Пліч-о-пліч

За понад чотирирічну повномасштабну російську навалу Харківщина стала найзамінованішою областю України. Агресор постійно вигадує нові способи дистанційного мінування і розкидує по громадах свіжі вибухонебезпечні розробки. Розмінувальники з державних профільних структур, міжнародних і приватних організацій сантиметр за сантиметром очищують звільнені території міст і сіл, критичну інфраструктуру, вулиці та подвір’я, нашпиговані мінами ліси та сільськогосподарські землі. Роботи вибухотехнікам на століття.У такій роботі не менш важливими є фахівці з гуманітарного розмінування, які розуміються на нетехнічному обстеженні небезпечних територій та активно інформують цивільне населення про ризики вибухонебезпечних предметів.До процесу гуманітарного розмінування у Харківській області залучено ветеранів, зокрема воїнів з інвалідністю, а також жінок із родин учасників бойових дій. Сорок фахівців із протимінної роботи нині працюють у громадах, які постійно атакує агресор. Узимку вони пройшли безоплатний навчальний курс із гуманітарного розмінування від Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні за підтримки урядів Нідерландів та Люксембургу й у партнерстві з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, Міністерством у справах ветеранів України та Центром координації протимінної діяльності. Усі учасники офіційно працевлаштовані на рік у державному підприємстві «Укроборонсервіс». Тепер чотири команди, у кожній із яких по десять спеціалістів, працюють, як то кажуть, у полі, виконуючи завдання від Центру координації протимінної діяльності при Харківській обласній військовій адміністрації.У чому саме полягає робота команд із гуманітарного розмінування? Чи передбачено новий набір на навчання від Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні? Про це розмовляли в подкасті «Пліч-о-пліч».У студії та зум-конференції були: фахівчиня з питань протимінної діяльності Програми розвитку ООН Тетяна Вельшина, ветеран, професійний сапер і керівник групи з нетехнічного обстеження та інформування населення про ризики вибухонебезпечних предметів Денис Рябко, а також дружина військовослужбовця та фахівчиня групи, що веде гуманітарне розмінування, Альона Айвазян.

У новому випуску подкасту «Пліч-о-пліч» ітиметься про складні операції військовослужбовцям і ветеранам й упровадження штучного інтелекту в сучасні реабілітаційні пристрої для відновлення мобільності воїнів.Харківський Інститут патології хребта та суглобів імені професора Михайла Ситенка впродовж майже стодвадцятирічної історії, за яку відбулися дві світові війни та повномасштабне вторгнення російської армії, що триває дотепер, завжди приділяв велику увагу лікуванню, протезуванню і реабілітації військовослужбовців та цивільних, потерпілих унаслідок бойових дій.2014 року з першими боями російсько-української війни медико-науковий колектив Інституту патології хребта та суглобів імені професора Михайла Ситенка долучився до порятунку захисників і захисниць, навіть тих, яких за стандартами медицини вважали безнадійними. Бойова травма стала однією з провідних у хірургії та протезуванні військових.За понад дванадцять років великого опору озброєння зазнало потужного розвитку — від переважно совєцького до високотехнологічних ударних дронів і наземних роботизованих комплексів. Одначе в ситенківців під час війни залишається незмінним головне завдання: робити все можливе для відновлення повноцінної функціональності бійців із тяжкими пораненнями та травмами, а також із захворюваннями опорно-рухової системи, патологіями хребта та суглобів. А головне — практичний досвід лікарів-науковців стає основою для фундаментальних і прикладних досліджень, результати яких невдовзі можуть допомогти ще більш якісно лікувати, оперувати, протезувати й реабілітувати воїнів.У другому епізоді, присвяченому Інституту патології хребта та суглобів імені Ситенка, що входить до провідних науково-медичних центрів Національної академії медичних наук України, говорили про надання висококваліфікованої допомоги в разі бойової травми, ґрунтуючись на власних та закордонних сучасних дослідженнях і методиках лікування.Гостями «Пліч-о-пліч» стали директор Інституту патології хребта та суглобів імені професора Михайла Ситенка НАМН України та доктор медичних наук Станіслав Бондаренко й завідувач відділення реабілітації медико-наукового центру та доктор меднаук Володимир Стауде.Перший епізод присвячено остеоінтеграційному протезуванню чотирьох ветеранів мультидисциплінарною командою Інституту імені Ситенка. Шукайте на звукових платформах і сайті Радіо «Накипіло».

Від початку квітня троє ветеранів війни з високою ампутацією ніг проходять реабілітацію після операцій з остеоінтеграційного протезування в Інституті патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка Національної академії медичних наук України. Про це Радіо «Накипіло» розповів директор науково-медичного центру Станіслав Бондаренко. Від проведення остеооперацій і до занять захисників, присвячених повному відновленню ходи, минуло три місяці.Остеоінтеграційне протезування — це, можна сказати, відносно новий метод протезування, який сьогодні більш широко застосовують у Швеції, Нідерландах, Німеччині, Австралії та США. Українські хірурги в шпиталях і лікарнях проводять такі операції із 2023 року, бо через особливості нових типів зброї багато військовослужбовців і цивільних мають складні поранення, а отже, є ампутації рук та ніг. За умови відсутності низки протипоказань це можливість відновлення мобільності тим травмованим людям, які не можуть користуватися протезами з приймальною гільзою або мають від них значні ускладнення.До складу мультидисциплінарної команди харківського Інституту патології хребта та суглобів, що 18–19 лютого проводила перші в області остеоінтеграційні протезування, увійшов доктор медицини Генк ван де Мінт із Нідерландів. Професор є фундатором й одним із розробників Press-fit — технології використання остеоінтегративного екзопротезування. Лікар-інноватор і розробник системи кріплення штучних кінцівок поділився досвідом із українськими ортопедами-травматологами, щоб вони в умовах державної клініки могли в буквальному сенсі цього слова ставити на ноги воїнів зі складними ампутаціями.Як відбувалися перші операції з остеоінтеграційного протезування у харківському державному Інституті імені Ситенка? Як лікарі відбирали для екзопротезування ветеранів? Які за і проти варто враховувати тяжкопораненим воїнам, перед тим як шукати можливість такого альтернативного протезування? Чи зможуть далі фахівці науково-медичного центру організувати регулярні остеоінтегративні екзопротезування військовослужбовцям і цивільним, потерпілим унаслідок війни? Про це йдеться у подкасті «Пліч-о-пліч». Гостями стали директор Інституту патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка НАМН України та доктор медичних наук Станіслав Бондаренко й ветеран-прикордонник Артур Малишко, що нині з екзопротезом проходить реабілітацію у науково-медичному центрі.

