Медіуми

Чи може спортивний подкаст бути таким же захопливим, як фінал чемпіонату світу? Чому в Україні досі бракує якісного спортивного контенту, а жінки в спортивній журналістиці все ще стикаються зі стереотипами?У подкасті «Медіуми» Ілона Степанченко та Костянтин Дульцев, ведучі Українського радіо та радіо «Промінь», розповідають про те, як створюють спортивні подкасти, чому сценарій для одного випуску інколи пишеться так само ретельно, як сценарій до кіно, чому вони свідомо відмовилися від звичайного аналізу матчів на користь історій і чи справді майбутнє спортивної журналістики — за ютубом?00:00 «З комерційної точки зору футбол — це number one»;03:04 «Жінку в спортивній журналістиці досі сприймають неоднозначно»;05:36 «Ми не розповідаємо суто про аналітику матчів, голи, очки чи сухі факти»;08:01 «Створювати будь-який медіапроєкт, подкаст чи радіопрограму неможливо без розуміння своєї цільової аудиторії»;09:50 «Середньостатистичний українець, який цікавиться спортом, психологічно прив’язаний до ютубу»;13:50  «Майже кожен професійний спортсмен-зірка має свій подкаст у США»;16:41 «Серед молодого покоління не формується авторитетність спортсмена як рольової моделі»;19:48 «Коли пишу сценарій, у мене таке враження, що я пишу сценарій до фільму, який точно братиме участь у шортлисті на "Оскар"»;25:47 «Професійні журналісти, відрізняємося від блогерів саме відповідальністю перед аудиторією».

Лише 0,3% повідомлень у соціальних мережах і 5% телевізійних сюжетів стосуються тимчасово окупованих територій — чому мільйони українців, які живуть в окупації, майже зникли з інформаційного порядку денного? У подкасті «Медіуми» Ксенія Іванишин, аналітикиня Програми «Партнерство за сильну Україну», розповідає про те, як українські медіа висвітлюють життя на тимчасово окупованих територіях, чому голоси їхніх мешканців майже не звучать у загальнонаціональному просторі та які ризики це створює для українського суспільства. А також про те, як інформаційний вакуум впливає на ставлення суспільства до людей по той бік лінії фронту? І чому особисті історії можуть стати ключем до взаєморозуміння?00:00 «Згадки про ТОТ у соцмережах становили близько 0,3% від загального масиву повідомлень»;03:45 «Чим довше триває окупація, тим гіршим стає ставлення»;07:30 «Росія буквально відрізає інформаційний зв'язок з Україною»;09:00 «У суспільстві немає сформованого уявлення про людей, які залишаються під окупацією»;11:07 «Тема окупованих територій є надзвичайно політизованою»;13:53 «Особисті історії можуть виконувати функцію містка між українцями».Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

Чому життя мільйонів українців в окупації залишається майже невидимим для великої частини українських медіа? Як журналістам працювати з тимчасово окупованими територіями, не наражаючи людей на небезпеку? І що сьогодні насправді відбувається по той бік лінії фронту?У подкасті «Медіуми» Андрій Діхтяренко, головний редактор «Реальної газети», розповідає про те, чому українські медіа досі недостатньо розповідають про окупацію, як російська влада контролює інформаційний простір, чому TikTok став одним із головних каналів комунікації з людьми на захоплених територіях та які історії найбільше потребують уваги українського суспільства.А також — про інформаційну ізоляцію, виклики для журналістів і про те, чому матеріали про життя в окупації можуть стати важливим кроком до майбутньої реінтеграції українських територій.00:00 «У нас побудована мережа прихованих кореспондентів на окупованих територіях»;04:10 «Нам сказали взагалі не з'являтися на вулицях, бо нас схоплять»;08:08 «TikTok став для нас основним каналом донесення новин на окуповані території»;10:45 «Для місцевих створюють своєрідну скляну стелю»;12:30 «Місцеві мешканці практично не можуть відкрито говорити про свої проблеми»;15:23 «Ми вибудували для себе успішні ніші, які російські пропагандисти не можуть зайняти»;19:00 «Про людей, з якими ми співпрацюємо, ніхто не знає»;20:56 «Коли вони не бачать нічого про себе, це ще більше підштовхує їх морально віддалятися й переходити на інший бік»;23:55 «Люди перестають довіряти одне одному»;26:24 «На тринадцятому році окупації, журналістів нарешті почали відзначати за матеріали про життя людей на окупованих територіях».Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

Як театральна моновистава військовослужбовця Третього армійського корпусу перетворилася на аудіопроєкт, який здобув найпрестижнішу міжнародну нагороду — BBC Audio Drama Awards.У подкасті «Медіуми» Світалана Свиридко, продюсерка «Радіо Культура», режисерка-постановниця, розповідає про створення вистави «Ненароджені для війни», пошук звучання війни без російської мови, реакцію європейської аудиторії та про те, чому саме мистецтво допомагає осмислити досвід війни.00:00 «Народження радіодрами відбулося так, як виношують дитя»;03:35 «Те, що було дозволено використати в театральній постановці, ми не могли використати на радіо»;06:30 «У кожної вистави має бути манок, який зачепить і не дозволить слухачеві перемкнути канал»;11:01 «Іноземці були вражені тим, як можна з гумором і водночас легко говорити про війну»;16:21 «Те, що ви побачите на сцені, й те, що почуєте в радіоефірі, звучить зовсім по-іншому»;18:25 «Я завжди перевіряю все на радійність: книжки, театральні вистави, різні заходи»;22:24 «Найменше, що можемо робити — це реабілітуватися і давати собі можливість для виходу емоцій через мистецтво».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чи справді Україну накриває хвиля трудових мігрантів, чи це черговий інформаційний міф і чому тема іноземних працівників раптом стала однією з найгарячіших в українському медіапросторі, хоча офіційна статистика свідчить про протилежне? У подкасті «Медіуми» Маріанна Присяжнюк, аналітикиня, координаторка Центру досліджень «Детектора медіа», розповідає про дослідження «Мігрантофобія», яке показало: лише кілька днів травня 2026 року сформували 60% усього негативного контенту про трудових мігрантів за останній рік. Чому суспільна дискусія виявилася настільки емоційною? Яку роль у розкручуванні теми відіграли слова українських політиків та чи є ознаки російського впливу на ці наративи?00:00 «Трудових мігрантів в Україні зараз набагато менше, ніж до повномасштабного вторгнення»;03:43 «Ми бачимо причинно-наслідковий зв’язок між певними словами та певними реакціями»;05:02 «Дані, які намагалися скоригувати публічний дискурс, становлять лише 5% від усього масиву інформації»;08:24 «Деякі проблеми ми здатні створювати у власному інформаційному середовищі самі»;11:55 «Наше дослідження частково показало, як формується цей дискурс як структурна рамка»;14:51 «Ми хочемо, щоб цей матеріал додавав конструктиву»;17:41 «Якість висвітлення таких соціально гострих викликів часто потребує додаткової експертизи».

Чи можуть українські серіали сьогодні говорити про війну глибше й чесніше, ніж повнометражне кіно. Інтервʼю з креативним продюсером ICTV2.У подкасті «Медіуми» Дмитро Хрипун, креативний продюсер ICTV2, шоуранер серіалів «АТП Перевізники», «Служба 112» й «Повернення», розповідає про те, чому саме серіальний формат став простором для складних тем, а глядач — готовим платити за якісний український контент. А ще про те, як народилася історія про повернення військових до цивільного життя.А також — як стримінгові платформи змінюють українське телебачення та саму культуру споживання серіалів, феномен Олександра Рудинського та співпрацю з Тарасом Цимбалюком.00:00 «Не лише останніми роками у нас були серіали, які порушують важливі теми»;02:58 «Платформи дозволяють за підписку отримати щось таке, чого ти не отримуєш на ТБ»;04:58 «Глядачеві зручніше дивитися тоді, коли він захоче»;06:06 «Мені хотілося говорити про прірву, яка росте між цивільними й військовими»;11:43 «Я люблю комедію, тому що вона завжди будується на дуже серйозній драмі»;14:47 «Гумор — це мова військових»;17:15 «Повернення» знімалося ще до виходу «Холостяка», «Тихої Нави та «Ховаючи колишню»;19:21 Про Рудинського: «Я думаю, за кордоном у ньому бачать професіоналізм»;22:59 «Глядачеві треба навчитися платити за контент, який він дивиться».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Як люди в окупації шукають правду — і чи ризикують за це? Про доступ до інформації, роботу журналістів без власкорів і роль місцевих жителів як джерел — у новому випуску.У подкасті «Медіуми» Ірина Семенюта, журналістка «Детектора медіа», що працює, зокрема з темою тимчасово окупованих територій, розповідає про те, як VPN, закриті чати й людська довіра допомагають обходити інформаційну ізоляцію на захоплених Росією землях, чому це стає дедалі небезпечніше та як змінюється сама природа роботи медіа в умовах окупації.А також про те, чому українським медіа важливо говорити з окупованими територіями їхньою мовою, як не втратити контакт і чому тема окупації досі залишається недорозкритою.00:00 «З кожним роком отримувати інформацію з України стає дедалі складніше»;02:21 «Журналісти через VPN відстежують, що саме турбує людей»;05:03 «Інформація з російського боку стає більш закритою»;07:49 «Не люди в окупації мають тягнутися до України, ми маємо бути відкритими й говорити: ми готові вас приймати»;10:33 «Люди не розуміють, що з ними буде після виїзду, і ми недостатньо це проговорюємо»;13:38 «Тема окупації — не з тих, про які можна написати один раз і вичерпати. Вона неосяжна».Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

