Привіт.Леся. До Мержинського. Твої листи пахнуть зів'ялими трояндами

До Сергія Мержинського. 7 листопада 1900 року.  Начитала Ірма Вітовська-Ванца.  Цю зворушливу сповідь самовідданої любові Лесі Українки у Зібранні творів подано у 1 томі (с. 257) як художній твір. Леся написала його, коли перебувала у Мінську, — доглядала приреченого на смерть тяжкою хворобою Сергія Мержинського, як могла розважала, відвертала від тяжких дум про наближення кінця. А вночі у помешканні, яке винаймала неподалік його домівки, лишалася наодинці зі своїм горем, виповідала свої думки, почуття чистим аркушам. Там за одну ніч була написана і віршована драма "Одержима", героїня якої Міріам, переживаючи своє безсилля врятувати, навіть ціною власного життя, коханого, нарікає: "Де ж єсть більше горе, як не могти віддать за друга душу". З цього приводу пізніше писала до І. Франка: "...Признаюся Вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши тугу, а в самому її апогеї. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я теж могла відповісти: "Я з того створила драму". Водночас було написано і цього листа — своєрідний вірш у прозі — сповідь серця Лариси Косач, одержимої любов’ю. Вони познайомились у Ялті, і спершу ніщо не віщувало щирої дружби і сердечних почуттів. Ось як писала вона про це влітку 1897 року до матері: "Я все радію, що я не в Ялті, а поза Ялтою, бо от, наприклад, мій новий знайомий панич Мержинський все плаче, що і моря йому не видко, і порохи його засипають, і москіти заїдають, і купання брудне, і т.п. Дивно, справді, чого то чахоточних не виганяють з Ялти, а гнітять там, "под надзором врачей". Його муки Леся розділила до останнього подиху, тримала його висохлу руку у своїй руці й довго не відпускала Мержинського у вічність. Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду