А чого вони обзиваються? Африкан Свиридович. От ви напрасно питаєтесь, Саломон Самсонович, найті у Вальки якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності. Саломон Самсонович. Ви говоріте понятнєй, Африкан Свиридович. Африкан Свиридович. Ну от смотрітє, от ви говоріте, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий? Саломон Самсонович. Красівий. Африкан Свиридович. А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і піря кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно? Саломон Самсонович. А ніхуя!.. Ну просто інстітут красоти! Валька (пиздить Джека, який з гарчанням доїда голову дракона). Ану, діду, скажіть йому, шоб Мурзіку лишив. Мурзік, киць-киць-киць!.. Голос Мурзіка з сіней. Я січас... Входить Мурзік. здоровенний сибірський котяра з шерстю, вусами і всім, чим положено. Від звичайного кота Мурзік відрізняється тіки розмірами, саблезубістю і гарним баритоном. Оба дослідника при виді Мурзіка машинально встають, як це роблять немаючі гідності подчиньонні при виді начальника. Мурзік (лагідно, але дещо зверхи). Сідітє, сідітє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтіна? Валька (просто показує на пол, де валяються кишки і гарчить Джек). Їж, Мурзік! Мурзік з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на хижого Джека, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою пиздить його ногою. Переляканий Джек. повизгуючи, виліліта з хати, а Мурзік з виглядом гідності сіда за стіл. Саломон Самсонович (запопадливо виймає з кишені красіву коробочку із калом, оздоблену палехською розписсю, і протягує Мурзіку). Понюхайте, це імпортний, ви такою не нюхали. Мурзік. Сам нюхай! Входить Химка - це звичайна вередлива стара баба. Попоравшись у печі, вона дістає звідти казан смачного борщу. Товариство сіда обідать. Саломон Самсонович (пошепки, з набитим ротом, до Африкани Свиридовича). А Мурзіка тоже ваш інстітут розробляв? Африкан Свиридович. Ні, це природа. Такого Мурзіка - хуй розробиш. Все, шо ми щас можем, це такі, як Джек або Валька. Саломон Самсонович. Да! Мурзік - це Європа! Африкан Свиридович. Ха! Японія! Мурзік (почувши про Японію, елегантно витира з вусів драконовіїй жир). Можете там не шепотіть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в цілковитій темряві, читаю мислі на відстані, стрибаю вверх на 20 метрів, а в довжину - на 50. можу перегризти любе залізо і поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять киць, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать? Африкан Свиридович. Ех. нам би так! Мурзік. Вам так не буде. З цими словами Мурзік хлібом лізе в тарілку і елегантно підчищає ним недоїдки, потім зїда хліб і знову витира вуса від жиру. Саломон Самсонович. А скажітє, Мурзік... Мурзік. ...Васильович. Саломон Самсонович. ...Мурзік Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом? Африкан Свиридович (поправля). Суперкотом. Мурзік (дуже спокійно). Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло. Я теж, шановний, міг би запитать - чи не надоїло вам цілий день борсатись в чужому калі, але як бачте, я цього не роблю. Африкан Свиридович. Така вже в нас робота. І потім кал - це цікаво. Мурзік. Звичайно. Кожному своє. Саломон Самсонович. Розумієте. Мурзік Васильович, кал -дуже цікава штука. Ви помітили, то людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а цікавість - це шлях в майбутнє. Мурзік. Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема? Африкан Свиридович. Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша діяльність - це боротьба з забобонами, ця смілива патріотична цікавість - це подвиг! Мурзік. Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди? Саломон Самсонович. Цікаве питання. Будемо полемізувати. Саломон Самсонович (ухитряється робить два діла: полемізувати і маленькою паличкою зчищать з рєзінового комбінезона гавно, а паличку витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович). Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше -своїм калом, по-друге - питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми - вчені, питки та казні - то не наше діло, але кал, але уроди... Давно пройшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні віл Заходу, і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці. Той, хто вас робив, - не вчений! Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Саломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклейками, який тихо висів над головами в товариства. З страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі. Їбало в крокодила піл час удара розкрилося, як кришка від чамайдана. Возбуждьонний Саломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і захлопує його кошмарну щелепу. Саломон Самсонович. Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові? Африкан Свиридович. Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило! Баба Химка. Він, клятий, мишей зовсім не чіпа. Каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою... Саломон Самсонович. Ти диви, Толстого читав! Свирид Опанасович. Топити треба. Голос з сіней. Не треба. Входять мишки - Вєра і Надєжда. При першому ж погляді на них становиться ясно, чому Мурзік увльокся Толстим. Це здоровенні тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима. Вєра і Надєжда дуже нагадують страшних птеродактилів тріасового періода і ведуть себе соотвєтствєнно. Вєра. Не треба того ублюдка топить, як трохи підросте та зажиріє, ми з Надєю його зїмо. Надєжда. Блядь, сука буду! Надєжда вийма з вуха бичок і розкурює його. Обидві бляді сидять. розкарячившись, поклавши голі хвости на стола, чухають собі пизди. матюкаються і плюють на підлогу. Африкан Свиридович (сам до себе). Ой-ой-ой! Які падорви пратівні! Ой, як страшно! Ну, я пожалуй, пайду... Вєра. Сідєть була команда, блядь! Африкан Свиридович (сам до себе). Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англійські... Із цими словами Африкан Свиридович хоче лізти в вікно. Він так бздить Вєри і Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража. Саломон Самсонович. Африкан Свиридович, не тєряйтє чєловєчєскоє ліцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері! Вся ця героїчна тірада пропада даром. Африкан Свиридович, преодолівши барєр підвіконня, зника в дикій природі. Надєжда. Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража? Я сьодні так наїлася, шо дивиться на нього не можу!.. Валька. Тато завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні, а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем... Вєра. Може, в його совість не чиста?.. Валька. Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила. Саломон Самсонович. Щас время таке дурне, у всіх нерви, всі лікуються, якіхось прізраків та фантомів бачать, а я от скіки живу - жодного не бачив. А ви, діду? Свирид Опанасович. Один раз, як малий був і на леваді кози пас, то з лісу виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо по сіно поїхали, тіки от віси нахуя? Валька. А сіно взвєшивать. Саломон Самсонович. Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули, чи укололись харашо... Свирид Опанасович. Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!.. Свирид Опанасович встає і затика сокиру за пояс. Тепер стає видно, шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвіст, як у сеттера. Свирид Опанасович (до Химки). Ходімо стара. Саломон Самсонович. Куда ви, діду? Свирид Опанасович. Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня! Валька. Треба Джека й Мурзіка позвати... Валька тіка з хати. Мишкі - Вєра і Надєжда, баба Химка і Свирид Опанасович ідуть за нею. Саломон Самсонович один лишається в хаті. він дістає з крокодила обісрану паличку і продовжує чистить з себе гівно під удалі звуки старовинної пісні "Дубінушка", ісполнєнієм якої обично супроводжуються фізичні зусилля любителів колективного катарсису. Завіса.

Дійові особи: Василь: активний підарас-нєформал Петро: пасівний підарас-нєформал, полюбовник і друг Василя Микита: людожер-ідеаліст Марат і Глєб: мандавошкі, які кусають Микиту за яйця. Постійно перебувають на вищезгаданому місці Патрікєєвна: дружина Микити, манірна руда блядюга з елементами декадансу Миша і Гриша: діти Микити і Патрікєєвни, індивідуально невизначені, брудні і нахабні створіння, які хочуть колотись і нюхати клєй Позитивна Енергія: непомітна і миршава хуна, яка іноді сидить на Василі Заїбуня: страшна зубаста діаспорська потвора, що проповідує політкоректні цінності міддлкласу, хоча насправді хоче їбатися і гратися у паровозіка Головні редактори конкуруючих між собою журналів "Гом" і "Бздюч": бридкі кретини, продукти постсовкового снобізму