Чи кожен має зняти фільм про війну?

Чому після 2014 року всі раптом схопилися за камери? Чи справді кожен український режисер сьогодні має зняти фільм про війну? І як не перетворити документальне кіно на пропаганду?У новому випуску подкасту Docudays UA говоримо про бум української документалістики, нове покоління режисерів і режисерок, деколонізацію, культурну дипломатію та відповідальність автора під час війни.Гості випуску — режисерка та режисерка монтажу Ольга Журба, і кінознавиця, кураторка та ініціаторка Премії памʼяті Віктора Ониська Ольга Бірзул.У цьому епізоді:— чому українське документальне кіно стало помітним у світі;— як Революція Гідності та повномасштабне вторгнення змінили документалістику;— чи існує конкуренція між українськими фільмами про війну;— чому режисер автоматично стає культурним дипломатом;— як працювати з травмою, пам'яттю та втомою;— навіщо документалістам бунт;— чому монтаж — це не технічна робота, а створення мови фільму;— і чому кожен фільм є лише фрагментом великої мозаїки українського досвіду.Також говоримо про фільми «20 днів у Маріуполі», «Стрічка часу», «Цей дощ ніколи не скінчиться», «Явних проявів немає», «Пісні землі, що повільно горить», «Мир для Ніни», «Українські шерифи», «Фрагменти льоду» та інші роботи, які формують сучасну історію українського документального кіно.Інтервʼюерка: Ангеліна КарякінаПодкаст створено міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA за підтримки Європейського Союзу та Посольства Швеції в Україні.#DocudaysUA #документальнекіно #українськекіно #документалістика #ОльгаЖурба #ОльгаБірзул #ВікторОнисько #кіномонтаж #культурнадипломатія #деколонізація #війнавУкраїні #українськакультура #українськірежисери #кіно