Місія театру в воєнний час говорити правду про Україну

Розмова після прем’єри в Ризі вистави Ризького Українського народного театру «Мазепа. Останнє кохання» за п’єсою Володимира Петранюка. 1704 рік… Саме той час, коли гетьман Іван Степанович Мазепа досяг вершини своєї могутності. На схилі літ, маючи за плечима 65 років він закохався у надзвичайно вродливу дівчину – Мотрю, доньку генерального судді Війська запорозького Василя Кочубея. Іван Мазепа - державний діяч, тонкий дипломат, великий книголюб, знавець багатьох мов і культур, прекрасний музикант і поет – не закохатися в такого чоловіка було просто неможливо. Мотря – юна,шляхетна, вродлива дівчина, рішуча і патріотична. Для  неї Мазепа уособлював  Україну. Їх поєднало кохання. Світле й незрозуміле, руйнівне і всеохоплююче, всупереч бажанню батьків, порад оточуючих. Чому для показу в Ризі була вибрана саме ця п’єса, які історичні паралелі між періодами гетьманської і сучасної України, про стуженість душ українських переселенців за справжнім українським Словом  і бажання Миру, про місію театру під час війни – йшла розмова в програмі «Ми з України» з режисером Ризького Українського народного театру Марією Семеновою, акторами Сергієм Коротковим (роль Мазепи), Оленою Федоровою (роль Мотрі) та Владиславом  Малачевським (роль сучасного перехожого), який виконав в етері ЛР 4 українські пісні. Прем’єра вистави «Мазепа. Останнє кохання» у Ризі була благодійною . Пожертви, які склали 500 євро, Ризький Український народний театр  надсилає на лікування  українського військового Олега Волкова.