Усі ми слухаємо музику, правда ж? А буває так, що бачиш знайомі рядки улюбленої композиції та починаєш наспівувати беззвучно рухаючи губами. Такий феномен нав’язливої пісні називається earworm («вушний хробак»). Він став творчою ідеєю для масштабної всеукраїнської соціальної акції зі збору грошей на операції з відновлення слуху військовослужбовцям.«Чуєш? Вона грає в голові!» — так до своїх фанатів і решти користувачів соціальних мереж, а також слухачів ефемок звернулися музикант Святослав Вакарчук і гурт «Океан Ельзи», співачки Злата Огнєвіч і Лама, гурти «Крихітка», «Воплі Відоплясова», «Мертвий півень» і багато інших популярних виконавців. У межах благодійної акції вони дарують рядки своїх пісень із бажанням, щоб їх якнайскоріше змогли почути військовослужбовці з набутими на війні порушеннями слуху.Під час війни з потужною зброєю значно зросла частка військових і цивільних із травмами слуху. Лікарі-отоларингологи пояснили, що порушення слуху або його повну втрату на фронті спричиняють гучні вибухи, постріли, робота артилерії та детонація ударних дронів. Професійною мовою отоларингологів це називається «акубаротравма», більш відома як «контузія», що супроводжується розривом барабанної перетинки (перфорацією). Навіть просто перебування бійця у вологому окопі без доступу до гігієнічних процедур погіршує здатність чути.Якщо за легких травм людині досить пити ліки, то під час розриву барабанної перетинки знадобиться тимпанопластика — так називається мікрохірургічна операція з відновлення цілісності барабанної перетинки, яку за потреби поєднують із корекцією слухових кісточок. Такі операції проводять у державних і приватних лікарнях мікрохірургії ЛОР-органів.Одна з таких — клініка Rhino. Це для їхніх мультидисциплінарних команд, для збільшення кількості операцій із відновлення слуху військовослужбовців і ветеранів збирає гроші благодійний фонд «Півник». У фонді, підбиваючи підсумки першого місяця акції, розповіли: від початку березня українці зібрали гроші на першу операцію. Сам збір триватиме й надалі, доки не вдасться зібрати шість мільйонів гривень на сто операцій.У подкасті «Пліч-о-пліч» дізналися подробиці перебігу мотиваційно-соціальної акції, присвяченої операціям із відновлення слуху військовослужбовців, а також про страхи, що можуть виникати, коли у вухах з’являються свист та інші завади. Крім того, послухали історію армійця Михайла, який прямо під час операції почув улюблену пісню — цієї ейфорії він не забуде ніколи.Гостями подкасту «Пліч-о-пліч» стали директорка благодійного фонду «Півник» й отохірургиня клініки Rhino Олена Комар і засновниця та креативна директорка агенції Vandog Ірина Мєтньова.

До харківського шпиталю бійців із пораненнями, травмами та хворобами привозять із нуля, а також із місць базування підрозділів з усієї області, інколи — й із сусідніх напрямків. Масове використання FPV-дронів і безпілотників на оптоволокні значно ускладнило роботу парамедиків на передовій.Останнім часом комунікаційні команди бригад і шпиталів дедалі частіше публікують історії тяжкопоранених захисників, яких через розширення кілзони на кілька десятків кілометрів не вдається евакуювати. Тоді військовослужбовці використовують наземні роботизовані комплекси (НРК) для порятунку поранених. Через рої безпілотників бійці іноді не можуть вибратися з окопів місяць або навіть півтора. Це значно підвищує ризик того, що медикам доводиться ампутувати руку чи ногу.За таких складних умов медичної евакуації лікарям військового шпиталю постійно доводиться адаптуватись: змінювати підходи до лікування, зважаючи на характер бойових дій і типи поранень. Водночас мультидисциплінарна команда медиків Військово-медичного клінічного центру Північного регіону в Харкові постійно розвивається: упроваджує 3D-технології у травматології та шукає нові рішення, щоб надавати повноцінну, якісну й спеціалізовану допомогу військовослужбовцям.Для команди шпиталю важливо й те, щоб воїни з порушеннями опорно-рухового апарату, а також бійці після операцій на обличчі, очах, органах слуху чи голові почувалися тут гідно й комфортно. Від початку року, щойно бійці потрапляють на відновлення, їм видають «пакунок пораненого» — набір найпотрібніших засобів гігієни від Міністерства оборони України.У подкасті «Пліч-о-пліч» показали вміст цього пакунка. Також ішлося про те, як почуваються захисники, яким удалося вийти з позицій із пораненнями та обмороженнями рук після тривалого перебування на лінії зіткнення. Окрім того, говорили про те, як змінився характер поранень через полювання дронів на військовослужбовців і чи потребує шпиталь рекрутингу лікарів та медсестер. Про це розповів заступник начальника Військово-медичного клінічного центру Північного регіону з медичної частини В’ячеслав Курінний.Якщо ви медик і хочете приєднатися до команди шпиталю, заповніть гугл-форму.