У проєкті «Люди світла» Сергій Стуканов і Станіслав Федорчук розповідають про українців із Донеччини, Луганщини та Криму, які творили культуру, боролися за гідність і зберігали ідентичність навіть під тиском русифікації та репресій.У подкасті «Медіуми» Сергій Стуканов, ведучий «Українського радіо», голова ГО «Інститут Соборності» та Станіслав Федорчук, політолог, громадський активіст, голова ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини». Вони розкажуть про спільний проєкт, викривлене сприйняття сходу України й Криму, українське підґрунтя цих регіонів, дисидентів першого сезону проєкту, а також про те, чому «це історія не про українців-жертв», а про людей, які робили складний, але гідний вибір.А також про те, як такі історії можуть підтримувати зв’язок із людьми на окупованих землях і допомагати повертати загарбані Росією території в український інформаційний і культурний простір.00:00 «В українському інфопросторі тривалий час було досить викривлене сприйняття Донеччини, Луганщини, Криму»;04:19 «Русифікація, хоча і була потужною, не була остаточною»;07:23 «Ми мусимо по-іншому комунікувати з суспільством — розповідати не вигадки і не пропаганду, а те, що є насправді»;10:05 «Якщо ми скажемо, що якийсь регіон є неважливими, це означатиме, що ворог частково виграв у когнітивній війні проти нас»;13:44 «Ми прагнули не просто спростовувати російські наративи. Наратив можна спростувати, запропонувавши свій»;19:32 «Люди, про яких ми говоримо, змушені були пройти великий шлях самостійної роботи, щоб прийти до свого українства»;25:00 «Відсутнє розуміння того, що Донеччина, Луганщина і Крим зробили внесок у здобуття Незалежності. Цю прогалину ми хочемо заповнити»;28:09 «Ми розповідаємо про тих, хто намагався зберегти свою суспільну позицію в абсолютно несприятливих умовах»;31:08 «Раїса Мороз подякувала нам за проєкт, за те, що ми нагадали Україні про неї»;33:38 «Ми цеглина за цеглиною творимо фундамент розуміння того, що Донеччина, Луганщина і Крим — це споконвіку українські території».Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС — розмова з журналістом Василем Бирзулом, одним із перших кореспондентів, що потрапили в зону катастрофи.У подкасті «Медіуми» — Василь Бирзул, заслужений журналіст України, що з перших днів Чорнобильської катастрофи в складі спеціальної групи виїжджав до чорнобильської зони і в спеціальних репортажах розповідав про хід рятувальних робіт.У розмові — як журналісти Українського радіо потрапили до Чорнобиля, чому їх туди не пускали і як довелося маскуватися під команду річкового флоту. А також про перші поїздки до зони відчуження, роботу біля реактора і про радянську цензуру: що дозволяли говорити в ефірі, як із текстів прибирали згадки про рівень радіації і чому слухачі не отримували повної інформації.00:00 «На Українському радіо створили творчу групу із добровольців. Таких виявилося п’ять»;04:38 «Я все життя думаю, яка в мене професія. Усі їдуть звідти, тікають, а я — туди»;07:40 «Коли ми підійшли до центру Чорнобиля, нас затримала міліція»;11:03 «Веліхов показував фотографії реактора, пояснював ситуацію: настав період, коли ми просто не знаємо, що буде далі»;14:25 «Хоча я працював на радіо, вважав, що журналіст не має права працювати «за рогом»;17:02 «Накопичувач нічого не показував. Це була радянська система, щоб усе приховати»;18:42 «Я заглядав у реактор зблизька»;22:02 «Цензор — це була людина зі структури КДБ»;27:43 «Коли ми записали інтерв’ю з академіком Веліховим, його розшифрували і понесли Щербицькому. Перед ними ніхто не звітував!»;28:40 «Камери ставали радіоактивними, їх утилізували, як і магнітофони, бо пил осідав усюди»;32:53 «Я усвідомлював небезпеку, але через професію іноді ігнорував її заради репортажу»;37:44 «Українці зрозуміли, що в самому серці країни збудували станцію, яка, якщо не знищила, то серйозно покалічила людей».

Сигарета в кадрі — не деталь, а порушення закону. Як медіа стають інструментом тютюнових маніпуляцій і чому це небезпечно для дітей.У подкасті «Медіуми» Ольга Масна, менеджерка з комунікацій ГО «Життя», лідерка ініціативи «Батьки за Україну без тютюну та нікотину», розповідає про невдалу інформаційну кампанію «Укрпошти» та пояснює, чому навіть «непомітна» реклама куріння формує залежність у підлітків. У розмові — про юридичну відповідальність медіа й блогерів, приховану рекламу в соцмережах, а також про те, чому «менш шкідливі» продукти — це маніпуляція тютюнової індустрії.00:00 «Не можна нормалізувати куріння серед дітей»;04:41 «Рекламодавці й медіа, які свідомо порушують закон, намагаються знайти лазівки й уникнути відповідальності»;10:08 «У дітей психіка і мозок ще формуються, тому вони швидше стають залежними»;12:35 «Будь-яка реклама тютюну заборонена, зокрема і в соціальних мережах»;15:52 «Між тютюновою індустрією та громадським здоров’ям існує непримиренний конфлікт»;18:51 «Для медіа важливо вміти розпізнавати маркери замовних матеріалів тютюнової індустрії»;21:54 «Тютюнова індустрія робить усе можливе, щоб ухвалювалися вигідні для неї закони»;26:35 «Усі говорять про те, як повернути українців з-за кордону, водночас до людей, які тут живуть, уваги недостатньо».

Росія атакує не лише на фронті, а й у стрічках соцмереж — і цілить у найвразливіше: довіру, єдність і готовність українців захищати країну. Як працює ця інформаційна війна і чи можемо ми їй протистояти.У подкасті «Медіуми» Олеся Горяйнова, заступниця голови Українського центру безпеки та співпраці, координаторка Центру підтримки рекрутингу, розповідає про те, як саме Росія намагається зірвати мобілізацію та рекрутинг до Сил оборони та чому тікток став ключовим майданчиком для маніпуляцій. А також про роль українських медіа та держави, чи достатньо сьогодні якісної комунікації про рекрутинг, які меседжі справді працюють і чому героїчні заклики не завжди переконують йти до війська.00:00 «Із 2022 року однією з найбільших цілей Росії — зрив наших мобілізаційних спроможностей»;04:04 «Росіяни використовують всі соціальні мережі»;06:15 «Росіяни використовують теми, які вже існують у нашому суспільстві»;09:48 «Логіка проста: щойно утворюється вакуум, його заповнює негативна інформація»;10:51 «Ми почали працювати з інформаційним супроводом рекрутингу на початку 2025 року»;14:50 «Ми даємо бригадам медійний майданчик, щоб вони могли розповісти про себе»;17:06 «Підходи до рекрутингу мають бути різними»;20:20 «Є план довести частку рекрутингу в поповненні сил оборони до 20%»;22:50 «Нам необхідна загальнонаціональна інформаційна кампанія».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Українська технологічна компанія Holywater Tech уклала інвестиційну угоду з американською студією Fox Entertainment і разом створюватиме понад 200 вертикальних серіалів для платформи MyDrama.У подкасті «Медіуми» Юлія Смирнова, продюсерка Holywater Tech, розповість секрети того, як вертикальні серіали стрімко завойовують аудиторію у світі, чим вони відрізняються від традиційних серіалів і кіно, а також як соціальні мережі змінили спосіб споживання ігрового відеоконтенту.А також про те, як українській компанії вдалося зацікавити одного з медіагігантів Голлівуду, скільки коштує виробництво вертикальних серіалів, які жанри найкраще працюють із глобальною аудиторією та яку роль у створенні контенту відіграє штучний інтелект.00:00 «Ніша вертикальних серіалів дуже швидко розвивається»;02:05 «Вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соцмережами»;05:37 «Ви побачите хорори, трилери, артхаус у вертикальних серіалах»;07:53 «Прибуток із вертикального серіалу може бути безмежним»;11:14 «Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали»;12:42 «Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі»;15:32 «Я не впевнена, що йдеться про витіснення ТБ»;17:15 «Ми провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські»;20:30 «Ми були першими на ринку, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх»;22:56 «Чоловічу аудиторії ми відкрили для себе через Boys Love серіал»23:50 «Зараз дуже популярним стало все, що пов’язане з темними жанрами»;25:40 «Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту»;30:15 «Контент доступний безплатно на території всієї України».

