Її позивний «Герда» і вона знає, що таке російський полон

Володіючи кількома іноземними мовами, зокрема і китайською, маючи усі можливості для кар'єрного успіху за кордоном, Марія Чех повернулася в Україну, щоб стати військовою і захищати Батьківщину. В 2017 році  почала служила у славетному полку «Азов», працювала у прес-службі, викладала англійську мову для військовослужбовців. Має позивний «Герда». Чому Герда? Тому, що «Снігова королева» моя улюблена казка, а Герда - це була дівчина, яка досягала того, чого хотіла. У неї завжди були якість пригоди, а я також люблю пригоди. По-друге, я дуже люблю північ, сніг, увесь цей весь антураж. По-третє, вона пішла шукати свого Кайя, а я власне пішла шукати свого Карла - це позивний мого чоловіка, він заступник командира нашого «Азову». Він пішов перший, а я пішла туди за ним». Але  полон Снігової королева ніщо в порівнянні з російським полоном, в який потрапила Герда. «Я думаю, що багато хто з нас, перебуваючи в Азовсталі, мріяв на той час про останній бій, бо ми розуміли, що у  нас майже закінчилися боєприпаси, у нас майже закінчилась їжа й вода, було дуже багато поранених. Сильно хотілося, щоб це все закінчити якось достойно. Бо вже на той час було відомо, що, зокрема, японці полк Азов внесли в свій Кодекс Бусідо. Туди вони вносять лише найбільші найвидатніші подвиги в історії. Тобто, в принципі, для себе я вже багато разів померла на Азовсталі, бо коли я отримала свою контузію та травму колін, прямо на мені померли дві мої подруги. До того в мене була ще легка контузія під час переміщення. Тобто смерть постійно ходила десь поряд. Я втратила дуже багато друзів і якось так вже звиклася з цією думкою, що, скоріш за все, іншого виходу немає, але хотілось, щоб фінал був гарний, щоб все закінчилося  героїчно. Але був наказ здатися в полон. Ми військові й повинні виконувати накази». «У нас було дуже багато важкопоранених, які не могли самостійно пересуватися, Ми не могли їх залишити. Це був такий основний з мотиваторів, до того ж нам обіцяно було, що це буде почесний полон. Наскільки я знаю, навіть виїжджав корабель з Туреччини, бо ми здавалися в почесний полон з гарантії трьох сторін -  Росії, України та Туреччини, яка якраз виступала гарантом. Також гарантом повинні були виступати міжнародні організації Червоний хрест і ООН. Гарантом того, що ми будемо утримуватися в полоні  за Женевськими конвенціями, це повинен був бути саме табір для військовополонених, де були б тільки люди, які вийшли з Азовсталі. Наскільки мені відомо, корабель с Туреччини вийшов,  але росіяни не пустили його і процедуру екстракції була припинено». «Спочатку була колонія в Оленівці. Там було безліч порушень в плані міжнародного права, були приниження людської гідності . Чого лише  варто фотографування з табличкою без одежі. Навіщо? Але я  одразу зрозуміла, що потрапила в концтабір, бо подібні фотографії я бачила при відвідуванні Бухенвальду в Німеччині. Ще я була на території Ростова та в Бєлгород. Там вони вже використовували всі свої методи, були побиття, тортури і електричний струм. Мене хотіли «зламати», але у них нічого не вийшло. Я прямо в вічі їм говорила, що я військова, з «Язову», що маю шляхетне походження. Я посміхалася, по маю таку звичку. Цього вони не розуміли, бо очікували бачити страх і сльози, а цього не було» Що допомогло Герді переносити знущання, тортури, побиття й психологічне насилля в полоні? Звісно сильний характер, посмішка , яка дратувала катів, воля. А ще Герда в темряві полону створювала колекцію одягу - сучасного, яскравого на кольори і чіткого в силуеті. Така візуалізація ескізів вбрання в голові їй дуже допомогла. Вона сподівається, що з часом її колекцію демонструватимуть на світових подіумах, щоб не  лише показати українську красу, але й  привернути увагу світової громадськості до того, що в російському полоні досі ще залишаються українські військовослужбовці