Як зробити музей про геноциди популярним? Досвід Південної Африки

Типова риса Йоганнесбургу в Південній Африці – велика кількість місць, що оточені колючим дротом у цілях безпеки. Одним із виключень є Центр з вивчення Голокосту та Геноциду. Це музей на жвавій вулиці найбільшого міста ПАР, в самому його серці, являє собою відкритий простір, без колючого дроту. Кожен бажаючий може відпочити в ньому, випити кави, а потім за бажання відвідати саму виставку. В самому центрі досліджують історію геноцидів ХХ століття з фокусом уваги на Голокості і масових вбивствах у Руанді у 1994 році. Для його засновниці та директорки Талі Нейтс ці теми не чужі. Вона за фахом історикиня. Її батько та дядя вижили під час Голокосту, їх врятував німецький підприємець Оскар Шиндлер. Талі Нейтс підкреслює, що для побудови подібного музею однією з необхідних якостей є терпіння. Центр з вивченняГолокосту та Геноциду було засновано у 2008 році. Проте свої двері він відчинив для відвідувачів лише у 2019 році. Протягом цього довгого часу Нейтс разом із своєю командою ретельно працювали над багатьма питаннями щодо майбутнього музею як історичної інституції та простору для діалогів. Приміром, багато подібнихмузеїв розповідають історію масових вбивств через момент смерті людей. Вони зосереджуються на місцях злочинів, газових камерах та катівнях, способі вбивствта що саме відбувалося із жертвами геноцидів під час їхнього фізичного знищення. На противагу Центр з вивчення Голокосту та Геноциду у Йоганнесбурзі розказує про геноциди через історію життя жертв злочинів, щоб  їх в першу чергу пам’ятали як людей, а не тільки вжахалися від моменту їхньої смерті.  Що треба враховувати при створенні музеїв геноцидів, що вирізняє Центр з вивчення Голокосту та геноциду у Йоганнесбурзі з поміж інших та як реагував він на війнуІзраїлю в Газі, про фінансування культурних інституцій  у Південній Африці за рахунок казино та цінність людських історій  – про все це у розмові журналістки Наталі Гуменюк із Талі Нейтс. Дана публікація була підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну". Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО "Лабораторія журналістики суспільного інтересу" і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.