Тамара Горіха Зерня: Україна – це земля, яка дає нам силу

«Мені дуже хочеться, щоб наступна моя книга була присвячена подіям повоєнним. відновленню  України, поверненню нас на окуповані території. Я хочу поїхати в Донецьк зі своїми презентаціями. Я дуже хочу, щоб у Донецьку змінили назву площі Кірова і знесли пам’ятник Леніну, а поставили пам’ятник Доці. Це  буде пам’ятник нашім жінкам, нашим дівчатам, які витримали усі тяготи війни. Він там має більше моральних прав стояти,  ніж той істукан.  Ось така моя ідея. Я хочу бачити, як Україна буде перемагати , як ми змінимося, як ми потім будемо згадувати усе, що пережили», -  зазначила в ефірі програми «Ми з України» українська письменниця Тамара Горіха Зерня. Пані Тамара є лауреаткою Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця», визначеного як книга року ВВС. «Доця» - це роман про Жінку, про війну, відвагу і любов на тлі спекотного літа 2014-го. Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас — це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії — і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий сенс і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження Жінки. На полицях латвійських книгарень можна побачити роман «Доця», виданий видавництвом «Dienas Grāmata». Назва роману латиською «Meitiņa», переклала його з української  мови відома латиська перекладачка Мара Полякова. «Meitiņa»  вже тричі видавалось в Латвії. Також  тут ця книга вийшла шрифтом Брайля. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="314648" layoutid="0" layout="" static=""} Усім, хто зараз за межами України, у кого є туга за Батьківщину Тамара Горіха Зерня зазначила: «Цей рік був роком знайомства Європи з Україною. Ніколи б в житті вони б не побачили такої кількості українців в контакті у себе дома у кризовій ситуації. Ніколи б таке спілкування не було  таким близьким і таким взаємно проникаючим. Біда змусила виїхати наших людей, окремі з яких навіть за межі області не виїжджали. Вони раптом опинилися в Європі і побачили, як живуть інші країни. Звичайно ми зараз дуже хвилюємося, хто повернеться додому, а хто і не повернеться, чи не втратимо ми дітей, чи не втратимо ми молодь? Я оптиміст у цьому відношенні – я впевнена, що повернуться. Бо є тяга додому, той зуд в руках, коли ти розумієш, що там можеш робити на благо своєї країни, робити щось своїми руками, головою. Він непереборний і ніякими благами за кордоном його не переб’єш. Тому що ми цілісні, коли ми вдома. Україна – це земля, яка дає нам силу».