«Рука, коліно та плече» — так з усмішкою майстер із ремонту й налаштування спортивних тренажерів Олександр Гончаренко розповідає про особистий креатив під час роботи в спортзалах. До того ж після шпиталю він заходився розробляти й виготовляти стаціонарні та мобільні комплекси з підвісною системою для реабілітації людей із порушеннями опорно-рухового апарату.У 2022-му, перед контрнаступом Сил оборони України на Харківщині, Олександр дістав тяжке поранення у бою. Позаду — вісім надскладних операцій на правій руці (йому пересаджували кістку з ноги на руку), наполегливі заняття з відновлення мобільності та постійна боротьба з керівництвом підрозділу за повноцінну реабілітацію. Це спонукало ветерана спрямувати інженерні навички в нових розробках для більш ефективного відновлення після травм і поранень захисників. Функціональні тренажери двох технічних версій уже використовують у шпиталях Харкова й на Закарпатті. Після повернення з війська Олександр відновив роботу сервіс-центру Fix4Gym Group і тепер постійно в роз’їздах: обслуговує та встановлює нове обладнання у спортзалах Харкова.Для розвитку реабілітаційних проєктів Олександр Гончаренко разом із сестрою Альоною Піщуліною створив громадську організацію «Майстер Ветеран». Сашко й Альона продовжують розповідь про взаємопідтримку, поранених у шпиталях і тренажери, які дивують закордонних фахівців.У першому епізоді «Пліч-о-пліч» Олександр Гончаренко з Альоною Піщуліною розповідали про волонтерство на Північній Салтівці та службу у війську, а головне — про те, як труднощі в реабілітації Олександра змусили його обстоювати свої права та спонукали зайнятися реабілітацією інших побратимів.

На світанку 24 лютого розпочався новий етап російсько-української війни. Ракети по українських військових аеродромах, рух колон військової техніки з позначкою Z, авіанальоти на міста і села й артобстріли прикордонних регіонів засвідчили початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Харків із перших годин 24 лютого російська армія атакувала «Градами», з бомбардувальників і ракетами. Сім’ї з дітьми на автівках, поїздами й автобусами виїжджали подалі від обстрілів і пекельних звуків вибухів. Тривалий час тисячам харківців надійним прихистком слугував метрополітен.Поки одні намагалися зрозуміти, виїжджати чи залишатися у прифронтовому місті, інші харківці гуртувалися у волонтерстві або записувалися до Сил оборони України. А воїни АТО із самісінького ранку 24 лютого зустрічалися у місцях, про які домовилися заздалегідь, брали зброю і вирушали на захист Харкова.Обороняти Україну, зокрема й Харківщину, вийшли підприємці, айтівці, лікарі, спортсмени, учителі та зрештою усі, хто збагнув справжні наміри росії: повністю загарбати Україну. Шлях захисника, з яким сьогодні спілкувався ведучий Володимир Носков, починався з волонтерства на Північній Салтівці.Ветерана Олександра Гончаренка знають у шпиталях і реабілітаційних центрах від Харкова до Закарпаття. Він розробляє і виготовляє тренажери з підвісною системою для фізичного відновлення тяжкопоранених військовослужбовців.А річ у тім, що до Великої війни Олександр у власному сервісному центрі Fix4Gym Group налаштовував і ремонтував спортобладнання. Уже менш ніж через пів року великого опору, після тяжкого поранення лівої руки в бою на Харківщині й перенесених восьми операцій, він сам потребував якісної реабілітації. Але в підрозділі йому буквально доводилося виборювати можливість відвідувати лікарів задля відновлення мобільності руки.Тому військовослужбовець вирішив боротися за власне здоров’я, а тепер допомагає реабілітуватися іншим захисникам. Це і є для Олександра поштовхом у розробленні нових стаціонарних та мобільних тренажерів для шпиталів і лікарень.Олександр Гончаренко певен: повноцінне відновлення людини — це не тільки про роботу з м’язами травмованого тіла, але й про ментальний стан. Душа має урівноважитися й отримати нові сили жити, творити, кохати й рухатися уперед. Цим переконанням ветеран поділився із сестрою Альоною Піщуліною. Так брат і сестра прийшли до створення громадської організації «Ветеран Майстер», присвяченої фізичній, соціальній та психологічній реабілітації ветеранів, зокрема, за допомогою арттерапії.Як волонтерство на Північній Салтівці Харкова стало емоційною підготовкою до рішення мобілізуватися у військо людини, яку нічого не пов’язувало з армією? Як військо навчило головного: ніяких компромісів із совістю? Олександр узявся обстоювати не тільки свої права, але й права побратимів. Про це слухайте у двосерійному випуску подкасту «Пліч-о-пліч».

Навесні до новенького білого «рено» з ручним керуванням сядуть перші учні безбар’єрної автошколи — це ветерани, що після фронту попри травми й поранення, оволодівши протезами ніг, прагнуть самостійності, незалежності, одно слово, активного життя. Для них авто — це не просто про бажання стати водієм; це передусім про мобільність у містах і селах, де безбар’єрність поки що з розряду мрії.Першу інклюзивну автошколу для людей з інвалідністю створено на базі Харківського автотранспортного фахового коледжу. Освітній заклад має майже сторічну історію, але навчання водіїв категорії В для ветеранів з інвалідністю — це нова програма. Заняття в автошколі для воїнів, що внаслідок бойових дій дістали поранення і тепер користуються протезами ніг, будуть безплатними. На перший курс записалося десять ветеранів.Так Харківщина приєднується до всеукраїнського проєкту «Безбар’єрні автошколи», який спільно втілюють Міністерство внутрішніх справ України та Мінветеранів. Нині в різних регіонах працює сім автошкіл зі спеціальними умовами навчання для людей з інвалідністю, зокрема з порушеннями опорно-рухового апарату.У подкасті «Пліч-о-пліч» ведучий Володимир Носков разом зі спеціалістом із керування Геннадієм Голіусом проїхалися машиною на ручному керуванні, щоб пояснити, як нею без проблем водитимуть ветерани з протезами ніг. Розповіли історію Олексія Іншакова — футболіста команди «Металіст 1925 Незламні», у якій грають побратими з ампутаціями.Ветеран сказав, що завжди не міг усидіти на місці. Одначе поранення у бою під Макіївкою на Донеччині, унаслідок чого хірургам у шпиталі довелося ампутувати середню третину лівої гомілки, спочатку значно вплинуло на ментальний стан і мобільність Олексія. І знаєте, що спонукає його повертатися до активного способу життя? Футбол. Щоб вільно та вчасно приїжджати на тренування команди й роботу, Олексій і вирішив отримати водійські права.У подкасті дізналися, що чекає слухачів безбар’єрної школи, а також про те, хто допомагав у придбанні та спеціальному технічному обладнанні чотирьох машин для навчання людей з інвалідністю.

