Тамара Уварова: мене відірвали від Батьківщини, як оте листячко від гілки

21 березня – Всесвітній день поезії.  У випуску програми «Ми з України» лунають вірші  «королеви української поезії» Ліни Костенко, яка 19 березня відзначила своє 95-річчя. Також свої вірші в етері ЛР4 читає українка Тамара Уварова, яка через війну в Україні, приїхала з Маріуполя до Риги. «Ми сиділи в укритті цілий місяць, а зовсім близько від нас була Азовсталь, де йшли запеклі бої. Ми просто під перехресним вогнем були. Що робили? Молилися, трохи їли. Дякувати Богові, недалеко була база якась продуктова. І холодно ж було. І слава Богу, що було. Ви знаєте, хтось каже: «От ще й холодно, люди мерзли» Люди мерзли, але продукти зберігалися. А так в сховищі було десь приблизно 50-70 людей. Поряд мого будику був магазин. І охоронець, ну, скільки він там тиждень протримався, а потім просто відчинив двері і сказав: «Беріть» І дякувати Богові, що він так зробив, тому що, майже через тиждень під час чергового прильоту  магазину того не стало. Було страшно - це одне, а друге - шкода тих стареньких і тих дітей. Тому що була в нас малеча, взагалі немовля. У матері молоко, на жаль, перегоріло, звичайно», – розповідає Тамара Уварова. Вона пише вірші, і про війну також. Незабаром вийде її збірка віршів «Щоденники війни», у якій будуть поезії про рідний Маріуполь, Азовсталь, Україну та Латвію. У Маріуполі у Тамари залишилися родичі, зокрема брат: «Так, звичайно, я знаю, яка там наразі ситуація. Вона дуже-дуже плачевна, іншими словами не можна це назвати. Ми спілкуємося з братом, але не чіпаємо політичної теми, тому що, ви розумієте, зараз багато сімей, так само як і моя, переживають не найкращі часи в плані спілкування. У  мого брата  своя власна думка на цей рахунок. Він просто каже:  Це моя земля, і я не поїду звідси ні в якому разі. Це моя земля, я ніде себе не бачу, крім як тут. Тому, як би там не було, але буду виживати, як зможу». Ну, така позиція. Ми маємо, мені здається, її поважати. Хоча, скажімо так, якщо деякі люди залишилися, тому що збереглося, ну, принаймні, там будинок чи щось там, якесь майно, то в нас, на жаль, нічого не залишилося взагалі. Просто котловани на сьогоднішній день. Зруйновано повністю батьківську хату, а також квартиру, що купували вже ми самі» «Ви знаєте, з часу ти взагалі переосмислюєш все, як отой кінофільм. Переосмислюєш все своє життя, просто переоцінюєш його. Те, що було важливо вчора, на сьогодні вже немає жодного значення. Але я обов'язково ступлю на свою землю, я в цьому впевнена. Причому я хочу вам сказати,  я така трошки реалістка і розумію, що навіть якщо там, в Маріуполі, мається на увазі, не буде України, я все одно ступлю на цю землю, бо це моя земля. Мене туди тягне.  Я не готова там жити, я не готова під тією владою там бути, там працювати, там творити. Але мені хочеться того повітря, мені хочеться того моря. Я без нього ніби не жива. От я жива ніби, але я не жива, тому що мене відірвали від моєї батьківщини, як оте листячко від гілки». {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="395361" layoutid="0" layout="" static=""}  Тамара Уварова за фахом вчитель в початкових класах. Але в Ризі  вона працює в іншій сфері. Наразі зараз вчиться на курсах латиської мови і вже планує здавати іспити на В2. «Звичайно спочатку  було важко . По-перше, і психологічний стан одразу давав про себе знати. Ти ж не бачив ані тих дерев чудових, красивих, ані того моря. Ти ж нічого не бачив. Ти просто йшов, там десь працював і все, і мріяв повернутися. Ми ж, як всі, думали: повернемось, місяць-два, три, півроку, три місяці і повернемось." Але не тут-то було. Так тому потрібна була адаптація, і творчість дуже мене рятувала»   В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»: *19 березня Ліні Костенко виповнилося 95 років. Ми поговорили про її постать, творчість і значення для української літератури та суспільства з дослідником творчості нашої улюбленої потетеси, викладачем Київського національного університету і Могилянської школи журналістики Анатолієм Яковцем. Він наголосив на унікальній здатності Костенко передбачати, пророкувати в своїх віршах, перш за все з історичних романів «Маруся Чурай» та «Берестечко», майбутнє України. Вона ж підкреслює, що «ми ще є, і то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса». Внаслідок усіх випробувань Україна «загартована найвищим гартом, в умовах сучасного світу їй немає ціни». У розмові з дослідником Ліна Василівна якось сказала, що завжди хотіла закодувати історію України в поетичному слові. Але так виходить, що водночас таким поетично-філософським способом вона «розшифровує генетичний код української нації», що має особливу важливість зараз, у час великої війни. За словами Яковця до 95-ліття поетеси мають вийти дві книжки її нових поезій, написаних вже після початку повномасштабного вторгнення. У програмі також пролунають давні вірші у виконанні авторки. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="387859" layoutid="0" layout="" static=""} *На тлі війні, що продовжуються, триває цілий комплекс перемовин, ініційованих президентом США Дональдом Трампом: американо-українських, американо-російських. Ці переговори наразі можна назвати «мирними» тільки у лапках, оскільки російський правитель навмисно затягує їх, аби продовжувати бойові дії, не розлютивши Трампа. Московський диктатор також виставляє нереалістичні умови припинення вогню, які би призвели фактично до поетапного роззброєння України. Ну а його пропозиція організувати хокейний матч між США та РФ нині виглядає зухвалістю чи божевіллям. Більш важливим і сутнісним було спілкування між американським і українськими президентами. Володимир Зеленський розповів про хід бойових дій у Курській області (що має покласти край ретрансляції з Вашингтону путінських побрехеньок про тисячі оточених українських солдат). Підіймалося питання обміну полоненими та повернення українських дітей. А також – можливості посилення ППО України. Трамп пообіцяв пошукати, зокрема в Європі. *Для нашого покоління «Радіо Свобода» та «Голос Америки» були символами свободи слова та й просто свободи. Але минулої п’ятниці Дональд Трамп підписав указ про скорочення Агентства глобальних медіа США, материнської компанії міжнародних мовників, фінансованих урядом країни. Це стосується також українських редакцій названих ЗМІ з їх довгою історією в 70-75років. Ми стисло згадаємо історію цих славних медіа, послухаємо короткі фрагменти з ефірів різних часів. А також розглянемо можливість збереження «Радіо Свобода» завдяки європейському фінансуванню.