Телеоператори, стілісти, візажисти, іміджмейкери і проча наволоч Дія перша Ізбушка в російському стилі, розташована серед мальовничої галявини в нетрях синьо-зеленого кацапського лісу. На загал все дуже схоже на ілюстрації Білібіна до казки про Бабу-Ягу. Книга з таємничою назвою "Хайдеггер" з нетерпінням чекає свого читача, лежачи на пеньку. Біля ізбушкі Василь. Він старанно займається гімнастикою, обтиранням і прибиранням довкілля. Василь - здоровий лоуряка з накачаною тушкою, розмальованою агресивними малюнками. Проста і добра пика Василя дещо контрастує з його суто бойовим фюзєляжем. Це виглядає так, ніби до літака F16 замість його хижої мармизи приставили їбальник від АН-2. З кущів за Василем уважно стежить людожер Микита. Він озброєний армійським біноклем і мішком з мотузкою. Зовні Микита схожий на класичного урку 50-х років, але за цим суворим камуфляжем ховається ніжна душа. Василь: Недосконалість світу заїбала І завела в ці нетрі нас с дружком: Ми не бажали більше брати участь У змаганні всіх тих нєдоносків, Що цілий день тільки і думають про те, Яким би робом їм залізти в тєлєвізор, В маленьку цю коробочку Із сурлом чорнопиким, Що продукує цінності духовні, А сам, падлюка, зроблен із пластмаси, Яка до світу матеряльного належить. З цим парадоксом заїбався я - Не хочу більше я дивитись на блядєй, На тлі яких опецькуватий недоумок Викручує фігури рітуальні Своєю сракою колгоспною, в перерві Між засіданням в парламенті. Там про духовність трохи попиздів - І знов біжить співати в тєлєвізор. І шо за жизнь в людей, чому не міг Він всидіти на місці, у колгоспі? Він був би там завклубом, в дівчатам Співав би він про кропиву їбучу, Що нею був колись відпизджений в дитинстві, І з того часу він забуть її не може, Бо срака ще йому болить і досі... Але хіба один він засмердів Повітря наше чисте і прозоре? Ось подивись на тьолку дурнувату, Що з пацаном на шкірянім дівані Пиздять про хуйзнашо. Вона йому: "Ги-ги", а він їй: "Ги-ии". Так півтори години Вони спілкуються. Я йобаний цей ящик Затяг в мішку на гору, звідки видно Лани широкополі, забудовані потворними Будинками для бідних... Там я посцяв і трохи покурив, А потім пизданув його безжально носаком Американського важкого черевика (Так раньше в "Крокодилі" малювали Жахливих упизднів, що пиздять Дядю Тома). І ящик поскакав, як молодий гепард, Аж раптом на шляху його зявилась Пружна і біла храмова стіна. І вперше тут його зауважав я: Він не звернув, він впертим чорним лобом Хуйнув об ту стіну і розлетілись Із охуєнним вибухом мозги його японські. Я ніби чув його останній подих І крик: "Банзай тено!", між тим біля стіни Вже дітвора цинічно бавилась його кишками: Що ж - він жив хуйово, Помер - як герой. Нам звична жизнь, як старий гєморой, А смерть незвична нам, і це - буття закони, Бо всяка жизнь - слабенькі виєбони, У порівнянні з смертю кожен з нас Всього лиш мєлкій і труслівий підарас. Але і тут, в місціх цих пасторальних Нам спокою нема, я чув, шо репортери Шось про нас пронюхали, то, мабуть, Цей нєдоносок напиздів, що хвастається Всім, який він є успішний, А ми його з Петром їбали вдвох - Він тільки верещав, І нам з Петром на память Подарував по кєпочці. Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний ещений "ірокєз". Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами. Петро: - Кукаріку! Кукаріку! Василь: Прокинувся дружок мій інфантільний І криками Аврору зустрічає! Микита (з кущів): Того не знає він, що замість Єос Рожевоперстої - зустріне він мене! Щоправда, пальчиків рожевих я не маю, Натомвсть маю ніж і мясорубку. Якщо сюди додати гострі зуби, І голоду стабільне почуття, Отримаєте ви портрет маньяка... Но я не є статевим павіаном, Їбаться зовсім щось не хочеться мені, Натомість жерти хочеться. Ділємма Ця Фрейда не стосується, скоріше Природний це протест, шо всі худі пиздять, Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно Бути стільним, і замість "Блядь!" Казати "Вау!" (як на мене, Шо "блядь", шо "вау" - один хуй Животні звукі). Їбать корову тоже нє прєстіжно, а прєстіжно Дружить з красівим парікмахєром І разом з ним удвох ходить на "паті" К стілістам крєативним... Тут не хочеш стати людожером - Мусиш!, - щоб зжерти все це падло... Говорячи це все Микита дрібно, по-собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу. Микита: От кляті мандавошки боляче кусають! Колись попробував я їх порахувати: Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу, І склалося переконання в мене, Що їх там не багато - може, двійко... Одне маненьке, миршаве й гуняве, А друге із такой товстою пикой. Я їх назвав Марат і Глєб. Спитаєте для чого? І я вам відповім, що завжди треба Персоніфікувати те зло, з яким Боротися ви хочете; канкрєтно По іменам назвати всіх пройдисвітів, Аж потім карасіном їх труїти. Або казали опитниє люді, Шо сєрной маззю харашо помазать, Бо я спочатку кулаком їх пиздив, Та тільки синяки набив на яйцях! Петро: - Кукаріку! Кукаріку! Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерисно милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає. Микита: От, курва мать, злякала мені здобич! Сьогодні день у мене дуже нещасливий, До того ж ще Марат і Глєб кусаються... Я думаю, що, мабуть, буде дощ... Заїбуня (помічає хатинку підарасів): Вау! Який чудовий таунхаус із бекярдом! Я чула, що живуть тут геї симпатичні, Шо протестують проти шовінізму чоловічого, Вони прес-конференцію збирають... Як тільки я про них дізналася, одразу Я зустрічі свої сканселювала, І драйвувала каром на забаву. Я сексу захотіла по дорозі, І в піхву файні кульчики запхала, Але того мені було замало: Я зїхала з хайвею на леваду, І там займалась сексом із стік-шифтом, Бо всі чоловіки - то є тварюки, Їм тільки факу хочеться від жінки, А в мене є душа, і я люблю співати, Ще вірші я пишу про Україну... Заїбуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти. Василь: - Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптєку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх муравйов подавите. Микита: Цій суці не угля треба, а хуя! Я б задушив її із задоволенням, Але у мене принципи гуманні: Вбиваю тільки тих, кого я можу зїсти. Але якби я навіть був голодний, Я би не став цю кцрву жерти нікагда, Крім того, хуй зна як її приготувати, Хіба шо в маринаді Замочить на тиждень? Петро (злякано позирає із-за дверей): - Кукаріку, кукаріку! Заїбуня: - Ааа, ооо, ааа-а! Василь: - Ая-яяяй, аяя-яяяй! Микита: - Блядь! На галявині раптово зявляються репортери, оператори телебачення тягнуть кабєлі, стілісти і візажисти набігають з усіх боків, з піжонських авт вилазять гламурно вдягнуті редактори журналів "Гом" і "Бздюч" із мікрофонами. Вся ця байда крадеться к Василю. Петро злякано зиркає на них із-за клуні. Редактори (перебиваючи одне одного тикають мікрохвоном в добру пику Василя): - Кто ви по жизні? - Як ви вирішуєте в своєму житті гендерні проблеми? - Який ваш любимий бренд одягу? - Який коктейль ви пили сьогодні вранці? - Чи вважаєте ви себе ньюсмейкером? - Чи отділяєте ви гламур від епатажу? - Чи любите ви екстрім? - Чи є у вас в жині адрєналін? - Стіліст лі ви по жизні? Василь: - ІДІТЬ НА ХУЙ!!! Заїбуня: - Ааа, ооо, ааа-а! Злякані редактори "Гома" і "Бздюча" відступають. Користуючись безладдям, Микита підкрадається до Петра, пхає його в мішок і тікає. Петро висовує голову з мішка і співає. Петро: Нісьот мєня ліса В дальокіє лєса! Микита пиздить Петра по голові і хижими стрибками мчить в лісові хащі. Дія друга Хата Микити: брудне приміщення, запаскуджене шприцями, тюбіками з клєем, подертими плакатами різних рок-груп, дешевими резиновими тьолками, людськими черепами і кістками та іншим мотлохом. За брудним столом, застеленим клейонкою (на якій намальовані розочки) сидять вдягнуті в майки з черепами і шкіряні косухи діти Микити - Миша і Гриша. Вони ширяються шприцями і нюхають клєй, в такий спосіб безвідповідально розтринькуючи своє хуйове здоровя. Жінка Микити, Патрікєевна - руда шльондра в чорних калготках, чорному капелюшку і засмальцьованому халаті - бавиться курінням папіроски з маріхуаною, що стирчить на довжелезному мундштуці. Вона була б схожа на Зінаїду Гіппіус, якби та з циганами бомжувала на вокзалі. В цю сімейну ідилію раптово вривається Микита, який як торнадо, вбігає з мішком в хату. Микита: - Ану, прєкратіть разложєніє, січас будем обідати! Патрікєевна: - Миша, Гриша, папа приніс ням-ням! Микита розкручує мішок. З мішка зявляється пещена голівка Петра. Петро кліпає оченятами і крутить головою, як дурна курка. Петро: - Вау, як круто! Ви кто, готічєскіє екстремали? Патрікєевна: - Ми куртуазниє маньєрісти. З цими словами Патрікєевна кокетливо пускає