Професійне прання простирадл, покривал, накидок, рушників і багато іншого, що використовують у роботі спа-салони, спортивні та реабілітаційні центри, шпиталі й лікарні, пропонує сучасна пральня ветерана війни Юрія Влащенка. Він — учасник бойових дій та один із переможців ветеранського напряму програми «Власна справа». Ця грантова програма — підтримка державою воїнів, які демобілізувалися із Сил оборони України та прагнуть бути активними в цивільному житті, зокрема розвиваючи свій бізнес, розповідають у Харківському обласному центрі зайнятості.Сорокашестирічний ветеран Юрій Влащенко дотепер не уявляв себе підприємцем. Військо — так, це його життя — спільнота, де серед побратимів і посестер Юрій почувається природно.Мобілізувався 2016 року, коли російсько-українську війну на Донбасі офіційно називали Антитерористичною операцією (АТО) Спочатку Юрій служив у Повітряних силах, а згодом перевівся до Сухопутних військ, щоби бути більш залученим до опору з армією агресора.Про Другий механізований батальйон 54 окремої механізованої бригади, нині відомий як «К-2» під командуванням Кирила Вереса, ветеран говорить тепло, у його голосі чутно ностальгію. Троїцьке, околиці Попасної, Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Степне — це далеко не повний перелік населених пунктів Донеччини та Луганщини, у яких «К-2» нищив окупантів. Про минулі бої на Донбасі Юрій Влащенко говорити не бажає — емоційно неможливо. Одначе наслідком його участі у визвольній війні можна вважати перенесений інсульт навесні 2022 року. Ветеран і досі відновлюється у лікарнях. Зрештою рішення Юрія відкрити професійну пральню для комунальних підприємств і приватних фірм — це не просто для заробітку. А втім, про мотивацію свого бізнесу Юрій Влащенко розповів у подкасті «Пліч-о-пліч».А про нові грантові можливості «Власної справи» для ветеранів та їхніх рідних ми поговорили з директором Харківського обласного центру зайнятості Денисом Олійником.

«Спочатку мені дали позивний Псих, але я не погодився. Коли я прийшов до хлопців, усіх їх мобілізували, усі були старші за мене на років десять щонайменше. Мені ж був двадцять один рік. Наш заступник командира підійшов, поспілкувався зі мною і сказав: “Друже, а ти реально псих!”. “А чого я псих?” — спитав, а він і пояснив: “Бо уклав контракт у двадцять один рік, відпочивав би собі вдома, пив би каву й гуляв би з дівчатами”», — згадує про те, як побратими-піхотинці відреагували на бажання юнака битися за Україну, харківець Микита Івченко.2022 року, щойно почалося повномасштабне вторгнення, коли багато хто з молоді шукав шляхи виїзду за кордон, Микита Івченко, нинішній студент Навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, без вагань ухвалив рішення стати до зброї. А вже влітку 21-річний доброволець Микита підписав контракт із 80 окремою десантно-штурмовою бригадою. Піхотинцем-стрільцем Івченко в лавах четвертого батальйону пройшов звільнення правого берега Херсонщини й бився за Кремінну на Луганщині.Мінно-вибухова травма ноги не стала на заваді активному й цілеспрямованому Микиті Івченку. Після повернення до цивільного життя він вирішив продовжити навчання у Каразінському університеті — тепер на магістерській програмі з медіакомунікацій. Серед іншого його мотивувало й особисте: поєднати практичний воєнний досвід та інструменти комунікації, щоби проговорювати із суспільством важливі для ветеранів питання, — це потрібно для зменшення дистанції, певних страхів і стигми, а також щоб мати можливість знаходити спільні точки дотику.Тож одразу після складення сесії у Каразінському ми з Микитою зустрілися у подкасті «Пліч-о-пліч». Поговорили про вибір і побратимство піхотинців, послухали історію воїна та, зрештою, поцікавилися, якими тепер є цілі студента.

Так уже склалося у нашому сприйнятті лікарів, що про них говоримо переважно як про міцних і стійких людей. Та медикам якось незручно скаржитися на здоров’я чи виснаження. Одначе вони не роботи: ресурси організму вичерпуються.У військових лікарів усе набагато складніше: ризик, пов’язаний з ударними дронами та іншою зброєю у так званій кілзоні; високий темп роботи; дуже тяжкі поранені; а на ухвалення рішення в анестезіологів і хірургів лічені секунди. На операційних столах одні поранені змінюють інших. Стабілізували й далі еваком у тиловий шпиталь. Така коловерть у стабілізаційному пункті не те що вимотує медперсонал, але й накладає тяжкий емоційний відбиток. І так у військових лікарів із дня у день утома наростає, немов грудка снігу. А їм попри це потрібно й далі реанімувати, оперувати й евакуювати воїнів на наступні етапи лікування.Одна зі співзасновниць благодійного фонду Repower Марина Садикова говорить: «У літаку перед польотом зазвичай оголошують: насамперед потрібно надіти маску собі, а потім тому, кого рятуєш. Ось так і з нашими медиками: спочатку потрібно надіти маску на них, щоб вони мали змогу й далі рятувати життя військовослужбовців».Так вона з подругою-компаньйонкою Катериною Сердюк наприкінці 2022 року заходилися організовувати перший ретрит із відновлення ментального здоров’я для волонтерів і військових лікарів. Вони розуміли, що, отримавши психологічну допомогу в проєкті, медики повернуться і врятують іще тисячі життів. За майже три роки фонд провів у Швеції, Данії та Іспанії 16 програм психологічного відновлення для 1200 українських військових медиків.У кожен ретрит із командою вирушають висококваліфіковані психологи, які знаються на травмах війни. Упродовж щонайменше десятиденних «канікул» медики занурюються у повний спокій. Для них забезпечують багато сну, індивідуальні та групові практики з психологом, лекції із самодопомоги, арттерапію, прогулянки на природі й чимало емоційно приємних сюрпризів від команди ретриту та міжнародних партнерів.А цієї осені фонд Repower запустив перший пілотний проєкт в Україні: психологічне відновлення для військових лікарів у Карпатах. Надалі команда планує створити стаціонарний центр відновлення, щоб іще більше військових медиків після проходження курсу ментального посилення могли бути максимально ефективними в лавах Сил оборони.Наскільки вдалою виявилася перша мандрівка в гори для військових лікарів? Що передбачає пілотна програма «Repower удома»? Нарешті, з якими враженнями повертаються з ретриту у Швеції до своїх стабпунктів лікарі? Про все це ми дізналися у подкасті «Пліч-о-пліч».Гостями стали Марина Садикова й Катерина Сердюк — співзасновниці благодійного фонду Repower.У подкасті розповіли історію анестезіолога стабпункту, що працює на Харківському напрямку, Олександра Реготуна. Про нього з певністю можна сказати, що він борець за життя і цінувальник зірок.До повномасштабного вторгнення у реанімації Олександрівської клінічної лікарні міста Києва молодий лікар чинив без перебільшення серйозне протистояння зі смертю. Тоді, у 2020–2021 роках, світ та Україна зокрема стояли перед викликами пандемії COVID-19. Бігаючи від пацієнта до пацієнта, регулюючи потоки кисню, коригуючи параметри вентиляції, міняючи маски, закриваючи історію хвороби людини через чергову смерть, виснажений Олександр міркував, що це справжній Армагеддон. Але в анестезіолога ще попереду буде справжнє пекло з покаліченими зброєю агресора українськими військовослужбовцями.Військовий медик Олександр Реготун приймає у стабілізаційному пункті тяжкопоранених із поля бою: знеболює, фіксує, зупиняє кровотечу, накладає пов’язки — разом із командою медиків робить усе можливе для стабілізації поранених, щоб ті змогли дістатися до шпиталю, де їх прооперують.У подкасті анестезіолог поділився, із чим на війні не може змиритися як лікар і як труба телескопа стала для нього несподіваною реабілітацією.

