Мовний патруль: відлога = капюшон

Сьогодні дістанемо з мовної скрині кілька слів, які майже зникли з повсякденного вжитку, але деякі з них просто зараз повертаються в українську. Почнімо з відлоги. Звучить так, ніби це якась складна деталь старовинного одягу. І справді — відлога — це те, що сьогодні ми називаємо капюшоном. А ось жижки нам уже трохи знайомі. Щоправда, здебільшого завдяки одному вислову — «жижки затремтіли». Жижками колись називали частину ноги під коліном. Саме слово майже вийшло з активного вжитку, але збереглося у фразеологізмі. І це прекрасний приклад того, як фразеологізми можуть зберігати слова, які ми вже перестали вживати окремо. А тепер — слово, яке хочеться повернути просто через його красу. Зорецвіт. Так колись називали айстру. Зоря і цвіт — і перед нами буквально квітка, схожа на зірку. Ще одне давнє слово — вертоград. Так називали сад. Сьогодні воно має переважно художнє, архаїчне звучання. А тепер — ланіти і варґи. Ланіти — це щоки, а варґи — губи. І, до речі, ланіти вже потроху повертаються не лише в літературу. Це слово можна почути й у сучасній музиці. Але тут важливо не впасти в іншу крайність. Повернення забутих слів не означає, що ми маємо замінити ними всю сучасну лексику й почати розмовляти так, ніби щойно вийшли зі старовинного літопису. Мова сама відбирає те, що їй потрібно. Якісь слова повертаються в повсякденне мовлення, якісь залишаються в літературі, фольклорі чи окремих регіонах. Але знати їх варто. Бо коли ми повертаємо слово з небуття, ми повертаємо не просто набір звуків. Ми повертаємо частинку мовної пам’яті.