8 березня — свято весни та краси чи день боротьби за права жінок? Розмова про те, як ця дата змінювалася від радянського «дня квітів і подарунків» до приводу говорити про гендерну рівність.Як медіа й бренди сьогодні переосмислюють 8 березня, чому дискусії про фемінітиви знову з’являються в соцмережах, як працюють жіночі медіа та з якими стереотипами їм доводиться боротися.У подкасті «Медіуми» Оксана Павленко, співзасновниця та головна редакторка онлайн-журналу Divoche.media, розповідає про роль жінок у громадському секторі й науці, гендерну рівність у вищій освіті, нові медійні формати й чому розмова про права жінок залишається актуальною сьогодні.00:00 «У Радянському Союзі 8 березня зводилось до того, що це день краси і весни»;02:35 «Коли 8 березня стало вихідним днем — розмова про права жінок фактично припинилася»;04:27 «З часом бренди почали працювати з темою рівності, говорити про права жінок»;07:43 «Складно пояснити людям, що в Україні існував жіночий рух»;09:21 «Жодна країна не досягла повної юридичної гендерної рівності»;11:11 «Для мене помилкою є, коли жінку називають іменником чоловічого роду»;16:23 «Мені не подобається стереотип, що речі, якими користуються жінки, є чимось несерйозним»;20:44 «Ми працюємо з темою гендерної рівності у вищій освіті»;24:21 «Ми читаємо таку кількість контенту, яку ніколи раніше не читали»;26:38 «В Україні YouTube є основною платформою для споживання подкастів».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про те, чи змінюється професія письменника, як сьогодні формується український книжковий ринок і чому література залишається інструментом виживання.До Всесвітнього дня письменника у подкасті «Медіуми» Віра Курико, репортажистка у «Reporters», журналістка, редакторка та авторка документальних книг, розповідає про силу літератури під час війни, про те, що читають українці і чому письменники не зникають, попри стрімкий розвиток нових медіа. А також — про повернення інтересу до української класики, запити від читачів і внутрішню потребу говорити власним голосом у складні часи.00:00 «Я з дитинства мріяла бути письменницею»;03:09 «Соцмережі дали можливість не просто читати письменника, а й стежити за ним як за людиною»;06:00 «Якщо світ колапсує, я навряд чи буду дуже потрібна як репортерка і письменниця»;08:48 «Література — це завжди два боки: спосіб утекти від реальності й спосіб її зрозуміти»;10:58 «Наш видавничий ринок зростає шаленими темпами»;13:20 «Коцюбинський мав можливість писати лише тому, що його підтримував Чикаленко»;15:34 «Ми перейшли з онлайну в друк, всі вважали це дуже ризикованим»;17:27 «Ми можемо запропонувати будь-якій організації створити книжку»;21:15 «Один із найпопулярніших номерів журналу, був про любов»;23:07 «Нам потрібні книжки, які про війну, але в них не буде про війну»;27:21 «Вулиця причетних» тепер — вулиця Левка Лук’яненка. Але ціна виявилася надто великою»;34:48 «Інколи книзі потрібні ключі, іноді ціла зв’язка ключів»;40:32 «Існують мільярди книжок, які могли б змінити наше життя, але іноді за все життя нам трапляється лише одна. Багатьом не щастить жодного разу не зустріти таку книжку».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про запуск Megogo Books, неочевидну ставку на паперові книжки, результати першого року роботи та синергію з аудиторією платформи. Megogo Books — онлайн-книгарня, запущена у 2024 році як новий напрям у межах екосистеми медіасервісу Megogo. У подкасті «Медіуми» Катерина Котвіцька, директорка з контенту Megogo Books, розповідає про бізнес-модель сервісу, маркетингові стратегії, розвиток українського книжкового ринку. А також про те, чому компанія, відома відео та аудіосервісами, виходить на ринок онлайн-торгівлі книжками та ко-продакшн із видавцями, прем’єри книжок у студіях Megogo та популяризацію українських авторів. 00:00 Запуск Megogo Books — перший крок Megogo у бік e-commerce»;02:36 «Ми будувати Megogo Books так, щоб він був привабливим для видавців»;04:12 «Патерн споживання книжкового контенту в Україні — паперова книжка»;07:52 «За результатами року ми четверті за трафіком і відвідуваністю сайту»;11:19 «Усе, що стосується книжок, ми назвали словом «контент» і будуємо екосистему різних форматів»;14:09 «Ми можемо взаємодіяти з книжкою раніше, інвестувати свої ресурси в маркетингові активності»;16:26 «Ми намагаємося вписати книжку в загальний концепт дозвілля»;19:05 «Ми можемо продавати книжку протягом двох тижнів лише у нас»;24:03 «Зараз ми маємо різноманітний книжковий ландшафт і активних гравців ринку»;28:18 «Книжки не мають бути дешевими»;31:58 «У нас буде окремий застосунок для електронних і аудіокнижок»;33:30 «Найближчим часом плануємо доставку й на інші континенти».

Месенджер, у якому держава читає ваші повідомлення, контролює виплати й вирішує, що вам можна знати. Росія впроваджує месенджер «Max» — чому росіян змушують переходити на нього і чим він небезпечний для українців на окупованих територіях.Росія будує цифрову завісу — і головним її інструментом може стати не черговий сайт чи телеканал, а месенджер. У подкасті «Медіуми» Олена Чуранова, редакторка та фактчекерка проєкту StopFake.org, розповідає про те, як Росія намагається перетворити інтернет на простір тотального контролю.Чи справді цей застосунок може витіснити телеграм і стати головним каналом комунікації для росіян? Як влада змушує студентів, чиновників і жителів окупованих територій установлювати Max, прив’язуючи до нього державні сервіси, виплати та повсякденні справи? І чому, попри десятки мільйонів зареєстрованих користувачів, люди не довіряють цій платформі та намагаються обходити контроль?00:00 «Max — цифрова стіна, яку росіяни збудовують навколо свого суспільства»;01:53 «Альтернативна думка просто не має можливості туди потрапити»;04:18 «Люди зареєструвалися, тому що змушені»;06:23 «89 мільйонів — це формальні користувачі, які не є активними»;08:27 «У Max наскрізного шифрування просто немає»;10:19 «Жителі окупованих територіях змушені встановлювати цей месенджер»;12:07 «Люди від початку демонстрували недовіру до цієї платформи»;14:09 «Для Росії головне — мати інструмент контролю»;18:32 «Max створювали за аналогією з китайським WeChat».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про те, як теплі зими, війна та зруйнована інфраструктура вплинули на зимові види спорту в Україні і чому біатлон уже десятиліттями залишається на «першій кнопці» українського глядача.У подкасті «Медіуми» Костянтин Дульцев, спортивний коментатор, керівник спортивної редакції Радіо «Промінь» розповідає про те, чому в спортивну журналістику йдуть одиниці, як виглядає український ринок спортивних медіа і чому зі спортивної журналістики майже неможливо побудувати політичну кар’єру.00:00 «Ілюзій будувати не треба, що у нас буде багато медалей на Олімпійських іграх»;03:17 «У нас дуже мало стало спортивної преси»;04:24 «У спортивній журналістиці політичну кар’єру не побудуєш»;07:30 «Олімпіадами завжди цікавляться навіть ті, хто не цікавиться спортом»;11:49 «Біатлон завжди був на першій кнопці українського телебачення»;13:19 «Владислав Гераскевич зробив титанічну роботу, щоб Росії не було на цій Олімпіаді»;16:25 «У Росії якийсь фетиш — обстрілювати льодові палаци»;20:02 «Перше, що сказала нова президентка МОК: Росія має повертатися в нейтральному статусі»;23:49 «Олімпіади зупинялися, переносилися, скасовувалися, але не війни»;28:50 «Україна втратила дуже багато дітей, які виїхали за кордон».Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про алкоголь, тютюн і медіа: як вони насправді впливають на тривалість життя українців і майбутнє країни.У подкасті «Медіуми» Дмитро Купира, програмний директор ГО «Життя», розповідає про демографічну кризу, відповідальність медіаіндустрії та ціну реклами, яку ми всі платимо здоров’ям. А також про те, чому смертність в Україні втричі перевищує народжуваність, як реклама алкоголю й тютюну формує звички дітей і дорослих та чому медіа, заробляючи на залежностях, фактично скорочують власну аудиторію.00:00 «Безповоротні втрати для медіа фактично кожен рік становлять пів мільйона»;04:03 «Українські чоловіки в середньому не доживають до світового стандарту віку працездатності»;08:40 «Стратегія тютюнової індустрії — це залучення нових споживачів»;11:30 «Споживач тютюну як починає, так до кінця життя споживає один бренд»;15:26 «Жодна людина у світі не народилася з сигаретою у роті»;18:16 «Тютюнова індустрія використовує медіа для дезінформації»;23:31 «Тютюнова індустрія, як і Росія, бреше кожного разу, коли відкриває рота».

Чому в Україні критику досі плутають із хейтом, а професійна розмова про кіно швидко перетворюється на токсичні срачі. Головредка медіатаблоїда «Антоніна» Лєна Чиченіна розповідає про українське кіно, серіали, Threads і культуру образ.Чому культурні тексти часто пишуться «для своїх» і перетворюються на інтелектуальну демонстрацію ерудиції, а не на зрозумілу розмову з аудиторією? Як формувалася українська кіноіндустрія після 2014 року, чому суспільство довго вибачало слабкі сюжети за «красиву картинку» та як патріотичний пафос роками блокував нормальну професійну дискусію.У подкасті «Медіуми» Лєна Чиченіна, головна редакторка медіатаблоїда «Антоніна», розповідає про російську мову в українських серіалах і про те, як ті самі продюсери, які не хотіли відмовлятися від російського ринку, після 2022-го раптом почали просити гроші в держави на «нове українське кіно». А також про нові originals-серіали від онлайн-платформ, перші спроби відійти від телевізійної логіки серіалу для домогосподарок і про те, що справді стало краще, а що просто перекочувало з ТБ в онлайн без змін.00:00 «У нас майже всі серіали були російською мовою, з російськими акторами»;03:36 «У нас немає профільного видання кінокритики»;05:05 «Кінокритика в Україні ніяк не впливає на кіноіндустрію»;06:18 Про кризу культурної критики в Україні: «Це інтелектуальна мастурбація»;09:20 «Кожна думка повинна мати місце»;11:03 Як в Україні реагують на культурну критику;13:03 Як українське кіно реагувало на критику в різні роки;18:32 «Мені хотілося б більше фільмів, які будуть критикувати наше суспільство»;24:43 «Netflix знімає свої серіали для того, щоб їх не дивилися, а слухали»;30:48 Про онлайн-платформи, originals і проблему якості контенту;38:55 Як Threads змусив дивитися «Холостяка» навіть тих, хто не дивиться ТБ;42:45 «Холостяк» повністю зіпсував Терену репутацію».

У випуску — про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми.Війна змінила не лише наше життя, вона докорінно вплинула й на українську мову. Нові слова, нові смисли, нові суперечки й нова відповідальність за кожне сказане і написане слово. Хто сьогодні формує мовні норми: мовознавці, медіа чи соціальні мережі? І чи може мова бути ще одним фронтом цієї війни?У подкасті «Медіуми» Оксана Матковська, науковиця, доктор філософії зі спеціальності Філологія, розповідає про зростання вживання фемінітивів і про те, чому ці зміни по-різному проявляються в політичній мові, публіцистиці та художніх текстах. Чи справді фемінітиви стали ознакою часу — і що чекає на них далі? А також про написання назв Російської Федерації, її інституцій і діячів із малої, звідки взялася ця практика, як соціальні мережі вплинули на медіа і чому саме журналісти мають задавати мовні норми, а не підхоплювати тренди з фейсбуку. Про журналіста як законодавця мовної моди, про блогерів із мільйонними аудиторіями і про те, чи здатна освіта змінити мовну культуру в епоху соцмереж.00:00 «Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»;02:01 «Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»;06:02 «Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»;12:10 «Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»;15:27 «Англізмів дуже багато у медійному просторі»;20:53 «Російська влада штучно збіднювала українську мову»;22:40 «Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»;23:49 «Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст».