Військовослужбовці та цивільні з ампутаціями ніг зможуть пройти повний цикл протезування і відновлення в Університетській лікарні Харківського національного медичного університету. Там наприкінці вересня відкрили першу на Сході України сучасну лабораторію протезування та ортезування.Комплексна програма з фізичної реабілітації — це спільний проєкт Харківського національного медичного університету й Міністерства охорони здоров’я за підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні. Лабораторія та власне ребцентр Університетської лікарні стануть практичною базою для підготовки протезистів, яких нині бракує в країні.Хто зможе потрапити на протезування і реабілітацію до новоствореної лабораторії та які послуги можна отримати від міжнародної реабілітаційної команди — про це дізналися у подкасті «Пліч-о-пліч». У студії були керівниця центру реабілітації філії «Університетська лікарня» ХНМУ Олена Марковська та професор ХНМУ і директор Центру психічного здоров’я Університетської лікарні ХНМУ Володимир Коростій.

Минулої неділі на «Артдачі» гостювали ветерани. Організатори музичного заходу запропонували захисникам у невимушеній атмосфері послухати музику, поспілкуватися, поспівати під гітару, а ще спробувати зіграти в імпровізованому оркестрі, музикантами якого вони якраз і стали.У благодійному фонді «Артдача» переконані, що травмочутливе мистецтво допомагає учасникам бойових дій м’яко вивільняти емоції, знімати тілесні затиски, почуватися частиною спільного та знаходити новий спосіб самовиражатися без слів.Ініціатори першого музично-інклюзивного вікенду для ветеранів планують створювати спільноту «рівний — рівному» з регулярними зустрічами.У подкасті «Пліч-о-пліч» почули враження учасників музичної зустрічі й поміркували, як музика і творчість загалом можуть прибирати бар’єри для створення простору рівних. Гості випуску: колишня акторка, організаторка культурних подій і співзасновниця благодійного фонду «Артдача» Марія Какуріна, інтегративна психотерапевтка й координаторка психологічного напряму фонду та напряму роботи з ветеранами Анастасія Портнова, а також захисник України, музикант і цілком можливо майбутній амбасадор інклюзивності в Харкові Ілля «Джузі» Васильєв, що планує навчатися на психолога. Ветеран нещодавно повернувся додому в Харків після реабілітації на Львівщині. Там проходив протезування після тяжкого поранення у стрілецькому бою і високої ампутації ноги восени 2024 року.Спілкування, музика, поезія, художнє і театральне мистецтво допомагають ветеранам, захисникам з інвалідністю пройти особистий шлях повернення організму та психіки з бойового стану в більш спокійний, характерний домашньому ритму родини, темпу роботи в цивільному житті. Живе спілкування та арттерапія у безпечному ветеранському просторі в супроводі психологів і, що важливо, у спільноті рівних спонукають піклуватися про душу й допомагають по-новому дивитися на фізичні порушення, зміни в стосунках із коханими та нав’язливі розпитування або відчуження перехожих на вулиці.Яким буде день прийдешній і життя загалом — багато в чому залежить від нас. У благодійному фонді «Артдача» прагнуть підставити надійне плече військовослужбовцям і ветеранам. Незабаром воїнів знову запрошуватимуть на об’єднувальні інклюзивні зустрічі.

Хто від імені влади чекає ветеранів і ветеранок у великих містах? Як фахівці із супроводу ветеранів дізнаються про, так би мовити, щойно прибулих додому учасників Сил оборони? Зрештою, чи виявляють вони самі ініціативу або ж чекають у себе в кабінеті, поки до них не запишуться на консультацію? Ці запитання в автора подкасту «Пліч-о-пліч» Володимира Носкова виникли під час останньої розмови із заступником харківського мера Юрієм Шпарагою, який, зокрема, відповідає за питання адаптації та інтеграції ветеранів у міську спільноту. Тож поцікавилися, а як супроводжують воїнів спеціалісти від Мінветеранів у Львові, у місті, що без перебільшення стало всеукраїнським хабом із лікування, реабілітації та відновлення учасників війни.Пекарська, 41 — це адреса Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій та підтримки їхніх родин. Що цікаво, комунальний центр для ветеранів і ветеранок надає послуги в трьох осередках. Кожен із них має певну спеціалізацію. У центральному офісі, де побував ведучий подкасту, захисників консультують фахівці із супроводу ветеранів та юристи, а також проводять індивідуальні та групові сімейні сесії психологи. Інша філія Центру надання послуг учасникам бойових дій займається підтримкою родин військовополонених і зниклих безвісти. А в третьому осередку ветеранам допомагають із пошуком нової роботи.Крім того, цього тижня у Львові відкривається ще один комунальний центр, який працюватиме як робочий простір, а також як освітній майданчик, де проводитимуть навчання для ветеранів, тренінги, курси тощо. Колектив міського центру працює за принципом «рівний — рівному»: з воїнами працюють ветерани або рідні військовослужбовців, що пройшли спеціальний відбір і навчання.У подкасті «Пліч-о-пліч» ви почуєте досвід офіцера Володимира Морпака, який після 15-річної служби в армії і тяжкого поранення у бою повернувся до Львова й став у місті одним із перших фахівців із супроводу ветеранів та ветеранок. Своїми міркуваннями поділився також директор Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій та підтримки їхніх родин, ветеран і бойовий медик Андрій Жолоб.

