Мовний патруль: останній раз пояснюємо про “крайній”

Сьогодні повернемося до того, про що йшлося вже й раніше. Повторимо, так би мовити. Дивлюся відео, блогерка каже: — Це моє останнє фото… І тут у коментарях понеслося: — Не останнє, а крайне! — Треба казати «крайнє фото»! — Не можна казати «останнє»! Але ж люді добрі, не все те правда, що в тренді! Я завше кажу, перепрошую, але крайньою може бути плоть, а фото, зустріч, візит чи поїхдка - останні! Адже «крайній» — це той, що скраю. Крайній будинок. Крайній стілець. Крайня хата біля лісу. А «останній» — це той, що завершує щось: останній день, останній автобус, останнє фото, останній день відпустки, останній у черзі. До речі, про чергу. Приїхала на Нову Пошту. А там — черга. Питаю: — Хто останній? А мені у відповідь, як то заведено у доморощених філологів: — Не останній, а крайній! Усміхнулася та й кажу: — Добре. У черги ж два краї. То з якого краю ви крайній? Після цього в черзі настала така тиша, ніби всі раптом чи то образилися, чи то згадали шкільний курс української мови. Тому «хто останній?» — це абсолютно правильно. І «останнє фото» — теж правильно. Оця мода всюди казати «крайній» пішла переважно з професійного жаргону — у пілотів, військових, шахтарів, де слово «останній» іноді вважали поганою прикметою. Але це забобон, а не норма мови. То ж будьмо мудрими і розмовляймо українською – правильно.