«Не хотіла б, щоб з нього робили ікону». Як згадують Давида Чичкана?

Давид Чичкан свою творчу діяльність розпочав на початку 2000-х років. Він позиціонував себе як художник-анархіст і називав себе «рисувальником». Давид Чичкан поєднував у своїй творчості графіку, плакат, живопис, стріт-арт, перформанс і текст. Кожна його робота мала політичний зміст, що перетворилося на характерний стиль художника. Він не приховував своїх антиавторитарних лівих поглядів. Його мистецтво ним сприймалося як засіб донесення власних політичних ідей і вираження солідарності. Через це часто його творчість піддавалася цензурі, погромам, виставки зривали його політичні опоненти. Востаннє це сталося на початку 2024 року — Одеський національний художній музей скасував заплановане відкриття виставки «Зі стрічками і прапорами» після погроз з боку ультраправих. За словами близьких, це було великим ударом для нього. Восени 2024 року він добровільно пішов на фронт. Протягом всього життя Чичкан боровся із привілеями. Він залишався на тих же позиціях і у війську — не використовував свій соціальний капітал, не намагався облаштуватися на тилові посади, а воював, як мінометник. 9 серпня на Запорізькому напряму він зазнав важких поранень, в результаті яких помер на наступний день. «Люди сприйняли поховання Давида як можливість висловитися і прийти на Майдан з тими прапорами, з якими вони зазвичай бояться, або не можуть виходити і Давид забезпечив їм таку можливість, — каже дружина Чичкана Ганна Циба. — Зрештою, на Майдані у 2025 році була купа анархопрапорів разом з  українськимипрапорами. Це виглядало як революція, про яку Давид постійно мріяв».Своїми спогадами про Давида Чичкана як людину, а не ікону діляться його дружина, кураторка Ганна Циба, військовий «Лесик», активіст та політолог Денис Пілаш, кураторка і художниця Оксана Брюховецька.