«Або береш у руки зброю, або залишаєшся рабом»: ветеран Олександр Гончаренко на фронті, у волонтерстві й реабілітації захисників

На світанку 24 лютого розпочався новий етап російсько-української війни. Ракети по українських військових аеродромах, рух колон військової техніки з позначкою Z, авіанальоти на міста і села й артобстріли прикордонних регіонів засвідчили початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Харків із перших годин 24 лютого російська армія атакувала «Градами», з бомбардувальників і ракетами. Сім’ї з дітьми на автівках, поїздами й автобусами виїжджали подалі від обстрілів і пекельних звуків вибухів. Тривалий час тисячам харківців надійним прихистком слугував метрополітен. Поки одні намагалися зрозуміти, виїжджати чи залишатися у прифронтовому місті, інші харківці гуртувалися у волонтерстві або записувалися до Сил оборони України. А воїни АТО із самісінького ранку 24 лютого зустрічалися у місцях, про які домовилися заздалегідь, брали зброю і вирушали на захист Харкова. Обороняти Україну, зокрема й Харківщину, вийшли підприємці, айтівці, лікарі, спортсмени, учителі та зрештою усі, хто збагнув справжні наміри росії: повністю загарбати Україну. Шлях захисника, з яким сьогодні спілкувався ведучий Володимир Носков, починався з волонтерства на Північній Салтівці. Ветерана Олександра Гончаренка знають у шпиталях і реабілітаційних центрах від Харкова до Закарпаття. Він розробляє і виготовляє тренажери з підвісною системою для фізичного відновлення тяжкопоранених військовослужбовців. А річ у тім, що до Великої війни Олександр у власному сервісному центрі Fix4Gym Group налаштовував і ремонтував спортобладнання. Уже менш ніж через пів року великого опору, після тяжкого поранення лівої руки в бою на Харківщині й перенесених восьми операцій, він сам потребував якісної реабілітації. Але в підрозділі йому буквально доводилося виборювати можливість відвідувати лікарів задля відновлення мобільності руки. Тому військовослужбовець вирішив боротися за власне здоров’я, а тепер допомагає реабілітуватися іншим захисникам. Це і є для Олександра поштовхом у розробленні нових стаціонарних та мобільних тренажерів для шпиталів і лікарень. Олександр Гончаренко певен: повноцінне відновлення людини — це не тільки про роботу з м’язами травмованого тіла, але й про ментальний стан. Душа має урівноважитися й отримати нові сили жити, творити, кохати й рухатися уперед. Цим переконанням ветеран поділився із сестрою Альоною Піщуліною. Так брат і сестра прийшли до створення громадської організації «Ветеран Майстер», присвяченої фізичній, соціальній та психологічній реабілітації ветеранів, зокрема, за допомогою арттерапії. Як волонтерство на Північній Салтівці Харкова стало емоційною підготовкою до рішення мобілізуватися у військо людини, яку нічого не пов’язувало з армією? Як військо навчило головного: ніяких компромісів із совістю? Олександр узявся обстоювати не тільки свої права, але й права побратимів. Про це слухайте у двосерійному випуску подкасту «Пліч-о-пліч».