Розслідування «Державні діти» від «Слідства.інфо» стало одним із найгучніших журналістських матеріалів останнього часу — про українських дітей-сиріт, евакуйованих від війни до Туреччини, та про дорослих, які мали їх захистити, але не зробили цього.У подкасті «Медіуми» Анна Бабінець, керівниця незалежної розслідувальної агенції «Слідство.інфо», розповіла про те, як команда вийшла на тему розслідування «Державні діти» через закритий звіт українського омбудсмена, чому система опіки виявилася настільки розмитою, що «відповідального знайти неможливо» та як журналісти місяцями добивалися коментарів від міністерств, дипломатів, місцевих чиновників і благодійників.А також про надзвичайно складну роботу з підлітками, які пережили травматичний досвід, про журналістську етику й довіру та наслідки. Чому в Туреччині на розслідування відреагували на рівні президента вже за кілька годин, а в Україні тривалий час панувала тиша? І як публічність цієї історії вплинула не лише на політичні заяви, а й на реальні людські долі, зокрема на життя героїні, якій вдалося повернути дитину ще до завершення судових процесів.00:00 «Спосіб, у який ми отримали інформацію, свідчить про те, наскільки закрита система»;03:30 «Парадокс державної інтернатної системи в тому, що за дітей відповідає така кількість людей, що відповідального ти не знайдеш»;06:28 «Дітям хотілося розказати про несправедливість»;10:05 «У нас було єдине домовлене інтерв’ю»;13:43 «Коли розслідування вийшло у Туреччині, через дві години була реакція Ердогана»;18:30 «Реакції на фільм з боку правоохоронних органів не було і немає станом на зараз»;22:12 «Дівчата народжували самі. У пологовому ніхто до них не приходив»;27:25 «На показ фільму прийшла Інна Мірошниченко, вона сказала, що перейнялася долею Насті й буде її захищати»;28:47 «Ми сподіваємося, що держава зверне на Настю увагу та допоможе. Щоб розірвати коло, коли сирота народжує сироту»;30:55 «Ми бачили звіт омбудсмена українською мовою. Ми згадали, напевно, 20% порушень»;32:53 «Поліція закрила справу, бо «не встановили складу злочину»;35:10 «Мені здається, що це змова дорослих: «Просто давайте не будемо про це говорити, ніби цього немає».

Україна взяла участь в міжнародному проєкті Euroradio Christmas Music Day, де різдвяна програма з Києва стала частиною 14-годинного марафону з 12 країн світу.У подкасті «Медіуми» Наталія Попудрібко, завідувачка редакції музичних передач і фондових записів «Радіо Культура», продюсерка проєкту Euroradio Christmas Music Day розповіла про те, як працює музичний обмін Європейської мовної спілки. А також про ренесанс хорового співу після пандемії, попит на академічну музику в Європі, силу спільного звучання хору й історичні паралелі зі світовим успіхом «Щедрика» сто років тому.00:00 Що таке Euroradio Christmas Music Day і як Україна до нього долучилася;04:16 Де слухачі можуть почути концерт;06:06 «Українське радіо співпрацює з ЄМС із 1994 року»;08:11 Чому українські колядки добре сприймає європейська аудиторія;11:34 Який попит у Європі на хорову й академічну музику;16:55 Як повномасштабна війна вплинула на інтерес до української музики;20:16 Які плани щодо подальшої участі у подібних проєктах.

У випуску — про те, як американські медіа реагують на атаки Дональда Трампа, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії та чи можна публікувати фотографії загиблих.У подкасті «Медіуми» Стас Козлюк, журналіст і фотокореспондент, пояснює, що сьогодні насправді цікавить західну аудиторію в українській війні. Чому чим ефективніше працює українська ППО, тим менше про нас пишуть? Як логіка «трупокілометрів» визначає, чи стане трагедія новиною для світу? І чому інколи навіть зруйнований будинок у Києві не потрапляє на шпальти провідних видань?А також про цензуру й самообмеження під час війни, рішення не публікувати вже готові матеріали заради безпеки людей, а також про відповідальність редакторів за те, як виглядає війна в медіа. Та чому соцмережі підштовхують журналістику до небезпечної гонитви за швидкістю і хайпом.00:00 «Ми бачимо, яку тривалу історію має демократія та як їй важко з людиною, яка має таку повноту влади»;03:14 «Ми весь час конкуруємо з іншими країнами, в яких також ідуть війни»;05:40 «Кількість жертв трагедії має бути прямо пропорційна відстані до кінцевої аудиторії»;09:10 «Щойно з’являється якась нова штука на фронті — усі хочуть побачити як вона працює»;11:50 Що хочуть бачити з України західні читачі?14:29 «Кіл-зона від окопа — 20 кілометрів. Мало хто захоче тягнути тебе туди з собою»;16:45 «Коли однакові зображення, то твоя аудиторія не те що хоче їх бачити щодня»;20:43 «Я намагаюся ігнорувати світ, у якому люди відмовляються читати»;25:18 «Я намагаюся більше спостерігати за людьми, аби розповідати історії про цих людей»;31:53 Чи можна публікувати фотографії тіл постраждалих?36:26 «Соцмережі змушують журналістику із ними конкурувати»;39:54 «Аудиторія не бачить різниці, вона не розуміє хто журналіст, хто блогер».

У випуску — про український проєкт, що змінює культуру блогінгу зсередини. Школа відповідального блогерства «Швабра», створена «Детектором медіа» та UMind, за два сезони об’єднала молодих контент-крієйторів з усієї країни та сформувала спільноту юних інфлюенсерів, які хочуть говорити про Україну якісно, чесно й відповідально.У подкасті «Медіуми» Олена Левандовська, співзасновниця та голова ГО UMind, розповіла про те, як «Швабра» виросла у платформу, яка вже дала понад 160 відео з мільйонами переглядів, як змінюється покоління Альфа, що сприймає світ через короткі відео, як блогінг став ціннісною місією, та чому українські підлітки досі потрапляють у пастку російського контенту. А також — як відповідальні спільноти можуть протистояти семантичним війнам і чому «Швабра» дає молодим авторам не тільки знання, а й «вудку», яка допомагає зростати та впливати на свою аудиторію.00:00 «Створена спільнота відповідальних блогерів»;03:36 «Це наша можливість достукатися не тільки до тих дітей, які живуть у великих містах»;06:24 «Покоління Альфа бачить світ крізь призму не тексту, а відео»;08:38 «Молодь розуміла, що після цього проєкту в них буде рух уперед»;13:35 «Засилля російського контенту в холі школи просто зашкалює»;16:02 Про розвиток українського контенту: «поки що сам потяг не їде — його треба штовхати»;17:35 «Відповідальність блогерів і розуміння контексту зараз зросло в рази»;20:23 Про спільноту відповідальних блогерів: «це розвиток, пошук можливостей, колаборації».

У випуску — про один із найважливіших викликів, що стоять перед Україною: як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли. А ще про те, що робить команда Ukraїner.Ukraїner — це медійна організація, яка перетворилася з волонтерського проєкту на міжнародну платформу, яка розповідає світові історії України 13 мовами, творить документальне кіно та вибудовує унікальні формати комунікації. У подкасті «Медіуми» Юлія Тимошенко, журналістка та нова голова Ukraїner, розповідає про те, як працює організація, які виклики виникли після скорочення підтримки USAID, про потенційну співпрацю зі стримінговими платформами, перспективи виходу українських документальних фільмів на міжнародні сервіси, а також про те, як зростає глобальна спільнота глядачів і читачів, які хочуть знати справжню Україну. 00:00 «Ми перекладаємо, адаптуємо, створюємо унікальний контент для іноземної аудиторії з фокусом на Україну»;03:43 «У нас з’явилася дорадча рада. Це ком’юніті свідомих бізнесів»;06:30 «Якщо ми не будемо комунікувати й не будемо існувати, то за нас буде комунікувати ворог»;09:01 «У нас повертаються експедиції»;11:25 «Нам би хотілося мати десять тисяч підписників. Думаємо, це реалістичне число»;16:52 «Ми хочемо розвивати напрямок більш креативних документальних фільмів»;21:51 «Місія розповідати про Україну світові була закладена в момент зародження Ukraїner»;26:08 «Японська версія стала чи не однією з найбільших за охопленням після англійської»;31:05 «Ми використовуємо штучний інтелект для переозвучки. Це розширило наші можливості»;36:22 «Є відчуття, що комунікація, підтримка незалежних медіа, медіа — відходять на задній план»;39:05 Про 1000 годин українського контенту: «Мені б дуже не хотілося, щоб це були 10 гумористичних серіалів про стереотипні речі, за які потім соромно»;41:20 «Державі потрібно менше створювати власних медіаініціатив. Краще підтримувати незалежні медіа»;45:31 «Коли прозвучала ідея трьох годин інтервʼю, я казала: “Це ніхто не буде дивитися”»;54:28 «Зараз у нас на 95% жіноча команда».

