Мовний патруль: бігме, далебі і либонь

Мене звати Лілія Криницька і ви, бігме, це вже знаєте за майже 6 років існування цієї чудової радіостанції і не менш чудової програми - Мовний патруль. І либонь ви вже й здогадалися про що йтиме мова далі. Отож, питомі, себто – рідні, українські слова, які чомусь (а чому, до речі?) майже зникли з ужитку. Кажуть, що вони – застарілі, то змінімо це, у чому проблема? Бігме́. Цим словом ми запевняємо когось у чомусь; синонім до «чесне слово», «їй-богу» (буквально «Бог має»). «То та наука дитину з’їсть, бігме!», «Бо, бігме, більше вам гостинців не принесу!», «То не моє, бігме, не моє!» Галина Пагутяк, сучасна українська письменниця, залюбки вживає це слово за будь-якої зручної нагоди. Та й Леся Українка — не лише в художніх творах, а й у листуванні — теж його використовувала. Бігме, воно того варте. Да́ле́бі́. Так-так, тут наголос може бути на будь-якому складі. Одне з найстаріших вставних слів, зафіксованих на письмі: воно є в документах XV ст. у варіантах далибог, далибу, далибѣгъ. А означає воно «справді, слово честі, правду кажучи», буквально — «дасть Бог». Далебі, дуже хотілося б частіше чути це слово в живій сучасній мові. Либо́нь. Це слово відрізняється від багатьох інших тим, що воно нелогічно поводиться з комами. Здавалося б, воно означає непевність, сумнів: Либонь співали і про Січ (як в «Енеїді» Івана Котляревського), але коми при ньому немає. Немає у тому випадку, коли «либонь» можна замінити невставними словами нібито, буцімто; кажуть, що. Але якщо либонь ліпше замінити словами можливо або гадаю, що, тоді кома потрібна: «Либонь, уже десяте літо, як людям дав я «Кобзаря»(Тарас Шевченко). А походить це слово від либо нh, що ще у давньокиївських та староукраїнських означало «або ні». То ж не оминайте цих слів, беріть їх у вжиток і нумо розмовляти крааасиииво!