Читаю Василя Стуса: Аж ось воно, блаженство самоти

У цьому епізоді — вірш Василя Стуса, написаний у 1972 році.Спершу — тиша і самота як звільнення. Потім — сувора розмова із собою: про любов, яка виявилась ілюзією. Про бажання, які ще не встигли дозріти. І про богів, які все життя обіцяли — але обманули.Цей вірш — про момент, коли ти вже нічого не просиш. Коли самота — це сила, а не самотність.Записано в Києві. =============================Аж ось воно, блаженство самотий розкоші спокою — на всю планету.І стільки сили додалось поету,і стільки дум, і стільки висоти!Ану скажи — ти був її запрагколо ставка, де в соснах висять зорі?Світлішала душа у мертвім морі?Ти, навіжений, був її запраг?Тепер свої бажання недозрілікрізь штольню ошуканства пронеси.Та більше вже нічого не просив богів, що все життя тебе дурили.23.01.1972=============================