У випуску — про те, як користуватися штучним інтелектом так, щоб він допомагав, а не підмінював наш розум, етику й свободу.Чому люди дедалі частіше замінюють емоційне спілкування з іншими людьми на «зручне» спілкування зі штучним інтелектом, наскільки це може бути небезпечним і чи готове суспільство до такої трансформації. Чому ШІ може здаватися привабливішим за людину? Чи здатен він замінити вчителя, психотерапевта, співрозмовника або навіть партнера? Як розпізнати межу, де технологія допомагає, а де — починає формувати нашу свідомість? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Надією Баловсяк, медіадослідницею, доценткою Школи журналістики та комунікацій УКУ.А також про те, чи повинні розробники штучного інтелекту нести відповідальність за наслідки його використання? Чому великі технологічні компанії бояться регулювання? І чи може ChatGPT ненавмисно поширювати російську пропаганду?00:00 «Цифрові інструменти стали зачіпати наші емоції»;05:25 «Людина в якийсь момент буде незручною, натомість ШІ завжди буде зручним»;07:51 «Молодим людям складно читати довгі тексти»;10:59 «Люди відучуються сприймати, працювати, аналізувати інформацію»;13:40 «Компанії, що розробляють ШІ-інструменти проти регулювання»;17:00 «Проблема не лише в регулюванні, а проблема в тому, на чому навчають чат-бот»;21:37 «Відбувається боротьба між одним штучним інтелектом і іншим»;27:29 «ШІ розвивається шаленими темпами, ми невстигаємо призвичаїтись».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як працювати з медіаграмотністю на рівні державної політики та чому найкращими вчителями для бабусь і дідусів можуть стати онуки.У сучасному світі неможливо існувати поза медіа. Як медіа формують наше мислення, поведінку й уявлення про реальність? Чому сьогодні медіаграмотність — не просто навичка, а питання виживання? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Мартою Наумовою, кандидаткою соціологічних наук, доценткою, старшою науковою співробітницею Інституту соціології НАН України; кураторкою щорічного дослідження «Індекс медіаграмотності української аудиторії» від ГО «Детектор медіа».А також про медіавплив, рівень критичності українців до контенту, споживання інформації під час війни, довіру до телемарафону, зростання ролі телеграм-каналів і виклики, які містить штучний інтелект.00:00 «Ми не існуємо як істоти поза медіапростором»;04:04 З чого складається медіаграмотність людини у сучасному світі?05:50 «Цього року ми включили додаткові індикатори, які стосуються штучного інтелекту»;07:45 «На початку вторгнення відбулося підвищення чутливості українців до спотвореного контенту»;10:32 «ШІ користуються 28% українців»;11:20 «Україна — дуже цифрова держава»;13:43 «Якби війни не було, ми бачили б те саме»;15:10 «Категорія 65+ — складно досяжна цільова аудиторія. Уся надія — на дітей»;17:18 «Медіаграмотності забагато не буває ніколи»;19:10 «Штучний інтелект надає нам певні виклики».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про силу книжки в часи війни, культурний опір і про те, як читання стає жестом свободи.Уже втретє під час повномасштабної війни команда «Книжкового Арсеналу» провела фестиваль. XIII Міжнародний «Книжковий Арсенал» зібрав близько 30 тисяч відвідувачів, понад 200 подій та 250 учасників з України та з-за кордону.Як книжка рятує у полоні? Чому читання — це більше, ніж просто хобі? Чому книжки українських журналістів нині так затребувані, як в умовах війни розвивається нонфікшн. А також про зміну читацького ландшафту України: від інтересу до книжкових клубів до популярності подкастів про літературу. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Іриною Славінською, виконавчою продюсеркою «Радіо Культура» та кураторкою Основної програми «Книжкового Арсеналу». 00:00 «Мені важливо було підсвітити тему читання як жесту суб’єктності, жесту самозарадності»;05:30 «У друкарнях буквально “жива” черга»;09:52 «Борис Лятошинський потрапив в опалу та сильно переживав розлуку з радіо»;11:31 Що медійники представили на «Книжковому Арсеналі»?13:13 «Тренд на якісний нонфікшн триває»;16:21 «Увага до досвіду, практики читання — величезна»;19:19 «Ми диверсифікуємо способи отримання інформації»;20:07 «Кожен кризовий рік показував неймовірний сплеск уваги, любові до книжки»;23:08 «Публіці ти “дурню” не продаси»;24:40 «У наші часи дуже важливо читати поезію».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак не просто інформують, а маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки.Адміністратори телеграм-каналів під час повітряних тривог активно заманюють нових підписників. Вони обіцяють «ексклюзивні карти», «секретні маршрути дронів» і «прогнози атак у реальному часі» — але за цим стоїть не піклування, а бізнес-модель. Де паніка — там і прибуток. Хто і як монетизує страх? Як телеграм-мережі використовують тривожні ночі для збільшення трафіку і доходів? Чому після викриття таких схем журналісти стикаються з інформаційним цькуванням? І головне — чому деякі українські посадовці та військові самі легітимізують сумнівні канали, даючи їм інтерв’ю? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Сергієм Міхальковим, дата-аналітиком видання Texty.org.ua.00:00 «В Україні сильне журналістське ком’юніті»;06:00 «Ми побачили в одному телеграм-каналі пост про те, що «ми вам покажемо, куди летить “орешник”»;07:16 «Такими повідомленнями вони намагаються зібрати аудиторію, щоб потім просувати рекламу»;10:06 «Якщо офіційні органи влади не підвищуватимуть довіру до своїх каналів комунікації, ми й надалі матимемо проблему з телеграмом»;14:37 «Пости, спрямовані проти нас, були без можливості залишати коментарі»;16:06 «Ви відчуваєте, що долучаєтеся до спільноти «обраних» — до тих, хто знає щось надсекретне».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна.Як Українське радіо залишилося на зв’язку тоді, коли зник мобільний зв’язок, інтернет і світло? Чому слухачі сприймають ведучих як друзів, а дехто навіть роками пише гнівні повідомлення — і все одно слухає? І які ще історії приховують архіви найстарішого мовника України?Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Юрієм Табаченком, виконавчим продюсером Українського радіо. А також про те, чому штучний інтелект не витіснить живого голосу і чому відповідальність сьогодні — головна цінність у медіа.00:00 «Багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією»;03:52 «Ми одразу так продумували, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності»;05:16 «Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді»;07:51 «Історія радіо — віддзеркалює нашу загальну історію»;09:40 «Зараз телевізор почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається»;10:50 «Українське радіо завжди мовило українською»;14:35 «Людина, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, бо почула про це по Українському радіо»;17:04 «У світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа»;17:48 «Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів»;19:55 «Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації»;22:39 «Ми використовуємо ШІ-технології, але дуже обережно».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про приватність і правду: як показувати біль війни. Що важливіше — гідність жертви чи вплив фото на світову аудиторію, чому суспільство розділилося у своїх оцінках та чи справді емоційні світлини можуть зупинити війну.Чи має суспільство право бачити фотографії з місць трагедій, де під завалами — людські тіла? Чи допомагають світові знімки, що шокують, краще зрозуміти українське горе? І де межа між документуванням воєнних злочинів і порушенням приватності жертв?У новому випуску подкасту «Медіуми» ведучі Наталка Соколенко та Вадим Міський вирішили обговорити суперечливе питання — як медіа та блогерам висвітлювати загибель цивільних під час війни. Щоби глибше розібратися в цій непростій темі, до студії запросили трьох гостей: журналістку та експертку з комунікацій і висвітлення чутливих тем Тетяну Трощинську, журналіста-розслідувача з Kyiv Independent Данила Мокрика та голову Комісії з журналістської етики Андрія Куликова.00:00 «Оголені тіла під завалами, які були опубліковані у медіа збурили медійну спільноту й розділили її на декілька таборів»;Тетяна Трощинська:02:26 «У нас така нульова готовність чути одне одного»;05:36 «Питання не у вині, а у відповідальності»;06:22 «Правила не до кінця сформовані, вони обтічні»;07:38 «Такого ефекту, як Буча, вже мало що може спричинити»;08:42 «Західні медіа не опублікують фото у первинному вигляді. Вони їх оброблять»;09:52 «Емпатія працює, коли ти дуже добре знаєш контекст»;11:09 «Ми ранимо своїх цими фотографіями»;11:38 «Історія на прикладі фотографії підлітків, які чекають, коли з-під завалів дістануть їхнього друга — дуже сильна»;15:06 «Ти береш чужих мертвих дітей, чужу трагедію з чужої родини — і ставиш собі на обкладинку у фейсбук. Як на мене — це хайпожерство»;16:35 «Це не твоє життя, це не твоя близька людина, це не твоя рідна людина, це не твоя дитина. Треба трошечки делікатніше»;Данило Мокрик:20:13 «Якщо зображення мого понівеченого тіла дозволяє розповісти історію про те, що з нами робить Росія — заради Бога, використовуйте»;22:02 «Гідність — це розкіш. І я не впевнений, що в умовах повномасштабної війни ми можемо дозволити цю розкіш»;23:45 «Згадаймо піраміду Маслоу. Такі речі як гідність — з’являються тоді, коли забезпечені базові потреби»;24:56 «Коли з’являлися фотографії з Маріуполя, з Бучі, то ми не сильно дискутували на тему, наскільки це етично»;25:56 «У такий спосіб ми нагадуємо: «Це триває». Те, що ви бачили в Бучі й Маріуполі, не залишилося у 2022 році — воно досі триває»;27:37 «Будь-яке питання етики дуже залежить від контексту та внутрішнього мірила»;29:45 «Людина зберігає за собою повний контроль над тим, як вона може бути репрезентована»;31:25 «Ми — таке враження — дедалі більше намагаємося вдавати, що цього немає»;32:41 «Коли ми стикаємося з якимось складним питанням, про це варто говорити»;Андрій Куликов:34:39 «Я вважаю, що принципово нового нічого ми не спостерігали — масштаби інші»;39:16 «Якщо ми не можемо переконливо пояснити, чому все воно відбувається, — то тоді насправді не допоможе і шок».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як підлітки реагують на фейки та чому традиційні медіа для них — «світ дорослих».«Вартові правди» — проєкт «Детектора медіа», що спрямований на розвиток медіаграмотності серед українських школярів. У межах проєкту досвідчені журналісти з прифронтових регіонів України пройшли тренінг, щоб опановувати педагогічні навички та навчати підлітків медіаграмотності.Як підлітки сприймають інформацію у соцмережах? Чому для них важливіше емоційне сприйняття контенту, а не його достовірність і як журналісти знаходять «ключик» до сердець підлітків. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Олександрою Аксененко, учасницею проєкту «Вартові правди» та редакторкою видання «Трибуна.Суми».00:00 «Підлітки відвикають від форматів зустрічей наживо, тож коли вони трапляються — це неймовірні емоції»;04:30 «Підлітки йдуть у соцмережі, більше довіряють блогерам — там, де вони відчувають певну емоційну наближеність»;08:25 «Тема медіаграмотності не була новою для підлітків»;10:47 «Ключик до моїх учнів — це локальні, місцеві приклади»;12:48 «Багато з того, що я показувала, для них було про світ “старших людей”»;15:56 «Хочу вірити, що вони будуть звертатися до якісних медіа»;17:26 «Це дуже класна ініціатива. Я вдячна, що ви залучили нас до таких заходів, бо це дуже корисно».