дим в обличчя Петру. Микита дістає з шухляди важку чавунну мясорубку і робить спробу прикрутити її до стола з клейонкою. Миша: - Папа, скільки можна, ми вже подуріли од того мяса. Гриша (із снобістськими інтонаціями в голосі): - А я вопщє хочу овощі! Микита (повчально): - Якщо батько людожер - то і діти тоже мають бути людожери. Тоді з вас будуть люди. Настоящі мущіни. Бо бачите, шо кругом робиться? Кругом одні стілісти, парікмахєри, кріейтори - підари разні. Патрікєевна (жеманно): - Красота спасьот мір. Микита: - Но спочатку я їх всіх іззім. Петро: - Ха-ха-ха - как прікольно! Миша: - Папа, а можна бути підарасом і одноврємєнно людожером? Микита: - Іс-клю-че-но! Петро (жеманно): - Ой. Как інтєрєсно. Можна, я попробую? З цими словами Петро спочатку висовує з мішка мізінчик з довгим пофарбованим нігтем, який негайно хтиво пхає собі в рота, а згодом вистромлює елегантну волохату ніжку. Патрікєевна: - О, закрой своі блєдниє ногі! Микита (до Миші): - А ти чтого, пацан, інтєрєсуєшся? Дивись у мєня! Миша: - Так. Інтєрєсно, папа. Микита: - Кушать хочеш? Миша: - Нєа. Так, чіста по приколу. Микита: - Дебіл. (До Гриші): - і ти тоже дебіл. Кругом дебіли. Блядь, дєло всєй жизні накривається пиздою. Микита у розпачі хуярить мясорубкою в заммизгану стінку, котру прикрашає плакат з написом "Депеш Мод". В тому місці, в яке влучила мясорубка, зявляється діра. В діру одразу струменіє сонячний промінь. Петро: - Кукаріку! Патрікєевна: - Ти, придурок, качумай свої галліцизми. Петро (грайливо): - А то что будєт? Патрікєевна: - Нос аткушу! З цими словами Патрікєевна хижо клацає зубами в небезпечній дистанції біля напудреного носіка Петра. Петро від несподіванки голосно пердить. Петро: - Ой. Ізвінітє. Я, кажется, пукнул. Микита грізно підходить до Петра, небезпечно граючись важким тесаком. Микита: - Це тобі нє кажется! В цю отвєтственну мить двері хатинки відлітають нахуй від страшного удару і в проломі, в переможному сяйві золотої сонячної пилюки, зявляється Василь. Він схожий на роздратованого сенбернара. На плечах у нього сидить Позитивна Енергія. Позитивна Енергія плигає з Василя на підлогу і рішуче пиздує в хату. Там вона здирає зі стін плакати, проколює шприцем развратних резинових хун і підмітає вєніком сміття, яке складається, головним чином, з шприців, тюбіків клєя, людських черепів та інших кісток. Потім Позитивна Енергія відкриває вікна і ставні, і похмура оселя людожерів заливається сонячним сяйвом. В цьому сяйві стоїть Василь в позі Кінг-Конга і пиздить себе кулаками в груди. Від кулаків і грудей струменіють свтлі промені, в яких несамовито грається пилюка. Із-за могуньої спини Василя визирають редактори "Гома" і "Бздюча" і Заїбуня, яка повністю ще не оговталась після своїх статевих пригод. Василь страшно кричить, як Кінг-Конг. Василь: - УУ-УУУ-УУУ!!! Заїбуня: - Ааа-ооо-ааа! Від їхніх криків стіни людожерської хатинки падають, здіймаючи при падіння титанічну куряву. Залякані людожери падають навкарачки. З того боку, де метушаться редактори, чути крики: "Ти, долбойоб, де камера?", - дзвін важкого софіта, який гепнувся комусь на ногу і волаючий про допомогу крик: "Блядь!". Миша і Гриша, які очуняли після першого потрясіння, повставали з брудної підлоги і всілися під стіл, закритий клейонкою. Там їм зручно хтиво лапати Позитивну Енергію і пригощати її косяком. Екзальтована Заїбуня з криками: "Сестричка!" обнімається з рудою курвою Патрікєевною. "Чого ви там сидите?", - кричить Заїбуня хлопцям. - "А нумо, всі вставайте, будемо гратися в паровозіка", - і сама становиться попереду - паровозом. Патрікєевна тримає її за талію, а за неї тримається Позитивна Енергія. Далі ідуть Миша і Гриша, а замикає поїзд Василь в ролі останнього вагона. Він хтиво лапає підлітків, яким це лапання вочевидь подобається. Микита, який сидить навкарачках, як це полюбляють робити зека на зоні, качається взад і вперед, охопивши руками гострі вуха, весь віддаючись солодкому почуттю горя. Микита: - Вся жизнь коту під хвіст. Вся жизнь. Паровозік: - Чучу-чучу-чучу!.. Петро ніжно пестить Микиту по голові. Петро: - Нє плачь, дядя. Ми отдохньом, ми отдохньом. Заїбуня свистить паровозом. Паровоз їде в бік сонця. Петро зустрічаєсонце переможними криками. Петро: - Кукаріку-кукаріку! Микита (плаче): - От курва мать, Марат і Глєб кусаються! Завіса.