Одарка Лелеко: Бандура – це моя душа

В програмі «Ми з України»: інтерв'ю з бандуристкою Одаркою Лелеко про важливість збереження українською ідентичності і традицій, перебуваючи за кордоном. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні політичні, економічні та культурні події в Україні та навколо неї за минулий тиждень У сучасному світі, де культура та мистецтво стають важливими елементами ідентичності, бандура займає особливе місце. Цей музичний інструмент, що часто асоціюється з кобзарством та українською традицією, є справжнім символом надії та стійкості. В ефірі Латвійського радіо 4 у нас є унікальна можливість почути історію бандуристки Одарки Лелеко та її донечок Марії та Уляни. Одарка Лелеко прибула до Латвії с донечками під час війни в Україні, долаючи численні труднощі. «Бандура стала для мене не лише інструментом, а й рідною піснею, душевним пориванням», – ділиться вона. Це відчуття рідності допомогло їй адаптуватися до нових умов життя, зберігаючи зв'язок з культурою, яку вона представляє. Одарка активно популяризує українську культуру через свою музику. «Перший рік в Латвії я провела з дуже багато концертів. Це було неймовірно!, - згадує вона з гордістю. Її виступи не лише дарують радість слухачам, але й слугують важливим елементом збереження культурної спадщини. Марія та Уляна, доньки Одарки, активно долучаються до музичного процесу. «Мені сподобалось, як мама грає»,- ділиться Марія. Уляна також зацікавлена у музиці – вона скрипалька. Одарка сподівається на створення сімейного ансамблю, що стане продовженням їхньої музичної традиції. Для Одарки бандура – це не просто музика. «Це моя зброя – пісня і мій інструмент. Я хочу, щоб більше людей дізналися про бандуру», -– наголошує вона. Її місія полягає в тому, щоб навчити інших грати на цьому інструменті та поширювати любов до української музики. Одарка Лелеко, активно працює над відновленням українського фольклору, зокрема через збирання і популяризацію традиційних народних пісень. У цьому контексті вона ділиться своїм досвідом та планами на майбутнє. {module widgetid="4" id="media" action="galleryitem" galleryid="1494" layoutid="49" layout="singlegallery" static=""} Після трагедії, коли бібліотека в Херсоні згоріла, Одарка згадавала про свого вчителя, який збирав фольклор Херсонщини. «Мені захотілося знайти його записи», - розповідає вона. І це бажання привело її до значного відкриття – чотирьох зошитів, що містять фольклор з її рідного краю. «Це для мене справжній скарб» , - ділиться Одарка, підкреслюючи важливість збереження культурної спадщини. Одарка разом з українською художницею Марією Зеньковою працюють над проектом «Колисанки України і Латвії». Цей проект не лише про музику, а й про зв'язок поколінь. Я хочу, щоб колискові пісні стали частиною життя нових поколінь». Музика для Одарки – це не просто звуки, це спосіб зберегти традиції та передати їх далі. В рамках цього проекту Одарка та Марія працюють над створенням збірки колискових пісень, що поєднує українські та латвійські традиції. «Ми плануємо записати музику, а також створити книгу з QR-кодами, щоб люди могли слухати пісні онлайн», - розповідає вона. Це сучасний підхід до популяризації фольклору, який допоможе зберегти традиції для майбутніх поколінь. Одарка закликає усіх українців, незалежно від їхнього місця проживання, робити все можливе для збереження своєї культури. «Кожен українець має робити те, що може. Якщо ви в Україні чи за її межами, важливо не забувати про свої корені», - наголошує вона. Її діяльність у Українському домі в Ризі стала не лише місцем для навчання, а й платформою для обміну культурними цінностями. Одарка Лелеко є яскравим прикладом того, як можна зберігати та популяризувати українську культуру навіть в умовах викликів. Її ініціативи в збиранні фольклору та навчанні нових поколінь грати на бандурі підтверджують, що музика може стати потужним інструментом для збереження ідентичності та культури.   В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»: *Продовжується розворот Дональда Трампа в бік від Росії та в напрямку України. При цьому сама зміна вектору більш важлива ніж його хаотичні, ситуативні, піарівські заяви. Наприклад про ППО та іншу зброю – адже й досі продовжуються суперечки, скільки саме установок Patriot прибуде в Україну та коли? І хто за це платитиме? Аналогічно з черговим «останнім попередженням» президента США – Путіну, відтермінованим на 50 днів. *Тим часом в Україні тривають гарячі бої на багатьох напрямках. Але під час тижневого перебування в країні спецпредставника президента США Кіта Келлога кількість повітряних атак помітно знизилась. *Загострилась внутрішньополітична політична боротьба в Україні. Аж до штовханини у парламенті через голосування за мита на сою та ріпак. Також – багато суперечок у суспільстві викликають судові перипетії щодо керівника «Центру протидії корупції» Віталія Шабуніна. Та головна увага нині: на переформатування уряду Дениса Шмигаля – на уряд Юлії Свириденко. Якщо ж згадувати римську Конференцію з відновлення України, що проходила напередодні, то на ній Свириденко було забезпечено плавне входження у функціонал очільниці кабміну. Вона там була «тіньовою прем’єркою», контактувала з іншими учасниками на найвищому рівні і постфактум звітувала про успіхи України на цьому заході.   {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="407725" layoutid="0" layout="" static=""} Ми зв’язалися з людиною, яка теж була в Римі і може поділитися власними враженнями про Конференції з відновлення. Це виконавчий директор Канадсько-української Фундації Валерій Костюк. Він розповів про свої загальні, так би мовити, репортерські враження. А також – про конкретну роботу його Фундації та близьких, дотичних діаспорних структур щодо допомоги Україні. *Продовжуємо знайомити вас із Українською національною кінопремією «Золота дзиґа». Мова про кращі стрічки сезону 2024-2025 рр. Цього разу говоримо про ще п’ять, номінованих як «Найкращі фільми року» (вони також мають багато інших номінацій). Це три документальних стрічки. Серед них «Мирні люди» Олени Карпович, яка складається з перехоплень українськими спецслужбами розмов російських окупантів із родичами: це дає вражаючу картину країни, що здійснює агресію. Українсько-американська картина Брендана Белломо та Слави Леонтьєва «Порцелянова війна» (шорт-лист Оскара-2025) – про те, як художник, той самий Леонтьєв, в часи великої війни стає інструктором бойової підготовки. В картині «Фрагменти льоду» режисерка Марія Стоянова переосмислює родинний відеоархів свого батька 1980-90-х років. Гротескний ігровий фільм «Редакція» Романа Бондарчука показує розслідування підпалів херсонських лісів на тлі трагіфарсової боротьби за посаду мера міста. Стрічка «Я, „Побєда“ і Берлін» Ольги Ряшиної, знята за мотивами однойменної повісті музиканта та композитора Кузьми Скрябіна. З цього вийшло карколомне пригодницьке роуд-муві, в якому багато музики. І не тільки від Кузьми.