«Або береш у руки зброю, або залишаєшся рабом»: ветеран Олександр Гончаренко на фронті, у волонтерстві й реабілітації захисників

На світанку 24 лютого розпочався новий етап російсько-української війни. Ракети по українських військових аеродромах, рух колон військової техніки з позначкою Z, авіанальоти на міста і села й артобстріли прикордонних регіонів засвідчили початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Харків із перших годин 24 лютого російська армія атакувала «Градами», з бомбардувальників і ракетами. Сім’ї з дітьми на автівках, поїздами й автобусами виїжджали подалі від обстрілів і пекельних звуків вибухів. Тривалий час тисячам харківців надійним прихистком слугував метрополітен.Поки одні намагалися зрозуміти, виїжджати чи залишатися у прифронтовому місті, інші харківці гуртувалися у волонтерстві або записувалися до Сил оборони України. А воїни АТО із самісінького ранку 24 лютого зустрічалися у місцях, про які домовилися заздалегідь, брали зброю і вирушали на захист Харкова.Обороняти Україну, зокрема й Харківщину, вийшли підприємці, айтівці, лікарі, спортсмени, учителі та зрештою усі, хто збагнув справжні наміри росії: повністю загарбати Україну. Шлях захисника, з яким сьогодні спілкувався ведучий Володимир Носков, починався з волонтерства на Північній Салтівці.Ветерана Олександра Гончаренка знають у шпиталях і реабілітаційних центрах від Харкова до Закарпаття. Він розробляє і виготовляє тренажери з підвісною системою для фізичного відновлення тяжкопоранених військовослужбовців.А річ у тім, що до Великої війни Олександр у власному сервісному центрі Fix4Gym Group налаштовував і ремонтував спортобладнання. Уже менш ніж через пів року великого опору, після тяжкого поранення лівої руки в бою на Харківщині й перенесених восьми операцій, він сам потребував якісної реабілітації. Але в підрозділі йому буквально доводилося виборювати можливість відвідувати лікарів задля відновлення мобільності руки.Тому військовослужбовець вирішив боротися за власне здоров’я, а тепер допомагає реабілітуватися іншим захисникам. Це і є для Олександра поштовхом у розробленні нових стаціонарних та мобільних тренажерів для шпиталів і лікарень.Олександр Гончаренко певен: повноцінне відновлення людини — це не тільки про роботу з м’язами травмованого тіла, але й про ментальний стан. Душа має урівноважитися й отримати нові сили жити, творити, кохати й рухатися уперед. Цим переконанням ветеран поділився із сестрою Альоною Піщуліною. Так брат і сестра прийшли до створення громадської організації «Ветеран Майстер», присвяченої фізичній, соціальній та психологічній реабілітації ветеранів, зокрема, за допомогою арттерапії.Як волонтерство на Північній Салтівці Харкова стало емоційною підготовкою до рішення мобілізуватися у військо людини, яку нічого не пов’язувало з армією? Як військо навчило головного: ніяких компромісів із совістю? Олександр узявся обстоювати не тільки свої права, але й права побратимів. Про це слухайте у двосерійному випуску подкасту «Пліч-о-пліч».