Мовний патруль: як правильно: творчість Дюма чи Дюми?

Сьогодні поговоримо про прізвища, які українська мова відмінювати не хоче. І з’ясуємо: творчість Дюма чи Дюми? Здавалося б, усе просто. Більшість українських прізвищ ми відмінюємо. Шевченко — Шевченка, Франко — Франка, Коцюбинський — Коцюбинського. Але з деякими іншомовними прізвищами працює інше правило. Є група власних назв, які зберігають свою форму в усіх відмінках. Зокрема, це прізвища, що закінчуються на -а після голосного, а також на наголошене -а, і на -е, -є, -і, -ї, -о, -у. Тому правильно: романи Александра Дюма, а не «Дюми»; твори Еміля Золя, а не «Золі»; опери Джоаккіно Россіні, а не «Россінія» чи якось інакше. Так само кажемо: реванш із Дюбуа, твори Андре Моруа. А тепер маленький тест. Як правильно сказати: «Я захоплююся романами Александра Дюма» чи «романами Александра Дюми»? Звичайно, Дюма. І тут важливо не намагатися «допомогти» українській мові там, де вона вже сама все вирішила. Бо іноді ми думаємо: якщо слово не відмінюється — це, мабуть, калька або помилка. Ні. Невідмінюваність теж може бути граматичною нормою. До речі, саме тому в текстах варто бути уважними не лише до самого прізвища, а й до всього словосполучення. Роман Александра Дюма, творчість Еміля Золя, картини Клода Моне, твори Андре Моруа. Прізвище залишається незмінним, а ім’я чи ім’я та по батькові — якщо вони відмінюються — змінюються за правилами української мови. Тож запам’ятаймо: не Дюми, а Дюма;
не Золі, а Золя;
не Моруа́ — Моруа́. Українська мова відмінює багато іншомовних прізвищ, але має свої винятки. Іноді найкращий спосіб говорити грамотно — просто не чіпати те, що змінювати не треба.