Мовний патруль: що не так із "дешевою цілною"?

Сьогодні поговоримо про фразу, яку дуже часто можна почути і в магазинах, і в рекламі, і навіть у звичайних розмовах — «дешева ціна». То що ж із нею не так? В українській мові вислів «дешева ціна» вважається плеоназмом. Тобто зайвим повторенням змісту. Бо прикметник «дешевий» уже сам по собі означає «той, що мало коштує». Тому слово «ціна» тут просто дублює зміст. Правильніше буде сказати: — низька ціна, — помірна ціна, — знижена ціна, — або завищена чи висока ціна — залежно від ситуації. До речі, подібні помилки трапляються й в інших висловах. Наприклад, часто можна почути «безкоштовний подарунок», хоча подарунок і так не потребує оплати, або «вільна вакансія», хоча вакансія вже означає вільне місце. Такі мовні надлишки роблять вислів менш точним. А от вислови «велика ціна» чи «маленька ціна» в українській мові звучать невдало, бо не передають точного значення. Натомість варто казати «висока» або «низька» ціна. Цікаво, що словосполучення «дорога ціна» все ж існує, але тільки у сталому вислові «дорогою ціною». І тут уже йдеться не про гроші, а про великі зусилля, втрати чи жертви. Наприклад: «Перемога далася дорогою ціною». Тож наступного разу замість «дешева ціна» краще сказати «низька ціна». Українська мова любить точність — і звучить тоді значно природніше.