Три місяці в російській облозі на Азовсталі. Чотири місяці в полоні агресора. Дмитро Козацький із позивним Орест — тоді військовослужбовець полку «Азов», нині ветеран, завдяки якому українці побачили наслідки російської агресії у Маріуполі й відчули міць своїх захисників.Унікальні кадри з бункерів Азовсталі без перебільшення облетіли весь світ. На цих фото й відео під землею — українські бійці та парамедики. Покалічені, але незламні. В укриттях Азовсталі ховалися і цивільні: матері й діти, а також люди старшого віку. Усі вони хотіли якнайшвидше вибратися з пастки, але ззовні палало рідне місто під вогнем російських бомбардувань.«Світло переможе» — так називається одна з останніх світлин Ореста з Азовсталі. 16 травня 2022 року. Дмитро Козацький стоїть у приміщенні комбінату з розпростертими руками під променем світла, що падає крізь отвір у стелі від нескінченних ударів потужних снарядів.Попереду захисників Азовсталі чекали тяжкі випробування. За виходом бійців із бункерів металургійного заводу настав полон. Козацький потрапив у колонію в Оленівці. Знущання, тортури, голод, але не зневіра. І диво — а саме так звільнення з полону називає «азовець» — сталося 21 вересня 2022 року.Сьогодні Дмитро Козацький — один із потужних голосів «Азову», що звучить на акціях і конференціях в Україні та світі. Дмитро говорить про звільнення усіх захисників і захисниць Маріуполя. Долучається до проєктів, покликаних зруйнувати стереотипи навколо ветеранів. Він веде активне життя, зокрема працює проєктним менеджером із залучення ветеранів до української оборонної галузі.Чи вдається Дмитрові позбутися іміджу «фотографа з Азовсталі»? Як спонукати людей дивитися на ветерана не з патосом чи жалістю, а на рівних — з повагою і довірою? Про це говорили з Орестом у подкасті «Пліч-о-пліч». Він поділився своїми переживаннями, досвідом і поглядом на майбутнє.Інтерв’ю записано в межах Медіадня премії імені Георгія Ґонґадзе, що відбувся у Харкові 19 липня цього року.

У шпиталях, обласних і міських лікарнях, а також у медичних закладах громад починають роботу фахівці із супроводу ветеранів та їхніх родин. Вони сприятимуть хворим, пораненим і травмованим захисникам у розв’язанні найрізноманітніших питань. Не тільки проконсультують і допоможуть подолати бюрократичні перепони, але й спільно шукатимуть вихід зі складних життєвих обставин. Така турбота особливо важлива, коли ветеран і його сім’я перебувають у складному фізичному та емоційному стані, коли їм в один день доводиться розв’язувати десятки проблем.За задумом Міністерства охорони здоров’я та Мінветеранів, коли на лікування прибуває ветеран, військовослужбовець чи людина з інвалідністю унаслідок війни, то ними відразу ж починає опікуватися профільний фахівець (у народі його називають помічником ветерана). Спеціально підготовлений фахівець супроводжуватиме на різних етапах лікування як самого воїна, так і його родину, а також сім’ї зниклих безвісти й загиблих. Це люди, які допоможуть не розгубитися у лікарняних коридорах та оформити документи, супроводжуватимуть у держустановах, підкажуть контакти юристів, соціальних служб і пунктів прокату реабілітаційних засобів, а також адреси ветеранських організацій.Зокрема, у Чугуївській центральній лікарні з першого травня працює фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Ірина Чураєва. З понеділка по суботу вона координує перебування воїнів у медзакладі та роз’яснює їхні права й можливості, щоб вони із сім’ями могли скористатися державними програмами підтримки. Тож у подкасті «Пліч-о-пліч» ви почуєте розповідь про перші два місяці роботи фахівчині із супроводу ветеранів у Чугуївській центральній лікарні Ірини Чураєвої.У нашій розмові взяла участь Ірина Гаєвська, заступниця директора комунального некомерційного підприємства «Чугуївська центральна лікарня імені М. І. Кононенка». Також ви почуєте про досвід фахівчині, що опікується ветеранами, з Хмельницької обласної лікарні Тетяни Яворської. А чому роботу фахівців із супроводу ветеранів, які до цього працювали на загальноміському рівні та в громадах, вирішили поширити на лікарні — ведучий Володимир Носков запитав в Ірини Положешної, головної спеціалістки відділу забезпечення діяльності фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Управління ветеранської освіти та бізнесу Міністерства у справах ветеранів України.

