Влітку мені не вистачає тебе найбільше. Марина Сомпура

Читає Оксана Смільська Фото: Tania Max +++ Влітку мені не вистачає тебе найбільше. Вечорами, коли спадає задушлива спека, повернутись додому з охолодженого ненависними кондиціонерами офісу, їсти солодкі полуниці, переодягтись у легку сукню-льолю і босоніжки без підборів, сісти в машину і поїхати до води. Сидіти на березі, їсти руками якусь смачну і шкідливу їжу, дивитися на хвилі, на чайок, на дітей, що будують піщані замки. Дочекатись відпустки і прямувати кудись на південь розбитими шляхами моєї країни. Зустрічати світанки на старих заправках серед безкрайого степу, запивати хотдог гіркою кавою, купувати черешні і абрикоси у бабусь на роздоріжжях, скорочувати маршрут, блукати серед занедбаної промзони маленького містечка, намагатись порозумітись українською з перехожими. Приїхати нарешті до моря, вдихнути його повітря на повні груди, вибігти з машини, розкидаючи капці по пляжу, побачити дельфінів вдалині, підніматись в гори щовечора, разом дивитись серіали, самій читати сумні книжки, спати до полудня, не встигати на сніданки. Хотіти, щоб літо ніколи не закінчилось. Не хотіти, щоб все закінчилось. Цього літа я переміряла безліч красивих льоль, але, знаєш, в джинсах так зручно. В моєму новому місті так багато води. Цього року вона краде у містян пляжі, затоплює пірси. Вода тепер ближче. А ти - далеко. І мені все одно, коли закінчиться літо.