У випуску — про те, як гейміфікація та соцмережі можуть стати союзниками у боротьбі з фейками.ЗображенняПроєкт «Вартові правди» — унікальна ініціатива ГО «Детектор медіа», що допомагає журналістам із прифронтових регіонів опановувати педагогічні навички та навчати підлітків медіаграмотності. Чи можуть підлітки навчати своїх батьків медіаграмотності? Як навчити підлітків критично мислити та відрізняти правду від маніпуляцій? Які методи й лайфхаки допоможуть зробити навчання цікавим і захопливим для школярів? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Анастасією Шуплат, освітньою дизайнеркою, лекторкою проєкту «Вартові правди».А також про ключові методи взаємодії з молоддю, особливості навчання у цифрову епоху та секрети, які допоможуть зацікавити школярів у важливій темі критичного мислення.00:00 «Навчання підлітків — дуже цікавий процес, підлітки — це особлива аудиторія»;04:22 «В суспільстві існує багато упереджень щодо підлітків»;06:12 «Ми розбиралися, які психологічні особливості характерні для кожної вікової групи»;08:50 «Соцмережі — найкращі друзі підлітків, і вони впливають на те, як вони сприймають інформацію»;11:07 «Важливо не просто донести інформацію, а зробити це цікаво»;14:39 «Критичне мислення — це не те, з чим ми народжуємося. Це те, до чого ми приходимо в процесі життя».

У випуску — про те, чи готові вчителі самі критично мислити, як боротися з упередженнями в освіті та чи є шанс, що наступне покоління українців буде медіаграмотним настільки, що анонімні телеграм-канали втратять свою популярність.Чи всі українські школярі знають, як відрізнити фейк від правди? Чому деякі учні, закінчуючи школу, жодного разу не чули про медіаграмотність? І чи справді сучасні учні можуть навчати дорослих орієнтуватися в інформаційному просторі? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Тетяною Матичак, медіатренеркою, фахівчинею з протидії пропаганді та маніпуляціям. А також про те, як змінилися підходи до викладання медіаграмотності, чому інтеграція цієї навички у стандартні предмети ефективніша за факультативи та наскільки важливо критично оцінювати навіть те, що викладають у школі.00:00 «Учні, які брали участь у нашому проєкті, відрізняються тим, що вони постійно ставлять запитання»;04:20 «Ми вирішили не запроваджувати окремий предмет, а інтегрувати завдання в наявні курси»;05:44 «Ми зробили наші завдання сучасними: учні використовують смартфони для їх виконання»;07:34 «Шкільна навчальна програма орієнтована на читання лекцій, виконання конкретних завдань і перевірку»;08:46 «Батьки зацікавлені в нашому проєкті більше, ніж учителі»;10:00 «Ми даємо вчителям найважливіші базові поняття»;13:50 «Таку програму можна впровадити в усіх школах»;17:40 «Це покоління виховуватиме не лише молодше, а й старше, тому що не лише батьки впливають на дітей, а й діти — на батьків».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про методи й інструменти викриття фейків, що створені штучним інтелектом.Штучний інтелект усе глибше проникає в наше життя — і не лише як корисний інструмент, а і як зброя дезінформації. Чому вигадані «брати-близнюки», «щасливі пари» та «сумні солдати», що просять їх привітати, стають вірусними? Як працюють алгоритми фейсбуку й тіктоку, які сприяють поширенню дезінформації? А головне — якими інструментами користуватися, щоб не стати жертвою інформаційних маніпуляцій? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оленою Чурановою, редакторкою та фактчекеркою проєкту StopFake.org.00:00 «Люди, на жаль, усе одно вітають вигаданих осіб»;03:48 «Соцмережі не тупі. Це бізнес-компанії. І ми для них — товар»;04:47 «ШІ-інструменти ще не досягли такої якості, щоб зробити підробки абсолютно реалістичними»;08:42 «Раніше, якщо ти бачив щось на власні очі — це означало, що це правда. Сьогодні ми так сказати не можемо»;11:20 «Треба готуватися до того, що все, що ми бачимо й чуємо, може бути підробкою»;12:26 «70% українців отримують новини з телеграму. Це небезпечно»;14:07 «Шахраї використовують ШІ для створення підробних фото, на яких українцям начебто роздають гуманітарну допомогу»;19:10 «Інструменти дуже прості у використанні, а ми стоїмо перед складними викликами».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, як захистити себе від медіатравми та не стати жертвою інформаційного перенавантаження.Як зберегти емоційну рівновагу, коли кожен день наповнений тривожними новинами? Чи можливо навчитися споживати медіаконтент без шкоди для власного психічного здоров’я? Чому медіатравма стала невидимим, але серйозним викликом для українців? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оленою Тараненко, співавторкою посібника «7 кроків до здорового медіаспоживання під час війни».А також про те, чи можна «вакцинуватися» від інформаційного стресу та чи справді медіадетокс — це ефективний спосіб самозахисту. Окрему увагу було приділено посібнику для вчителів «Сім кроків до здорового медіаспоживання під час війни», який є практичним інструментом для навчання. У ньому ви знайдете практичні рекомендації, як організувати свій інформаційний простір, уникати медіатравми та розвивати критичне мислення. Завантажити посібник можна за покликанням.00:00 «Окрім усього негативного, що відбувається у нашому житті, медіа додають ще один потужний фактор стресу»;04:32 «Це не підручник із теорією — у ньому немає жодного теоретичного розділу»;07:51 «Учні почали стежити за новинами. Для підлітків ця сфера раніше не була такою актуальною»;09:48 «Медіаграмотність — один із найдієвіших інструментів у боротьбі з медіатравмою»;12:15 «У посібнику немає підходу, що ваша реакція на медіатравму — неправильна»;13:03 «Наше медіаполе і медіаспоживання є надзвичайно хаотичним»;15:03 «Реакції, які є шкідливими та найбільше просувають нас до медіатравми, — медіазалипання та повне ігнорування»;18:13 «Медіа можуть і мають бути ресурсом»;20:38 «Дуже важливо помітити, коли починаєш скочуватися до нуля і допомогти собі ще в “жовтій зоні”»;23:54 «Якщо ви обираєте вправу з селфі, дайте дітям тему для фото, але ніколи не вказуйте ракурс»;27:45 «Наше життя можна і потрібно наповнювати певними ритуалами, але важливо дотримуватися ритмічності й системності»;30:02 «Заплануйте своє медіаспоживання»;33:29 «Орієнтуйтеся на “маяки” — ті медіа, які підсилюють вас».Дата запису подкасту: 15.01.2025 р.The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про підсумки 2024 року: ключові теми, якими маніпулювала російська пропаганда.Як у 2024 році російська пропаганда намагалася маніпулювати суспільною думкою? Які наративи залишаються незмінними протягом багатьох років? Чому маніпулятивні повідомлення так легко знаходять відгук серед виснаженого війною українського суспільства? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Андрієм Пилипенком, аналітиком ГО «Детектор медіа».А також про закриття компанією Meta своєї фактчекерської програми: чи створить відмова від співпраці з фактчекерами ризики для боротьби з фейками та чи потрібне втручання влади для боротьби з анонімними телеграм-каналами?00:00 «Теми й наративи, які використовують роспропагандисти, залишаються відносно стабільними»;05:20 «Минулого року ми побачили й багато нового»;08:13 «Відвертою брехнею дуже важко вплинути на свідомість українців»;10:00 «З початку війни держава комунікувала з громадянами через Telegram. Тоді не визнавали настільки серйозно загрозу російської пропаганди»;13:25 «Маючи TikTok або Telegram на комп’ютері, а не на телефоні, ви будете проводити там менше часу»;15:00 «Після заяв Цукерберга про зміну підходів до модерування контенту — феномен, як фактчекінг, фактично було поставлено під сумнів»;17:08 «Нам потрібно говорити про певне публічне державне регулювання соцмереж».

У випуску — про те, як штучний інтелект створює нову реальність, яка одночасно вражає своїми можливостями та викликає тривогу через потенційні загрози.Чому штучний інтелект став універсальним інструментом для навчання, роботи, творчості й розваг, але водночас може бути використаний для маніпуляцій та дезінформації? Які виклики стоять перед українцями в умовах війни, коли маніпулятивний контент створюється з метою дестабілізації суспільства? Як розпізнати небезпеку у постах і відео, які виглядають невинно, але приховують маніпулятивний задум? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оксаною Полулях, фактчекеркою проєкту StopFake.org.А також про те, як фейкові сторінки у соцмережах стають інструментом для збору аудиторії, яка згодом піддається впливу пропаганди та чому технології генеративного ШІ вже стали частиною сучасного інформаційного простору.00:00 «Ми спостерігаємо засилля контенту, створеного штучним інтелектом, у соціальних мережах»;06:27 «До війни ми не зустрічалися з зображеннями чи відео, згенерованими штучним інтелектом, зараз ми бачимо такий контент щодня»;08:10 «ШІ може бути як корисним, так і небезпечним»;12:10 «Блогери-антивакцинатори відкрито не поширюють російську дезінформацію, проте вкидають маніпулятивну інформацію»;13:49 «У нейромереж найкраще виходить малювати обличчя людей. Їхня база даних складається з величезних масивів зображень людей»;16:45 «Технологія розвивається. Визначати штучно згенеровані зображення стає дедалі складніше»;18:30 «Уважно дивіться на деталі, саме вони видають згенеровані зображення»;20:30 «Детектори ШІ не завжди працюють. Вони можуть бути додатковим інструментом»;24:22 «Уперше українці масово зіштовхнулися з дипфейк-відео у березні 2022 року»;27:44 «Рано чи пізно на національному рівні доведеться регулювати використання ШІ»;29:32 «Ми спостерігаємо насичення інформпростору зображеннями, згенерованими ШІ — це розмиває реальність».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, як клікбейт став бізнесом у глобальному медіапросторі та чому в Україні його вплив особливо небезпечний.Ютуб планує посилювати контроль за клікбейтними заголовками й обкладинками до відеороликів. Першою країною, де запровадять оновлення, стане Індія. Чому провокаційні заголовки викликають настільки сильні емоції, що змушують нас натискати на них знову і знову? Чи дійсно вони несуть реальну загрозу для психічного здоров’я українців? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Катериною Городничою, журналісткою медіатаблоїда «Антоніна».А також про те, чому великі медіа не поспішають відмовлятися від клікбейту, навіть якщо це суперечить їхнім цінностям, чи можливо використати штучний інтелект для боротьби з цим явищем і як українцям навчитися розрізняти маніпуляції у медіапросторі.00:00 «Клікбейт — це заголовок, який насамперед викликає емоції»;04:18 «Клікбейт перетворюється на бізнес»;05:48 «Емоцію можна викликати по-різному, а особливо провокативно-негативну»;08:20 «Клікбейт буває не тільки про “всі помремо”, а й про “завтра перемога”»;11:05 «Завжди буде споживач подібного контенту»;13:47 «Мій рецепт — бути скептичним завжди».