Ізраїльську армію часто наводять як приклад інклюзії. До захисту країни добровільно долучаються жінки та люди з інвалідністю. Звісно, незрячі, маломобільні або військовослужбовці з порушеннями слуху не стають до зброї. Але кожен і кожна з них з огляду на свої фізичні та інтелектуальні здібності й навички виконують обов’язки в центрах мобілізації та безпосередньо в підрозділах. Попри те, що суто формально осіб з інвалідністю в армію не набирають у жодній країні світу, ізраїльський досвід довів: такі армійці не тільки можуть бути ефективними бійцями, але й засвідчують високу довіру до війська та конкретного оборонця.Люди з інвалідністю в Україні мають право не служити, зокрема їх звільнено від мобілізації. Водночас повномасштабне вторгнення показало, що на захист Харкова й інших міст та сіл України ставали і солдати на протезах, з порушеннями зору тощо. Для декого з військовиків відсутність двох-трьох пальців не перешкода. Сьогодні в подкасті «Пліч-о-пліч» познайомимося з бійцем на позивний Тімон. За бойовим духом він справжній козак-характерник. Згідно з родинними переказами, він далекий родич гетьмана Петра Дорошенка.Боєць 113 бригади тероборони попри серйозну травму ноги та болі очолює взвод, де воюють захисники, які в боях дістали травми та ампутації, але висловили бажання продовжити службу. Тімон у теробороні від початку великого опору. У лавах саперів пройшов Харківщину. Згодом працював із вибуховими механізмами на Донбасі: у Соледарі, Бахмуті та Нью-Йорку. Він та його побратими мінували мости й території, прикривали підступи до позицій і розчищали від смертельного залізяччя шлях Силам оборони, що звільняли Ізюм і Куп’янськ під час контрнаступу у вересні 2022 року. Тяжкого поранення Тімон зазнав навесні 2023-го під час виконання бойового завдання.Тепер йому складно ходити без милиць. Однак військовик наполіг, щоб лікар ВЛК не зараховував його до військово непридатних. Так починається нова сторінка його служби в 113 бригаді тероборони. Нині Тімон у створеному в підрозділі навчальному центрі ділиться досвідом із новачками-саперами: як виявити та знешкодити мінно-вибуховий пристрій. Разом із однодумцями, у яких після поранень теж є порушення здоров’я, готує хлопців до боротьби.Гостем подкасту «Пліч-о-пліч» став виконувач обов’язків командира взводу солдат 113 бригади територіальної оборони на позивний Тімон.

Війна вплинула на всі сфери нашого життя та позначилася на нашому психоемоційному стані. Постійні хвилювання за рідних, які б’ються на нулі, нічні та денні обстріли, суперечливі політичні заяви, зокрема, від адміністрації президента США Дональда Трампа — усе це виснажує.А що говорити про військовослужбовців на передовій? За ними цілодобово полюють дрони-камікадзе, артилерія і танки. Вони змушені давати відсіч «м’ясним» штурмам агресора. Важка зброя, гул дронів, бомбардування, спалахи та смерть побратимів залишають слід на ментальному здоров’ї бійців.Шум у вухах або часткове зниження слуху, головні болі, утрата чутливості, перепади настрою, поганий сон і тривожність — усе це наслідки війни. Як бути далі в мирному житті? Хтось відмовчується перед рідними, мовляв, краще про це не знати. Дехто виявляє емоції в агресії. Іншим важливо й далі чинити опір через громадську активність або волонтерство.У кожного й кожної свій шлях подолання фізичних та ментальних травм і проживання тяжких часів. Далеко не кожен готовий говорити про тривоги, емоції, біль і втрати з психологами та психотерапевтами.Травмотерапевтка з Німеччини Імке Гансен рекомендує рідним ветеранів не поспішати з висновками й візитами до фахівців із ментального здоров’я і в жодному разі не дратуватися, коли чоловік відмовляється записуватись на сеанс, бо йому це неприємно. Вона говорить: «Ми не рятуємо й не вчимо, як правильно. Ми просто поруч».Докторка Імке Гансен — травмотерапевтка й дослідниця міждисциплінарних досліджень насильства і травми. Майже десять років присвятила травмо-чутливим тренінгам і консультаціям для військовослужбовців, активістів, волонтерів, медиків і поліціянтів в Україні, які на фронтових територіях постійно зазнають стресів. Особливу увагу пані Гансен приділяє звільненим військовополоненим, що відновлюються в медичному центрі зі спеціалізацією на лікуванні психотравми «Лісова поляна». А нещодавно віцедиректорка правозахисної організації «Лібереко — партнерство за права людини» Імке Гансен у партнерстві з благодійним фондом «Артдача» проводила тренінг для фахівчинь, що працюють із дітьми в прифронтовому Харкові. Сьогодні травмотерапевтка Імке Гансен — гостя подкасту «Пліч-о-пліч».

Нині ветерани ЗСУ, нацгвардійці та прикордонники в новій для себе ролі — акторів «Театру воєнних дій». Під орудою режисера Алекса Боровенського працюють над виставою «Стусанина» (за поезією та біографією Василя Стуса).Як розповів режисер і засновник «Театру воєнних дій» Алекс Боровенський, відібрані захисники опановували акторське мистецтво трохи більш ніж місяць. Він працює над реабілітацією ветеранів через залучення до мистецтва від 2022 року. Що ж стосується нинішньої вистави «Стусанина», для Алекса Боровенського було дуже важливо, щоб поезія дисидента та правозахисника Василя Стуса, закатованого совєцькою каральною системою, могла прозвучати голосами тих оборонців, що брали участь у великому опорі та знають на практиці, який вигляд має російська репресивна машина і як здобувається на фронтах свобода України.

Українська національна збірна з адаптивних видів спорту, до складу якої входять військовослужбовці та ветерани, готується уп’яте брати участь у міжнародних «Іграх нескорених», що у світі більш відомі під назвою Invictus Games. Тридцять п’ять воїнів, а також членів їхніх сімей чекають урочистого відкриття ігор на спортивних майданчиках у канадських містах Ванкувер і Вістлер. Упродовж тижня українські військовослужбовці та ветерани — поранені, травмовані або ті, які захворіли під час чи внаслідок виконання службових обов’язків у зоні бойових дій на російсько-українській війні, — змагатимуться в 11 адаптивних видах спорту. Цьогоріч у програмі змагань не тільки літні, але й зимові адаптивні дисципліни: легка атлетика, настільний теніс, веслування на тренажерах, паверліфтинг, велоспорт на шосе, волейбол сидячи, баскетбол на колісних кріслах, плавання і регбі на колісних кріслах, а також гірські лижі, сновборд, біатлон, бігові лижі, скелетон і керлінг на колісних кріслах. Але в цьому світовому святі головні не досягнення, а процес відновлення військовослужбовців і ветеранів, що зазнали фізичних та ментальних травм у боях. Найголовніше в історії кожного й кожної з учасників та учасниць проєкту — це те, що «Ігри нескорених» дають розуміння, що так, як колись, можливо, уже не вийде, але вийде інакше. Цей проєкт допомагає збагнути: навіть після травм і поранень військовослужбовці та ветерани зможуть займатися улюбленими фізичними вправами або знайти для себе нове захоплення, чи, зрештою, це проста можливість тримати себе в добрій фізичній формі. Щоб не бути голослівними, розповідаючи про реабілітацію та відновлення воїнів за допомогою спорту, ми звернулися до нового дослідження Центру ініціатив «Повернись живим», що мало на меті з’ясувати вплив адаптивного спорту на життя ветеранів і ветеранок. Головний висновок дослідження: фізична активність позитивно впливає не тільки на фізичне, але й на ментальне здоров’я людей, що повернулися з фронту. Далі говорили з авторкою дослідження «Радість руху» — старшою аналітикинею Центру ініціатив «Повернись живим» Ярославою Братусь. Вона вивчає, зокрема, як спорт впливає на відновлення ресурсів ветеранів. «... Навіть респонденти говорили нам про те, що необов’язково шукати професію або своє нове покликання у спорті, одначе спорт загартовує, дає змогу повірити в себе, повірити у свої сили, а також спонукає спробувати те, чого раніше ветеран чи ветеранка не робив/-ла», —розповіла про дослідження Ярослава Братусь. Також у подкасті ми дізналися про сподівання членів команди нацзбірної «Ігор нескорених». Ви почуєте історію ветерана, паралімпійця Євгена Корінця, якого не зламали важке поранення ноги, а невдовзі — висока ампутація, і він зміг адаптуватися із заняття традиційним волейболом у волейбол сидячи, у який грають люди з порушеннями опорно-рухового апарату. Через півтора року після поранення під Бахмутом Євген уже брав участь у Паралімпійських літніх іграх у Парижі.

