«Наше завдання – зберегти в собі Україну»

9 березня не лише в Україні, але й за її межами, усюди, де лунає українське слово, відзначали 211-у річницю від дня народження великого українського поета, художника та пророка Тараса Шевченка. Його творчість - це не лише безцінний спадок, а й джерело натхнення для багатьох поколінь українців. Молоді українці, які в наслідок війни в Україні опинилися в Латвії,  Інга Малихіна, Віталій Гапоненко і Михайло Васін читали в студії Латвійського радіо свою улюблені вірші Великого Кобзаря. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень: інтерв’ю  з членом журі фестивалю документального кіно «Артдокфест», який проходив у Ризі,  головною редакторкою «Української правди» Севгіль Мусаєвою; розвиток ситуації в російсько-українській війні після українсько-американських переговорів у Джидді (Саудівська Аравія);  у день народження Тараса Шевченка відбулася церемонія нагородження лауреатів Шевченківської премії цього року. С гостями програми «Ми з України»: керівником «Мистецької лабораторії» Оленою Сириченко,  ученицею 7-го класу освітнього центру VOLIA.LV   Інгою Маліхіною, студентом Ризького технічного університету Віталієм Гапоненко і студентом Ризького державного технічного технікуму Михайлом Васіном  розмова йшла про те, що творчість Тараса Шевченка залишається актуальною в сучасних умовах, особливо під час війни, провели паралелі з періодом, коли жив і творив Великий Кобзар і нинішнім часом, про те, що творчість Шевченка вплинула на їх розуміння національної ідентичносте та патріотизму. Молоді люди, які до війни проживали в різних регіонах України, зокрема в Харкові, Черкасах та Борисполі, читали вірші Кобзаря і поділилися своїми думками про своє майбутнє. Інга Маліхіна мріє стати дизайном, а ось Віталій Гапоненко та Михайло Васін, які обрали технічні професії, кажуть, їх знання та навички будуть потрібні Україні.   «Мені залишилося навчитися тут два роки Я на другому курсі, коли закінчу навчання мені буде 18 років , то повернуся до України . Якщо буде продовжуватися війна, то вступлю до Збройних  сил, якщо ні, то вже буду працювати  на Батьківщині по професії. В цьому році помер мій дідо і залишилась тільки бабуся. Я собі пообіцяв, що я маю повернути її до рідного міста, де вона прожила все життя, до Сокологірська в Луганській області Поки я не досягну цієї цілі, то не заспокоюся - каже Михайло Васін. «Я дивився на сайті і дізнався, що зараз Україні дуже потрібні спеціалісти в сфері радіозв’язку, перехоплення і так далі. Це якраз те, що я вивчаю. Я думаю це буде актуально Мої однокласники поступили на фінанси,  бізнес,  менеджмент. Ну а Україні потрібні техніки», - вважає Віталій Гапоненко. Найперше, що треба Україні – це українці!  Може це звучить пафосно, але наше завдання - зберегти в собі Україну.  На початку війни була така статистика, що 3 млн. українських дітей залишили Україну. Це дуже багато насправді і я коли дізналася про це, мене це дуже збентежило. Хто ж залишиться в Україні? Ми повинні про це пам'ятати.  Якщо ці всі діти, розпорошені по світу, виростуть не українцями, то ми втратимо своє майбутнє, а вони  основа нації. Тому , де би ми не були, ми повинні пам'ятати, що ми українці, Ми повинні світу доносити, що ми українці, світ повинен бачити, що Україна є в нашій особі. Це дуже важливо, тому що вже з'явились такі постаті, які сумніваються чи взагалі є Україна, тому наша місія незмінна і дуже почесна», - наголосила Олена Сіриченко   В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»: *Одним із членів журі фестивалю документального кіно «Артдокфест», який проходив у Ризі, була головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва. Ми поговорили з нею на різні теми. Коментуючи погіршення безпекової ситуації в світі та Європі, вона зазначила, що в цих умовах бачить в країнах Балтії, важливих союзниках України, стурбованість, але не той рівень мобілізації, який був би бажаний у державах, що мають спільний кордон із Росією. Загалом, на думку Мусаєвої в перспективі 3-5 років світ і Європу «очікує багато потрясінь». Також головред УП вважає, що в сучасному світі, в якому легко зманіпулювати, «зобразивши чорне білим», документальне кіно відіграє велику роль, зберігаючи правду, яку намагаються знищити, і яка має вижити. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="394615" layoutid="0" layout="" static=""}   *Після успішних українсько-американських переговорів у Джидді (Саудівська Аравія) світ дивиться, яким буде розвиток ситуації в російсько-українській війні. При цьому часто використовується такий образ, що «м’яч тепер на російському полі». Питання в тому, чи може Трамп проявити свої «виховні здібності» щодо тих переговірників, які від нього не залежать, тобто – Кремля. Контактів з російською стороною тепер багато. Але чи дадуть вони якийсь результат. Поки враження таке, що Путін і надалі обставлятиме свою відповідь, начебто не негативну, такою кількістю додаткових умов, що це вихолостить будь-яку дійсно мирну угоду. Питання в тому, як довго Трамп терпітиме ці хитрощі. *Тим часом європейські важковаговики (Франція, Велика Британія, Німеччини, Італія, Польща) обговорюють, які гарантії безпеки можна було б запропонувати Україні. А також – працюють над тим, як у нових умовах можна у стислі терміни посилити європейські оборонні можливості. Зокрема майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив: «Я хочу чітко заявити: скільки би це нам не коштувало, все потрібно спрямувати на нашу оборону, зважаючи на загрози свободі та миру на нашому континенті». Відповідно у ФРН обговорюється, як можна збільшити кредитування ВПК. *Тим на часом на «Артдокфесті» головними призами були нагороджені українські фільми: «Місія 200» Володимира Сидька отримала Гран-прі, а стрічка «Все має жити» Тетяни Дородніциної та Андрія Литвиненка визнана кращою режисерською роботою. В обох головні героїні – успішні, впевнені в собі, сильні жінки. Це власниця турфірми, а також титулована важкоатлетка, коуч із бодібілдінгу. З початком повномасштабної війни вони не могли займатися своїми колишніми справами, а зробили сенсом свого буття волонтерство. Власне, обидві стрічки можна дивитися, як дилогію. Що й радимо зробити. *У день народження Тараса Шевченка відбулася церемонія нагородження лауреатів Шевченківської премії цього року. Перш за все хочеться привітати тих переможців, з ким ми вже знайомі, оскільки поспілкувалися з ними тут, у «Новинній хаті». Це художник Андрій Пікуш, який разом із трьома своїми колежанками був відзначений за мистецький проєкт «Петриківський розпис: на захисті ідентичності». І це – режисер, сценарист Олесь Санін, нагороджений разом зі своїми колегами за ігровий історичний фільм «Довбуш». Вітаємо з отриманням премії й інших лауреатів. «Новинна хата» з часом познайомить наших слухачів і з ними.