«Я люблю тебе…» — Читаю Аттилу Могильного — Київські контури

Я люблю тебе, тому що все змішалося — і вітер хитає руді поїзди по всій країні з кінця в кінець. І все ж з того, що мене оточує, я люблю запах твоїх парфумів і вулицю, якою ми йдемо, люблю робити тебе щасливою і розуміти раптову ніжність твого тіла, люблю наші прості і точні слова, що означають предмети, яких ми торкаємось, музику для танців і спогадів і посмішки друзів, які кажуть, що нам пощастило. Але іноді я зустрічаю тебе вже лише випадково в натовпі, серед парасольок і вологих плащів, зупиняю, слухаю твої докори і запрошую разом провести вечір, і згодом, залишившись наодинці, ми замовкаємо, тільки півколами падає світло на наші обличчя. ~ Аттила Могильний