Квітка-Основ’яненко Г. СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ

«Сватання на Гончарівці» – одна з кращих, художньо довершених побутових п’єс в українській класичній драматургії, що не втрачає своєї привабливості і сьогодні. В п’єсі розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання, драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани — добрі люди. Однак тут же, відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка, жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих «добрих» панів говорить дочці: «Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю». Їх жахає навіть думка, що «поженуть на панщину» дочку. І вона намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й «вільного» Стецька. За існуючою в комічних операх традицією «Сватання на Гончарівці» має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Текст читає В. МАЗУР