Олексій Ануля: Хочу, щоб всі зрозуміли ціну свободи!

Гість програми «Ми з України», український військовослужбовець Олексій Ануля, який з першого дня війни пішов захищати Україну, був на передовій. Однак потрапив до російського полону, де перебував з початку березня 2022 року до 31 грудня 2022 року. Про те, як Олексій і його сім’я зустріли війну, про загибель батька, про свої враження щодо початку повномасштабної війни в Україні, а також важкі згадки про тортури та знущання в російському полоні - в ексклюзивному інтерв’ю Олексія Анулі ЛР4. 23 лютого  2022 року я прокинувся, і у мене була вже така напруга, ну якесь погане передчуття. Той день, я пам'ятаю,  був вже схожий на весну, з’явились  бруньки на деревах. У в мене приватний будинок, ми тільки недавно заїхали, і я вирішив, щоб якось себе заспокоїти, обрізати дерева. Взяв свого молодшого сина,  подзвонив батьку і спитав, як правильно все робити. І так, працюючи заспокоївся. Навіть під час ув’язнення в російському полоні, я такою працею, коли випадала нагода робити щось руками, якось себе заспокоював морально. 24 лютого рано вранці мені вже зателефонували колеги і сказали, що почалася війна Я в це не повірив, відкрив вікно на другому поверсі  і думаю: « Ну якщо війна, то повинен бути чутний гул вже техніки» Спочатку  ніякого звуку, але потім я почув вибух».     «Мого батька вже немає. Росіяни його вбили. Не просто вбили, його закатували до смерті в тому селищі, де ми тримали оборону. Потім разом з іншими солдатами його підпалили. Є вже висновок розслідування і цей документ зараз знаходиться в ООН про те, що мого батька саме закатували, а потім вбили і підпалили. Це було на території козацької церкви, якйй вже понад 200 років». Я чую як хлопців дострілюють, чую як вони  в кожну хату заходять. Почалася жорстка зачистка, чую цей їхній акцент «укропи есть в домє?» Лише тоді вони вбили 11 цивільних чоловік в цьому селі, сім'ю також кудись забрали, яка ховала танкіста. Тоді вони в полон нікого не брали,  на той час у них завдання було взяти Київ за три дні…Так я пролежав 12 годин в цій канаві. Потім, я проповз вночі я 18 км до іншого села і там мене місцева жителька здала росіянам пораненого» « В Росії  в полоні я спочатку був в наметовому містечку - це якась територія дізбату в Курській області,  там був 12 днів, До цього шість діб я був на території України в якійсь «тортурні». Потім  сізо у Курську,  там мене били так, що я був фіолетовий. Потім літаком до Тули. Звідти чотири години нас везли до табору особливого режиму, де взагалі забороняється вночі спати. Ми стоїмо чи присідаємо, у нас два відбою два підйому за ніч. Але ми повинні присідати чи там метелики ловити протягом дня. Ми повинні стояти і взагалі не рухатися, руки за спиною голова вниз якщо там пальцями порухаєш, чи шиєю покрутиш, вони це бачать на камері і відразу прилітають і б’ють. По всьому сізо крики чоловіків, вони ридають, стогнуть, когось увесь час б'ють. Що мені давало сили це витримати? Сил… не було. Але духовні сили надавала згадка про дітей. Я провів 108 діб в карцері. Це взагалі страшна історія. Я не хотів, щоб мої діти залишилися сиротами. Просто уявляв зустріч з дітьми. Так, я уявляв зустріч з дітьми.  Зрозумів, якщо я зламаюсь, то вони просто так будуть йти по місту і дивитися, що в когось є батько, а в них взагалі немає. Я не хотів залишати своїх дітей сиротами». «Хочу, щоб усі зрозуміли ціну свободи, Тому що, ціна свободи - це не просто там сидіти і спостерігати за новинами. Насправді за нашу свободу дуже велику ціну віддають хлопці, які зараз на передовій  або в полоні. Взагалі це жахливо… Але для нас важливим є вільне майбутнє наших дітей, тому нам треба за цю свободу платити» Олексій Ануля буде свідчити в Міжнародному суді в Гаазі про те, що бачив і пережив в полоні.