Мовний патруль: як правильно називати жінку-нотаріуса?

Сьогодні ми зануримося в «улюблену» тему, яка є безкінечним джерелом мемів. Вже ніби мали ж усі заспокоїтися, а проте фемінітиви - досі палають. То ж поговорімо про те, як правильно називати жінку-нотаріуса. Будьте уважні: йдеться не про дружину нотаріуса, а про жінку, чий фах – нотаріус. Із поверненням в українську мову поняття фемінітив, у багатьох людей виникають складнощі з тим, як правильно називати жінок різних професій. Зокрема, питання викликає перетворення слова "нотаріус". Але одразу зайдімо, як то кажуть, із кінця. Зараз ви зрозумієте – чому. Латинська форма "нотаріус" з’явилася в українській мові за посередництва російської мови. І – увага - замість звичного слова "нотар"! Тепер в академічному словнику воно має примітку "застаріле", але прибрали його з активного вжитку тільки у 30-х роках. Що ж насправді воно означає і звідки походить? Отож, нотар. У Західній Європі за середньовіччя - духовна особа. Пізніше так називали всяку письменну людину, переписувача тощо. В Англії і США -конторник, діловод. У Франції, Бельгії, Голландії - діловод, стажист при нотаріусі. Конторський службовець, діловод, конторник, бюровець. То чому для нас було б правильно повертати форму нотар? Бо це - та сама словотвірна модель, що й секретар (лат. secretarius). Він секретар, вона секретарка. А до слів із суфіксом -ус уже не можна клеїти інших суфіксів. Тобто для назв серйозних професій і посад у совєтів були виключно маскулінативи – професор, директор, академік, капітан і, звісно, нотаріус! А от від маскулінатива нотар можна утворити фемінітив із різними суфіксами. Наприклад: "нотарка", "нотареса", "нотариня". Хто зна, чи слово "нотареса", наприклад, приживеться. Але я вважаю, що воно точно варте того, щоб бути присутнім у публічному обговоренні.