У новому випуску програми «Пліч-о-пліч» голова ХОГО «Дружини ветеранів» Ольга Лехан розповіла про цю громадську організацію.

Лейтенантка Людмила Галичина розповіла, що патронатна служба «Хартії» не просто піклується про своїх, а допомагає пораненим залишатися у спільноті підрозділу.

Ветеран Дмитро Набоков розповів про враження від нового куксоприймача, створеного на 3D-принтері. Після побаченого він хоче вивчати 3D-моделюванння.

Голова ГО «Український жіночий батальйон» Альона Данілова сказала, що привітання на відстані коханого, який нині на війні, залежить тільки від вашого креативу.

У Височанській селищній громаді, що поблизу Харкова, громадські активісти створили хаб «Повернення», у якому зустрінуть і підтримають ветерана.

У Каразінському відбулася презентація науково-практичного реабілітаційного центру для ветеранів KARAZIN ReHab. Це і практична база для студентів-медиків.

У черговому випуску програми «Пліч-о-пліч» говорили про організацію «Відлуння війни» та досвід незрячого ветерана Віталія, на позивний Верес.

Раніше учасники навчальної програми «Разом» від компанії «Укренерго» воювали на передовій, а тепер вони битимуться за світло.

Герой цього випуску — капелан Геннадій Рохманійко, що мусить у шпиталі відповідати тяжкопораненим на запитання: «А де був твій Бог?».

Мінветеранів запускає новий проєкт: потрібні фахівці, що турбуватимуться про ветеранів у громадах. Про це слухайте в новому випуску програми «Пліч-о-пліч».

Тема чергового випуску програми «Пліч-о-пліч» — байдужість людей до ветерана з інвалідністю, ба навіть вороже ставлення.

Новий випуск подкасту «Пліч-о-пліч» про те, як ветерани можуть навчити школярів захисту України.

Психологиня Олеся Яценко, на позивний «Відьма», підтримує військових та їхні сім’ї. Як підтримувати рідних і коханих, які на війні, — слухайте в подкасті.

У новому випуску програми «Пліч-о-пліч» ведучий Володимир Носков разом із гостями подкасту розповів про прості схеми для розв’язання проблем ветеранів.

Представники близнюківського ветеранського руху Андрій Фурман і Богдан Бухтатий розповіли, як стара аптека стала інклюзивним простором для близнюківських ветеранів.

Ампутувати чи поборотися за свою кінцівку? На це запитання шукали відповідь з ініціатором програми «Врятуй кінцівку» Сергієм Сошинським.

У новому випуску програми «Пліч-о-пліч» розказали про навчальний проєкт «Сонячний рестарт» для ветеранів і військовослужбовців від БФ RePower Ukraine.

Черговий випуск подкасту «Пліч-о-пліч» про те, як посадовцю допомогти ветеранові спрямувати емоції в конструктив.

У спілкуванні чиновників із ветеранами перші мають виявляти більше емпатії замість канцелярського підходу. Докладніше — у випуску.

Сьогоднішній випуск програми «Пліч-о-пліч» про нове радіо «Хартія» для військових і цивільних.

Колісне крісло, слухові апарати й тростина — це допоміжні засоби реабілітації (ДЗР), які відкривають перед ветеранами нові можливості в житті.

Хто вони — помічники ветеранів? У яких громадах Харківщини працюють? Слухайте про це в новому випуску подкасту «Пліч-о-пліч».

У новому епізоді подкасту «Пліч-о-пліч» ведучий Володимир Носков із гостями говорили про те, що досвід ветерана на роботі — перевага, а не тягар.

У центрі ветеранського розвитку на базі Каразінського університету ветеранів завжди підбадьорять і підкачають знаннями. Докладніше — у подкасті.

Фахівці волонтерського об’єднання «Масажний спецназ» проводять лікувальні масажі військовим неподалік від фронту. Про це — у новому випуску «Пліч-о-пліч».

Новий епізод програми «Пліч-о-пліч» про те, як для ветеранів із тяжкими пораненнями і травмами облаштувати житло.

Свіжий випуск подкасту «Пліч-о-пліч» про те, як перукарі стрижуть воїнів у шпиталях, а харківський ветеран Володимир Самойленко відкриває перукарні.

Якщо в сім’ї є поранений боєць, то поранена вся його сім’я. Сьогодні говорили про те, як доглядальниці, турбуючись про ветерана, самій не виснажитися.

Ведучий подкасту «Пліч-о-пліч» Володимир Носков зазирнув за лаштунки життя жінок, що доглядають тяжко поранених ветеранів.

Герой нового випуску програми «Пліч-о-пліч» — старший солдат Володимир Скорик, який добровольцем служить у бойовому (штурмовому) підрозділі ЗСУ.