У випуску — про те, чому цифрова безпека — це особиста відповідальність кожного, а медіаграмотність неможлива без цифрової грамотності.За результатами аналітичного звіту Українського інституту медіа та комунікації більшість людей старшого віку не приділяють уваги встановленню паролів в інтернеті та на своїх електронних пристроях. Натомість вони зазначають, що їм «немає чого приховувати», якщо це не стосується безпосередньо їхньої фінансової безпеки.Як базові навички безпеки в інтернеті можуть захистити вас від фінансових втрат і репутаційних ризиків, чому старі паролі та нехтування двофакторною автентифікацією можуть коштувати значно більше, ніж здається на перший погляд і як старі облікові записи можуть стати загрозою вашій репутації? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Павлом Бєлоусовим, експертом із питань цифрової безпеки в Nadiyno.org.00:00 «Якщо говорити про ефективні навички медіаграмотності, то вони не можуть існувати без цифрової грамотності»;02:40 «Ви можете бути класним журналістом, але якщо не дотримуєтеся правил цифрової безпеки — це може вплинути на вашу репутацію»;03:56 «Коли облікові записи створювалися давно, підхід до їх захисту міг бути далеко не найкращим»;06:12 «Для журналістів атаки будуть більш вузькоспрямованими, щоб їх важче було розпізнати»;08:05 «Телеграм, який ти використовуєш для спілкування, запитує доступ до контактів»;11:46 «Існує думка нібито “все сканується, все дивляться” — це не зовсім правда»;14:10 «У цифровому світі практично все можна монетизувати»;16:51 «Не можна перекласти питання безпеки на когось, на третю сторону»;19:25 «Ми трансформувалися. Подобається нам це чи не подобається, ти мусиш адаптуватися»;21:17 «Деякі люди думають, що створити сайт — це щось складне. Це зовсім не так»;25:50 «Ви повинні витратити три хвилини на перевірку інформації, але це зекономить вам час і гроші. Це інвестиція у власну безпеку»;27:29 «Я тестував ChatGPT на фішингових листах — досить непогано їх розпізнає».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, що допоможуть їм у житті.Як медіаграмотність інтегрується у шкільні програми — від дошкільної освіти до профільних курсів, чому це не лише предмет, а спосіб формувати відповідальних людей і як навіть на уроках фізкультури вчать розрізняти фейкову та достовірну інформацію. Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Оксаною Волошенюк, медіаексперткою, експерткою «Академії української преси».00:00 «Медіаграмотність сьогодні інтегрована в усі освітні курси — як освітня компонента»;04:00 «Коли ми працювали над стандартом, ми заклали в нього роботу з джерелами інформації»;07:04 «Медіаграмотність — це концепція розширеної грамотності»;08:52 «На всіх предметах — від мистецтва до громадянської освіти — тренують “мускул” медіаграмотності»;11:40 «Уміння побачити багатогранність, а не лише перший план — це саме те, що дає медіаграмотність»;13:28 «Зацікавленість у вивченні ШІ серед учительства в освітній сфері — неймовірна»;16:13 «З початку повномасштабного вторгнення 40 тисяч вчителів пішли з професії»;17:35 «У кожній освітній програмі, яку створюють автори, має бути компонент медіаграмотності»;18:20 «Якщо раніше недостовірна інформація могла коштувати нам грошей чи репутаційних втрат, то зараз — це життя».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

Диджитал-директор «24 каналу» — про штучний інтелект, ключові платформи для «24 каналу», клікбейтні заголовки та російських «опозиціонерів».«24 канал» став першим медіа в Україні, яке впровадило аудіоновини з синтезом голосу на основі реальної ведучої. Як це працює? Чому редакція довіряє штучному інтелекту, але не автоматизує процес повністю? Чому ведуча Катерина Соляр довірила свій голос для новин — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Денисом Зеленовим, диджитал-директором «24 каналу». А також про російських «опозиціонерів» у ефірі, що насправді стоїть за клікбейтними заголовками та де проходить червона лінія редакційної етики. Як змінюється медіаполітика під час війни, чи готові глядачі до відповідального споживання інформації?00:00 «Від ідеї до впровадження ШІ-озвучення новин голосом ведучої минуло більше рік»;04:23 «Google не дуже схвально ставиться до контенту, який створений чи відредагований штучним інтелектом»;06:32 «Людина слухає й читає різні новини одночасно»;07:31 «Аудиторія озвучених новин не відрізняється від тих, хто приходить їх читати»;08:49 «В YouTube є ціль — стати номером один удома, у вітальні»;12:18 «До 2020 року ми використовували YouTube, як архів телебачення»;14:02 Про клікбейт: «Якщо ти приходиш на певну платформу, то починаєш грати за її правилами»;17:45 Про російських «опозиціонерів»: «Є Кац, який ніби теж виїхав, але постійно демонструє свої імперські амбіції»;22:00 «В Україні ефірне радіо слухають дуже багато. І охоплення рекламних кампаній на радіостанціях можуть бути масштабнішими, ніж на телебаченні»;24:10 Про верифікацію каналу в WhatsApp: «Це допомагає вибудовувати меседж на противагу Telegram, що це надійна й захищена платформа».

У випуску — про підлітковий проєкт, що об’єднав гейміфікацію, науку й реальну боротьбу з фейками. «ПРУФ», підліткова редакція українських фактчекерів, — проєкт для підлітків, у якому сто старшокласників навчаються спростовувати дезінформацію у провідних медіатренерів України.Як залучити молодь до боротьби з інформаційною пропагандою, розвивати навички фактчекінгу через гейміфікацію, чому проєкти, орієнтовані на підлітків, можуть змінити інформаційний ландшафт України? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Анною-Веронікою Краснопольською, керівницею науково-популярного видання «Куншт». А також про те, як підлітки реагують на фейки, як розпізнати інформаційні загрози й перетворити їх на навчальні кейси та чи здатні підлітки впливати на своїх батьків і змінювати сімейні інформаційні звички?00:00 «Треба фокусуватися на підлітках — через них можна впливати й на їхніх батьків, бабусь, дідусів»;05:40 «Не всі розуміють, що телеграм — це не медіа. Новини, які там розміщують, треба перевіряти»;09:08 «Мета проєкту — дати підліткам інструменти для протидії дезінформації, навчити їх працювати з інформацією»;12:19 «Учасники дуже вмотивовані. Вони мають усі шанси стати змінотворцями»;14:38 «Потрібне кроссекторальне партнерство зі школами»;16:47 «У наших підлітків є внутрішній інтерес докопатися до суті»;18:26 «Критичне мислення — це м’яз, який потрібно постійно тренувати»;19:56 «Фінальний етап — це створення ПРУФ-клубів, осередків у громадах по всій території України».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску про те, чому фейки — це не новий феномен, як виникли перші приклади маніпуляцій ще в Давньому Єгипті та чому критичне мислення — головна зброя проти інформаційних атак.Чому розвиток критичного мислення є основою для боротьби з фейками, й ані повна довіра до інформації, ані її повне заперечення не є ефективними підходами? Як захистити себе від інформаційних атак, підвищити свою інформаційну грамотність і навчитися відрізняти правду від вигадки? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Мариною Кафтан, медіатренеркою, авторкою програм із медіаграмотності для дітей і дорослих та авторкою книги «Історія брехні. Як ми обманюємося». А також про те, як емоції допомагають виявляти фейки, а реклама мікрокредитів може навчити медіаграмотності.00:00 «Фейки, маніпуляції, пропаганда — це абсолютно не новонароджений феномен»;04:04 «Позиція “я нікому не вірю, бо всі брешуть” — абсолютно невиграшна. Людина, яка так думає, ще більш вразлива до маніпуляцій»;04:51 «11 принципів, які сформулював Геббельс, досі прекрасно працюють»;07:56 «Коли ви дивитеся вечірні новини, ви отримуєте 20 сюжетів. Перевірити всі факти та твердження, які там прозвучали — нереально»;10:19 «Підлітки обожнюють виявляти, що дорослі в чомусь помиляються»;12:41 «Коли підлітки розуміють, що їх намагаються обдурити, а вони тепер не дадуться, — це працює прекрасно»;14:39 «Зараз ми живемо в добу постправди»;17:00 «У сучасних дітей надзвичайно низький рівень ерудиції. Це не дає їм можливості вийти за межі телевізора»;18:11 «Я сподіваюся на підлітків, адже вони ще не мають ригідного мислення, зацементованих уявлень про світ чи усталених позицій».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень, чому «чорна п’ятниця» може бути пасткою для покупців і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак.Як цифровий тоталітаризм впливає на наше життя, чому важливо навчитися бачити за заголовками глибший контекст і як маніпуляції формують наше сприйняття реальності? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Лідією Смолою, експерткою з комунікацій, докторкою політичних наук та професоркою КПІ імені Ігоря Сікорського.А також про те, як розрізняти фейки й маніпуляції, протистояти інформаційним «гойдалкам» і захищати власну увагу. Чи можна довіряти інтуїції, коли йдеться про правдивість інформації та чому знання і професіоналізм нівелюються в сучасному суспільстві?00:00 «Є певне нерозуміння поняття “медіаграмотність”»;03:24 «Людина через відсутність культури взаємодії з інформацією все одно залишається переконаною, що “світ лайно”»;04:34 «Маніпулювати можна будь-якою людиною»;06:19 «Я певним чином використала алгоритми соціальних мереж»;07:50 «Медіаграмотні люди розуміють, що можуть бути обдурені»;09:37 «Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків»;11:30 «Коли вас постійно розхитують, ви переходите від емоційного збудження до емоційної паніки»;13:36 Що таке «чорна п’ятниця»;15:02 «Правдива інформація може використовуватися як інструмент маніпуляції»;16:50 «Медіа повинні відповідати за свої слова, а не просто збирати лайки»;19:01 «Ми живемо у світі, де нівелювалися знання»;19:47 «Головна мета роспропаганди — переконати, що правди взагалі не існує»;21:40 «Якщо ви хочете впливати на своє життя — докладіть зусиль, щоб розуміти, як ви споживаєте інформацію».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про конференцію «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», стратегію та виклики медіаграмотності в Україні.У Києві відбулася конференція «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», організована в межах Глобального тижня медіа- та інформаційної грамотності ЮНЕСКО, яка зібрала понад 200 учасників.Чому навички медіаграмотності — критично важливі у сучасному світі? Як розвивати штучний інтелект як союзника, а не загрозу? І як залучити молодих блогерів до відповідального створення контенту? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Ольгою Кравченко, керівницею Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр». А також про нові кроки у впровадженні медіаграмотності в освітні програми та майбутні ініціативи, які сприятимуть розвитку критичного мислення в Україні.00:00 «Протидія дезінформації, стратегічні комунікації та розвиток медіаграмотності — три взаємодоповнювальні компоненти, що не можуть існувати самостійно»;04:58 «Ми всі зі смартфонами, кількість інформації, яку ми щодня отримуємо — неспівмірна з тим, що отримували наші предки»;07:51 «Традиційні медіа втрачають довіру й дедалі більше впливу мають блогери, інфлюенсери»;12:18 «Блогери мають аудиторію, а втрата аудиторії через кенселінг фактично означає втрату заробітку»;14:18 «Штучний інтелект може стати союзником для кожного з нас»;16:51 «Ми прагнемо, щоб тест із медіаграмотності став національною подією».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, які техніки маніпуляції використовують різні телеграм-канали та чому деякі з них становлять загрозу інформаційній безпеці України.Редакція видання «Тексти» провела дослідження «Карусель емоцій», яке розкриває рівень маніпуляцій у найпопулярніших телеграм-каналах, що читають українці.Як навчають штучний інтелект виявляти маніпулятивні техніки? Чому багато телеграм-каналів обирають емоційний та агресивний стиль мовлення, а аудиторія охоче їх читає? І чи варто українцям довіряти всьому, що вони бачать у телеграмі? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Наталією Романишин, NLP-дослідницею видання «Тексти».00:00 «Більшість інтернету — англомовна, українських матеріалів дуже мало. Через це ШІ-моделі мають обмежене уявлення про наш український контекст»;03:18 «Ми “згодували” дані мовній моделі, щоб вона навчилася виявляти маніпуляції»;04:55 «У нашій редакції більшість людей уміє програмувати, адже ми займаємося дата-журналістикою»;06:13 «Люди в телеграмі переважно читають новинні агрегатори й блоги, а офіційні редакційні канали не читають»;10:25 «Мова телеграму в більшості каналів значно відрізняється від мови інтернет-медіа. Вона більш різка, емоційна»;12:43 «Люди схильні сприймати більш емоційний контент, ніж сухий і нейтральний»;14:43 «“Труха” частіше маніпулює навантаженою емоційною мовою, щоб відвернути нашу увагу від чогось, що не хоче висвітлювати»;19:29 «У проросійських телеграм-каналах рівень маніпулятивності складає від 70 до 100% — це дуже високий показник»;21:32 «У деяких випадках використання емоційного забарвлення виправдане. Це відповідає реаліям війни»;23:40 «Методи для маніпуляцій, ймовірно, можуть ставати складнішими. Це гра вдовгу»;25:52 «Коли людям кажуть, що канал маніпулює або дезінформує, вони чують і далі читають, бо думають, що здатні самостійно це визначити».

