Михайло Буричка: я солдат

Війна не оминає нікого і ніде. Жодна точка на карті України не є безпечною. Усі ми переживаємо війну по-різному, тому з’являється все більше питань про те, як правильно побудувати діалог, маючи різні досвіди, у тому числі військові й цивільні. Що у цій розмові ок, а що не ок, розбираємо у четвертому епізоді «Бо любов [крапка] війна». Говоримо із солдатом Михайлом Буричкою, який пішов на фронт і прийшов на запис у кабінет психотерапевта та автора подкасту Володимира Станчишина. Михайло щиро відповідає на питання, як би він хотів, щоб сприймали його у військовій формі: «Я залишився тією самою людиною. Але люди губляться: хтось відводить очі в телефон, хтось роздивляється цікаву вітрину. А я от пчихнув на вулиці, і звичне «будь здоровий» мене дуже потішило». Як історії допоможуть будувати діалог? Яким чином різний досвід вплине на сприйняття цих історій? Чи зможемо ми з різних контекстів побудувати один спільний? Про що не варто питати військових? Чого насправді ми боїмося, починаючи розмову, та що допоможе подолати ці страхи? Заклали підґрунтя для подальшого спілкування та налаштувались на спільну хвилю на Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, Google та Apple podcasts. *За підтримки SoftServe – ІТ-компанії, яка цінує ментальне здоров’я.