Радник президента — про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, про те, коли може бути готовим перший драфт внутрішнього Плану дій, як доводиться «тиснути» на посадових осіб, щоб вони все ж спілкувалися з медіа та інше.На початку вересня Володимир Зеленський призначив своїм радником із питань комунікацій Дмитра Литвина — колишнього аналітика програми «Подробиці тижня» телеканалу «Інтер» і блогера «Лівого берега», одного зі своїх спічрайтерів від початку повномасштабної війни. Вже за місяць після призначення Литвин «Українська правда» заявила про системний тиск на видання з боку Офісу президента, і зокрема, звинуватила саме Литвина в тому, що він цей тиск здійснює. І це не єдина заява з боку медіа про тиск з боку ОП, тож проблема має очевидно системний характер. Сам Дмитро Литвин каже, що звинувачення «УП» неконкретні й він не розуміє претензій із боку видання.Ведучі подкасту «Медіуми» Вадим Міський і Наталія Соколенко поговорили з Дмитром Литвином про те, чи існує в нього конфлікт з «Українською правдою», про те, які функції мають різні учасники комунікаційної команди Офісу Президента, як координується робота ОП з ключовими медіа, яким буде перший пункт внутрішнього Плану перемоги , про темники в «Укрінформі» та аудиторію телеграм-каналів. 00:00 Хто займається комунікаціями в Офісі Президента;07:17 «Я сподіваюся, вдасться організувати окремий формат спілкування Президента з Суспільним»;08:12 «Якщо мета — поспілкуватися з суспільством, треба дивитися, які є групи аудиторій і як їх краще досягти»;12:43 «Мені не подобається приниження марафону, типу, що це “штучна історія”»;14:08 «Марафон — інструмент воєнного часу, який має працювати протягом воєнного часу»;19:45 «Я думаю, в телемарафоні наявність різних думок забезпечена»;22:18 «Якщо вам потрібно запросити 20–30 осіб, ви вже змушені обирати, які медіа будуть присутні, а які — ні»;26:55 «Телеграм-каналами — це окрема історія, і було помилкою змішувати їх із професійними журналістами і з фаховими медіа»;28:17 «Анонімність телеграму — це проблема»;32:00 «Просто сказати, що ми маємо закрити, піти, відключити телеграм — цього недостатньо»;33:13 «Часто є несприйняття державних інституцій, тому що не вистачає реагування, комунікації, іноді просто розмови»;34:45 «Президент доручив розробляти План внутрішніх дій, який може посилити Україну внутрішньо»;40:09 «Через два тижні ми можемо очікувати на перший драфт документа»;45:07 «Рішення ухвалюються завжди невеликим колом людей, бо людей-лідерів не так багато»;47:18 «Було би всім непогано, якби в “Укрінформа“ зростала аудиторія»;48:21 «Президент об'єктивно став головним медіа країни»;49:59 «Я втомився пояснювати, що мені нецікаво, чим займається “Українська правда”»;54:58 «До мене особисто “Українська правда” ніколи не зверталася»;59:00 «Буває, що треба тиснути не для того, щоби медіа поставили запитання, а для того, щоб якась посадова особа все ж таки поспілкувалась з медіа».

У випуску — про виклики, з якими стикаються українські дипломати, журналісти й експерти, коли намагаються пояснити свій контекст закордонній аудиторії.«Тонкощі перекладу» — новий подкаст, створений з метою розкрити особливості та виклики, пов’язані з адаптацією українського контексту для міжнародної аудиторії. Ведуча подкасту Зоя Красовська аналізує тонкощі міжкультурної комунікації та ділиться досвідом долання не лише мовних бар’єрів, але й перекладу культурних кодів.У випуску ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили із Зоєю Красовською, аналітикинею медіа, авторкою подкасту «Тонкощі перекладу» про те, чому емоційна комунікація, яка працювала на початку повномасштабного вторгнення, сьогодні потребує аналітичного підходу, чи можливо перекласти українські реалії для міжнародної аудиторії, як працювати з іноземними медіа та доносити правдиві повідомлення про Україну. А також про те, як інколи звичайні слова стають складними для пояснення іноземцям і як глобальна аудиторія сприймає Україну через призму стереотипів і медіа.00:00 «Говорячи з людьми, які далеко від нашого контексту, треба підбирати спеціальні слова, підбирати ключі-повідомлення»;03:27 «Я хочу, щоб ми ділилися не тільки успіхами, а й уроками, які треба засвоїти, що не треба повторювати»;07:00 «Раніше Україну сприймали як troublemaker — країна, що постійно асоціюється зі скандалами»;09:21 «У перші місяці повномасштабного вторгнення достатньо було емоцій, зараз — цього недостатньо»;11:56 «Коли ти бачиш відверту брехню, яку мовчки сприймають, ти не розумієш — чи це з тобою щось не так, чи зі світом щось не так»;13:40 «Ми не можемо перекричати росіян дипломатично . Нам треба діяти іншими методами»;15:10 «Українців не треба вчити, як жити. Треба дослухатися до них»;16:36 «Німці дуже боялися, що їхня зброя буде вбивати росіян»;18:50 «Для того, щоб бути цікавими світові — треба цікавитися, що відбувається у світі».

У випуску — про те, як штучний інтелект стає інструментом масової генерації контенту та дезінформації.«Мертвий інтернет» — теорія змови, яка стверджує, що більшість контенту в мережі створюється та поширюється ботами, тобто несправжніми людьми. Ця концепція знаходить підтвердження в роботі одного ютуб-каналу, який називається «НАС. Інфо», де штучний інтелект, схоже, створює все — від самих інформаційних приводів і героїв до відеоряду та графічного оформлення.Як відрізнити контент, створений штучним інтелектом, від правдивої інформації? Чому варто бути обережними з яскравими заголовками та невідомими джерелами? Які загрози несе використання технологій штучного інтелекту для політичних маніпуляцій і заробітку на дезінформації — про все це Вадим Міський поговорив з Іриною Семенютою, журналісткою інтернет-видання «MediaSapiens», у подкасті «Медіуми».А також про маніпулятивні техніки, використання штучного інтелекту для створення емоційних заголовків і підроблених новин та чому контент, що виглядає як патріотичний, насправді наповнений фейками та дезінформацією, які можуть підривати довіру до українських інституцій і впливати на думки мільйонів людей.00:00 «Створити таку кількість відео людині дуже важко. Зі штучним інтелектом це значно легше»;04:05 «ШІ вигадує новини про те, що “Залужного вбив його син”. Хоча у Залужного дві доньки»;07:03 «Контент виглядає проукраїнським за настроями, але за змістом — це ті ж фейки й вкиди»;11:22 «Усе вказує на можливу мережу каналів, які керуються однією групою людей із єдиною метою»;15:43 «Через велику кількість дезінформації довіра до всіх медіа, навіть якісних, може знижуватися»;17:06 «Раджу обирати контент, де можна побачити живу людину».